Облік тари та результатів по операціях з нею

Тара - це різновид ТМЦ, призначена для впакування товарів і забезпечення їхньої схоронності. Облік тари ведеться на субрахунку 284 “Тара під товарами”. Рух тари відображається в товарних документах і товарному звіті окремо від товарів. Аналітичний облік тари організується по найменуваннях, цінам, кількості, сумі і у розрізі матеріально відповідальних осіб. При надходженні тари робиться запис: Дт 284 - Кт 631;

При її відвантаженні покупцям: Дт 361 - Кт 284. Якщо тара станова або поворотна, то ПДВ по такій тарі не нараховується. Якщо тара не є поворотної, то операції по такій тарі відображаються, як і по товарах, з нарахуванням податкового кредиту і зобов'язання з ПДВ.

По операціях, пов'язаним з рухом тари, виникають витрати, доходи і втрати. Облік витрат і втрат здійснюється на рахунках класу 9. Зокрема, вони можуть бути віднесені на рахунок 93 “Витрати на збут” записом Дт 93 - Кт 284. Втрати по тарі за рахунок підприємства списуються на субрахунок 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”: Дт 947 - Кт 284. Якщо нестачі та втрати утворилися з вини матеріально відповідальної особи, то їхня сума ставиться на рахунок 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” - Дт 375 - Кт 716.

Якщо винна особа не встановлена, то вартість тари списується на витрати підприємства: Дт 947 - Кт 284. Одночасно вартість втрат (нестач) по тарі відображається на позабалансовому рахунку 072 “Невідшкодовані нестачі та втрати від псування цінностей”.

До витрат по тарі відносять: зниження вартості мішкотари на одну категорію, витрати з ремонту тари, амортизації інвентарної тари. Втрати по тарі - це уцінка тари понад одну категорію, її бій, лом, псування.

Доходи по операціях з тарою ставляться в кредит рахунків класу 7 “Доходи і результати діяльності”. Наприклад, Дт 301 - Кт 712 “Доходи від реалізації інших оборотних активів” - доходи від реалізації тари за готівку або по безготівковому розрахунку - Дт 361 - Кт 712; Дт 284 - Кт 745 - доходи від безоплатно отриманих активів (одержання тари без ціни). Надлишки тари. виявлені при інвентаризації, відображаються записом Дт 284 - Кт 719.

8. Облік витрат на виробництво та випуск готової продукції Собівартість: поняття, види, склад витрат, що включаються в собівартість

Здійснення будь-якої діяльності призводе до виникнення витрат. Головним етапом діяльності виробничого підприємства є процес виробництва. Його технологічні особливості в основному визначає організаційна побудова підприємства, а обсяги - параметри як процесу постачання, так і процесу реалізації.

Найважливішим нормативним документом, що регулює облік витрат і, у тому числі витрат на виробництво, є П(С)БО 16 «Витрати».

Зазначене положення визначає методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і її розкриття у фінансовій звітності.

У П(С)БО 16 «Витрати» розкриті наступні питання:

• терміни, використовувані в стандарті і їхнє значення;

• умови визнання витрат;

• види та характеристика собівартості продукції;

• склад витрат і їхня характеристика;

• порядок розподілу та включення в собівартість продукції (робіт, послуг) загальновиробничих витрат;

• порядок формування фактичної виробничої собівартості;

• розкриття інформації про видатки в примітках до фінансової звітності.

У бухгалтерському обліку процес виробництва продукції (робіт, послуг) розглядається із двох точок зору:

- з одного боку, це процес виготовлення продукції, виконання робіт (послуг);

- з іншого боку - процес споживання упредметненої та живої праці, тобто використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Саме обсяг і вартість спожитих ресурсів і визначають один з найважливіших показників діяльності виробничих підприємств - собівартість. Вона являє собою виражені в грошовій формі витрати на виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг.

Собівартість може бути прогнозованою (плановою, розрахунковою, нормативною) і фактичною. Перша являє собою економічно обґрунтовану величину витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг) і всього випуску в цілому. Її розрахунок дозволяє визначити потреби підприємства в ресурсах, відпускні ціни, очікувані прибутки, ефективність виробництва та окремих організаційно-технічних заходів.

Фактична собівартість - це величина реально здійснених витрат. Вона використовується для оцінки діяльності всього підприємства та окремих структурних підрозділів.

Розрізняють два види собівартості як планової, так і фактичної:

1. Виробнича собівартість. У неї включені:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати, які розподіляються.

2. Собівартість реалізованої продукції, що складається з:

- виробничої собівартості;

- суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

- наднормативних виробничих витрат;

Метою бухгалтерського обліку виробництва є одержання своєчасної та достовірної інформації про обсяг виробництва, величину витрат, пов'язаних з ним, визначення фактичної виробничої собівартості всієї продукції і окремих її видів, а також забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати»:

- витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходів, для одержання яких вони здійснені;

- витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань за умови, що вони можуть бути достовірно оцінені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати підлягають систематичному розподілу між відповідними періодами.

Не зізнаються витратами:

- платежі по договорах комісії, агентським угодам і т.п.;

- попередня оплата запасів, робіт, послуг;

- погашення отриманих позик;

- зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення власниками;

- витрати, які не відповідають ознакам, установленим П(С)БО 16 «Витрати».

Для більше чіткого розуміння, планування та обліку витрат необхідне їхнє угруповання по ряду ознак. Найважливішими з них є:

1. За місцем виникнення:

1.1. за підприємством в цілому;

1.2. за структурними підрозділами (цехами, ділянками і т.п.).

2. За видами діяльності:

2.1. безпосередньо виробничі;

2.2. загальновиробничі;

2.3. адміністративні;

4. витрати на збут;

5. інші витрати операційної діяльності.

3. За доцільністю здійснення:

3.1. продуктивні;

3.2. непродуктивні.

4. За звітними періодами:

4.1. поточні, тобто постійно виникаючі;

4.2. одноразові, здійснювані періодично та спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого періоду.

5. Щодо обсягу виробництва:

5.1. умовно-змінні, тобто безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, які змінюються прямо пропорційно або майже прямо пропорційно обсягам виробництва;

5.2. умовно-постійні, тобто витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва та управлінням, які не змінюються зі зміною обсягів виробництва.

5. За способом віднесення на конкретні види продукції (робіт, послуг):

6.1. прямі, пов'язані з виробництвом конкретних видів продукції, які можна віднести на їхню собівартість на підставі первинних документів;

6.2. непрямі (загальні), пов'язані з виготовленням декількох видів продукції, організацією виробництва, управлінням у структурних підрозділах, які включаються у виробничу собівартість пропорційно заздалегідь установленим показникам (критеріям).

5. За економічними елементами:

7.1. матеріальні витрати;

7.2. витрати на оплату праці;

7.3. відрахування на соціальні заходи;

7.4. амортизація;

7.5. інші витрати.

Крім вище перерахованих ознак витрат на виробництво групуються за статтями калькуляції, необхідними для визначення, контролю та аналізу собівартості одиниці продукції. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» перелік і склад статей калькуляції кожне підприємство встановлює самостійно.

Правильна постановка обліку витрат передбачає дотримання таких принципів:

- погодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання собівартості продукції;

- включення в собівартість продукції конкретного звітного періоду тільки тих витрат, які відносяться до здійснення виробництва в даному періоді;

- збільшення частки прямих витрат.

Залежно від характеру та призначення виконуваних функцій виділяють:

- основне виробництво, призначене для виготовлення основної продукції, заради якої і створене дане підприємство;

- допоміжне виробництво, призначене для обслуговування основного виробництва.