4. «Розвиток органічного світу в Кайнозої»

Протягом кайнозою формувався сучасний органічний світ морів та континентів, сучасні ландшафти і біоценози.

РОСЛИННІСТЬ. Панівне становище серед рослин захоплюють ще у другій половині крейди покритонасінні. В ПАЛЕОГЕНІ особливого поширення набувають трави - злаки, осокові, лілії, морські трави. Слід сказати, що ряд дослідників вважають, що трав'янисті покритонасінні - похідні від деревних форм. Тобто процес ішов по лінії: дерева → кущі → напівкущі → багатолітні трави → однолітні трави. При цьому бурхлива еволюція трав починається вже з другої половини палеогену. Зміна деревних форм трав'янистими пов'язується із загальним похолоданням і континенталізацією клімату в кінці палеогену - початку неогену.

Відомий палеоботанік А.М.Криштофович виділяє для палеогену дві фітогеографічні провінції: тропічну та помірно теплу. Тропічна рослинність заселяла великі території на півдні США, південь Європи, південь Східно-Європейської (Руської) рівнини до широти м. Харкова, Південну і Центральну Азію південніше Тібету. Це так звана полтавська флора, до складу якої входили такі теплолюбиві рослини як пальми, лаври, олеандри, мірти, гладколисті дуби, бамбук, папороті, тис, араукарія.

Помірно тепла провінція розташовувалась північніше і охоплювала північ Північної Америки, Гренландію, північ Європи, центральну і північну частину Руської рівнини, Західний і Східний Сибір, Примор'я. Тут розвивалась флора названа тургайською, яка включала в основному листопадні і хвойні дерева: клен, береза, бук, каштан, липа, магнолія, тис, ялина.

У НЕОГЕНІ план фітогеографічної зональності в цілому зберігався, однак у зв'язку із похолоданням межі зон поступово зміщувались на південь. Так уже в міоцені межа між помірнотеплою та тропічною зонами проходила по лінії Передальпійська зона - Закавказзя - Кунь-Лунь - нижня течія Янцзи (В.М.Сініцин, 1980). В міоценових відкладах Причорномор'я зустрічаються рештки секвой, тисів, сосен, дубів, буків, берез тощо, типових листопадних і хвойних дерев. В північній півкулі вздовж північної межі аридної зони на місці широколистих лісів і саван палеогену починають розвиватись типові степові угрупування рослин - відбувається так зване "велике остепніння рівнин".

На північному сході Азії починається формування зони хвойних лісів (тайги). У пліоцені межа між тропічною та помірнотеплою зонами опустилась на рубіж хр.Тавр-Гімалаї. Завершується формування тайги на північному сході Азії, в кінці епохи на арктичних островах з’являється тундрова рослинність - мохи, лишайники, карликові форми дерев. В АНТРОПОГЕНОВОМУ періоді сформувались сучасні рослинні угрупування.

ТВАРИННИЙ СВІТ. Серед морських безхребетних в кайнозої досягають розквіту двостулкові і черевоногі молюски, в палеогені бурхливо розвиваються найпростіші (нумуліти) - породоутворюючі організми. Відомі також губки, корали, голкошкірі та ін. Згідно із В.М.Сініциним (1980), у палеогені план і характер зоогеографічної зональності за фауною безхребетних зберігався таким, як і в пізній крейді. Він виділяє дві тропічні Середземноморську та Індо-Малайську провінції, які охоплювали морські басейни Південної Європи, Південно-Західної та Південно-Східної Азії. Тут були широко розповсюджені великі форамініфери (нумуліти і ін.), колоніальні корали, морські їжаки та молюски.

Бореальна помірно тепла область включала також дві провінції: Північно-Тихоокеанську (Японське, Охотське, Берінгове моря) та Західно-Сибірську (однойменний морський басейн). В першій переважала пелециподова фауна, у другій були поширені деякі форамініфери, радіолярії, діатомеї, кремнієві губки.

В неогені - антропогені зоогеографічна зональність принципових змін не зазнала, лише межі зон зміщувались на південь, ставали складнішими та різкішими.

Кайнозой - вік ссавців. Ссавці широко розселилися як на суші, так і в морях. У палеогені розвинулись сумчасті, які поступово були витіснені плацентарними і збереглись в основному в Австралії задяки її ізоляцією. Фауну еоцену - раннього олігоцену називають бронтотерієвою за характерним представником - бронтотерієм, що належав до непарнокопитних і був завбільшки із сучасного носорога, носові кості якого утворювали широкі і довгі роги, покриті шкірою і часто розгалужені у вигляді вилки. Крім нього, поширеними групами цієї фауни були амінодонти - масивні. коротконогі болотні тварини завбільшки із середнього чи крупного носорога, а також тапіроподібні, свиноподібні, халікотерії і ін.

Місця поширення бронтотерієвої фауни - заболочені низовини, заплави рівнинних рік, покриті густою і соковитою рослинністю, болотисті ліси тощо.

В олігоцені в периферичних частинах арідної області Азії (Казахстан, Монголія, Західний Китай) та південно-східної Європи поширюється індрикотерієва фауна - мешканці долинних лісів і боліт, а також саван на міжрічкових просторах. Типовий представник - гігантський безрогий носорог індрикотерій, який досягав у довжину 9 м, а у висоту 6 м. Живився корою і листям дерев, кочуючи по саванному дрібноліссю. Індрикотерієву фауну складали також свиноподібні - антракотерії (вели напівводний спосіб життя), амінодонти - болотні носороги, тапіроподібні, риючі гризуни і ін.

В ранньому і середньому міоцені складається так звана анхітерієва фауна, яка дістала назву від невеликого лісового коня, анхітерія. До цієї фауни входили різноманітні носороги, мастодонти (попередники сучасних слонів), свині, газелі, гризуни, олені-мунтжаки та ін.

В пізньому міоцені-пліоцені розвивається гіпаріонова фауна степів, саван, прерій, тобто мешканці відкритих трав'янистих просторів. Тут спостерігається переважання копитних: гіпаріони - невеликі трипалі тварини (завбільшки з осла), справжні носороги, давні коні, хоботні, антилопи, верблюди, олені, жирафи, бізони, із хижаків - шаблезубий тигр, гієни, із птахів - страуси. Найбільшими представниками цієї фауни були мастодонти та динотерії (хоботні). Рештки останніх знайдено, наприклад, у декількох місцях Поділля в породах неогенового віку. Гіпаріонова фауна була поширена на значних просторах південно-східної і середньої Європи, Малої Азії, Казахстану, півдня Західного Сибіру, в Монголії, Китаї, Північної Індії.

У кінці неогену вже відомі СУЧАСНІ коні, зебри, осли, гіпопотами, в морях - перші дельфінові, предки майбутніх китів, тюлені, моржі. В антропогені в умовах тундри та лісотундри, в прильодовикових районах живуть мамонти, шерстисті носороги, гігантські олені, тури, печерні ведмеді, песці, вівцебики, полярні зайці і ін. Ареал холодолюбивої фауни досяг максимуму у пізньому плейстоцені, коли мешканці тундрової зони (песці, полярні куропатки і ін.) поширювались аж до Кримського півострова.

В цілому ж еволюція фаун хребетних суходолу на протязі кайнозою демонструє найтісніший зв'язок із зміною загальних кліматичних умов на планеті - області похолодання й посушення клімату були і основними осередками формування нових видів, досконаліших у біологічному відношенні, які пізніше поширювались повсюдно, витісняючи архаїчні форми.

Необхідно також знати, що, крім ссавців, у КАЙНОЗОЇ інтенсивно розвивались птахи й кісткові риби. Амфібії ж та рептилії мали другорядне значення.