Формування земної кори та розвиток географічної оболонки в мезозої.

План:

1. Еволюція геосинклінальних поясів

2. Еволюція платформ.

3. Палеогеографічні умови Мезозою.

4. Органічний світ Мезозою.

5. Корисні копалини Мезозою.

1. «Еволюція геосинклінальних поясів»

Мезозойська ера тривалістю 165-170 млн. років охоплює три періоди: тріасовий, юрський і крейдовий.

На початку тріасу на землі існував гігантський материк ПАНГЕЯ – 2, який омивався водами Тихого океану. Геосинклінальний режим зберігався в обох Тихоокеанських поясах, які розміщувались по периферії Пангеї (перехідні зони між материком та океаном) та в Середземноморському поясі, який відповідав океану Тетіс. Останній відділяв Євразію від Африкано-Аравійської частини материка і розширювався на схід. Території всіх інших геосинклінальних поясів у мезозої розвивались як молоді платформи: епібайкальські, епікаледонські та епігерцинські.

У межах СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКОГО поясу в мезозої розвивались дві області: західну і центральну частину займала Альпійсько-Гімалайська, південно-східну – Індокитайська.

Альпійсько-Гімалайська область охоплювала Південну Європу, Північно-Західну Африку, Малу та Передню Азію, Гімалаї. На території області протягом мезозою розвивався цілий ряд геосинклінальних систем – Кавказька, Карпатська, Альпійська, Піренейська, Гімалайська та ін. Усі вони перебували на головному геосинклінальному етапі свого розвитку. Слід сказати, що в кінці палеозою значна частина поясу перетворилась у герцинські складчасті споруди, деякі з яких у мезозої знову були роздроблені і захоплені в прогинання.

Історію розвитку в мезозої багатьох геосинклінальних систем поясу можна проілюструвати на прикладі добре дослідженого Кавказу. Так, Кавказька геосинкліналь розташовувалась в найвужчому місці поясу між Скіфською епігерцинською плитою з одного боку та Аравійською платформою – з другого. Починаючи з мезозою тут відомі дві геосинклінальні системи: система Великого Кавказу, яка охоплювала територію Великого Кавказького хребта і продовжувалась у межі Гірського Криму і Малий Кавказ – це територія Вірменії, південь Азербайджану і Грузії. Мезозойська історія їх різна.

В тріасі на Кавказі, очевидно, існував мілководний морський басейн, сліди якого зустрічаються у вигляді флішоїдної таврійської серії в Криму та вапняків у Сванетії. Значні частини території, однак, були суходолом. Широкі опускання починаються в ранній юрі. Ними була захоплена і південна частина Скіфської плити. В широкому й глибокому прогині в ранній і середній юрі відкладається дуже потужна товща глинисто-алевритових і піщаних порід (до 12 км). За деякими даними ширина морського басейну на місці Кавказу у ранній юрі досягала 2000 км. В середній юрі єдиний прогин розділяється ланцюжком островів на дві частини – в північному прогині у шельфовій обстановці формувалися піщано-глинисті та карбонатні осадки, в південному осадконагромадження супроводжувалося підводним вулканізмом, а з пізньої юри формується теригенно-карбонатний фліш. В Кримському прогині в середині юрського періоду виникли інтрузивні тіла гранітоїдного складу, які прорвали породи таврійської серії.

В крейдовому періоді в межах Великого Кавказу збереглись умови, подібні до пізньоюрських – у південному прогині відкладався потужний (до 5 км) фліш, а у північному – теригенно-карбонатні породи (більше 1000 м). Характер подій в межах Великого Кавказу у мезозої свідчить, що область переживала у цей час головний геосинклінальний етап свого розвитку (стадія острівних дуг).

Малий Кавказ на початку юри був розбитий серією глибинних розломів і на його місці заклалась геосинкліналь. До кінця мезозою тут сформувалися потужні осадово-вулканогенні товщі.

В історії розвитку багатьох інших геосинклінальних систем поясу є багато спільних рис з мезозойською історією Кавказу.

Час від початку юри до середини ранньої крейди – це час розкриття басейнів з океанічною корою в західній частині поясу.

На континентальному схилі вздовж Євразії в окраїнних морях, біля підніжжя острівних дуг формувалися флішові товщі. Це була міогеосинклінальна зона, в яку входили Піренеї, Північні Альпи, Карпати, Гірський Крим, Великий Кавказ. У внутрішній зоні на корі океанічного типу розвивались Альпи, Апеніни, Дінаріди, Тавр, Понтійські гори і Малий Кавказ. З кінця ранньої крейди починається поступове скорочення океану ТЕТІС через зближення Євразії та Африкано-Аравійської платформи. Взовж південного краю Євразії, який був активною континентальною окраїною відбувається поглинання океанічної кори в зонах субдукції.

По іншому склалась мезозойська історія Індокитайської області. Тут уже в пізньому тріасі в прогинах, заповнених палеозойськими осадками, почалось активне складко- і гороутворення, назване мезозойським, або кімерійським (древньокіммерійська або індосінійська фаза). Сформувалися гірсько-складчасті споруди на півостровах Індокитай та Малакка. Дещо пізніше, у пізній юрі (пізньокіммерійська або невадійська фаза) утворення складчастих структур і вторгнення великих гранітоїдних інтрузій відбулось в Центральному Тибеті, Південно-Східному Памирі, Каракорумі.

У ЗАХІДНО-ТИХООКЕАНСЬКОМУ поясі в мезозої інтенсивно розвивались Верхояно-Чукотська та Далекосхідна області. У Верхояно-Чукотській області в тріасі, ранній та середній юрі в геосинклінальних прогинах відкладались потужні товщі теригенних осадків (пісковики, алевроліти, аргіліти з прошарками вапняків і туфів).

У пізній юрі (пізньокіммерійська фаза) відбулось складко-, а потім і гороутворення, яке супроводжувалось потужним гранітоїдним магматизмом. З останнім пов’язані дуже багаті поклади золота, олова, вольфраму, молібдену та інших корисних копалин басейнів Колими та Індигірки. В цей же час на межі із Сибірською платформою закладається Передверхоянський крайовий прогин, який виповнюється моласами, нафтоносними та вугленосними породами (Ленський вугільний басейн). На території області сформувалися хребти Верхоянський, Джугджур, Колимський, Черського, Анадирський.

Мезозойським гороутворенням були створені також хребти Сіхоте-Аліню в межах однойменної або Далекосхідної області. У пізній крейді по східній околиці Верхояно-Чукотської та Далекосхідної областей проходило формування крайового вулканічного Охотсько-Чукотського поясу. Пояс складений андезитами, андезито-базальтами, базальтами, приурочений до глибинного тектонічного шва і маркує активну континентальну окраїну андського типу.

Перераховані гірсько-складчасті структури обох областей причленились зі сходу до Лавразії, наростивши її в розмірах у той час, коли на заході відбувалась деструкція цього пізньопалеозойського континенту.

СХІДНО-ТИХООКЕАНСЬКИЙ пояс відзначався активним розвитком Кордільєрської геосинклінальної області. Вона вступила в орогенну стадію розвитку після невадійської фази. Особливо інтенсивними були горотворчі процеси в пізній крейді, коли закінчилось оформлення гірських масивів Аляски, Кордільєр та Скелястих гір. Складчастість у Кордільєрах супроводжувалось вторгненням гранітних батолітів від Аляски до Каліфорнії. З останніми пов’язані відомі родовища золота, поліметалів, урану.

Згідно із мобілістськими уявленнями, утворення Кордільєр зумовлене зіткненням Північно-Американської літосферної плити з острівними дугами, які простягались взовж східнотихоокеанського узбережжя обох Америк.

Таким чином, мезозойський орогенез призвів до відмирання геосинклінального режиму на значних територіях Середземноморського та обох Тихоокеанських поясів. Однак утворені мезозойські структури можна називати молодими платформами лише умовно, точніше їх слід називати «параплатформами», тобто близькими до платформ. Протягом кайнозою в їх межах проходило згладжування рельєфу, а процесів, типових для платформ, поки що не спостерігається.