Розділ 2 Сучасні макроекономічні теорії

2.1 Д.М.Кейнс – основоположник макроекономічного аналізу

Джон Мейнард Кейнс народився в Кембриджі (Англія) 5 червня 1883 року. Його батько читав лекції в університеті з економіки і логіки. Після школи Джон вступив у приватний коледж Ітона. Вже там стали виявлятися його численні таланти. Кейнс вигравав призи з класичної літератури, математики й історії, писав статті, брав участь у дискусіях, займався спортом і вважався експертом з середньовічної латинської поезії. Освіта продовжувалась в Королівському коледжі Кембриджського університету, де головним предметом для Дж. Кейнса стала економіка. Він слухав лекції А. Маршалла, відвідував семінари А. Пігу, поглинав усю доступну економічну літературу. Після закінчення університету Кейнс працює на державній посаді в Управлінні по справах Індії, але знаходить роботу там нудною і через два роки відпливає до Бомбею.

У 1909 р. за запрошенням свого вчителя А. Маршалла Кейнс повертається до Кембриджського університету і читає там лекції з економіки до 1915 р. У ці роки він завершує і згодом публікує свій "Трактат про можливості" – плід захоплення математикою. Правда, філософ Б. Розсік висловився про цю роботу Кейнса не без іронії: "Книга занадто важка для того, щоб її занадто хвалити".

Свою першу економічну монографію "Індійська валюта і фінанси" Кейнс опублікував у 1913 р. Він рекомендував зберегти підпорядковане положення валюти домініону стосовно англійської, що повинна, на його думку, твердо опиратися на золотий стандарт. Тут вперше позначився інтерес автора до теорії грошей, вірність якій він зберігав усе життя. Публікація мала як наслідок призначення Дж. Кейнса членом королівської комісії. У цій якості він справив помітне враження на Чемберлена й інших головних політиків Великобританії не тільки майстерним підходом до спеціальних проблем, але і своїм гуманізмом, відчуттям людських потреб.

Коли після Першої світової війни виникло питання про німецькі репарації, кабінет міністрів доручив Кейнсу оцінити їх розмір. Він знайшов розумну цифру в 2 млрд. ф. стерл., що було майже в 12 разів менше цифри, запропонованої Банком Англії. Незгода з розміром репарацій змусила Кейнса залишити Паризьку мирну конференцію (1919р.), у якій він брав участь як представник Британського казначейства. У тому ж році виходить його книга "Економічні наслідки Версальского договору", яка стала бестселером і викликала невдоволення урядових кіл Великобританії. Кейнс писав: "Якщо ми намагаємося досягти зубожіння у Центральній Європі, то відплата не змусить себе довго чекати". Він виступив за надання американських позик Німеччині. Його ідеї передбачали концепцію таких більш пізніх програм, як відомий план Маршалла для повоєнної Європи.

Такою великою роботою Кейнса став "Трактат про грошову реформу" (1923 р.), де доводиться необгрунтованість повернення Британії до золотого стандарту. В цій праці вперше висувається в якості ключової проблема зайнятості і стверджується, що інфляція, яка стимулює економічно активні елементи суспільства, є меншим злом, тому що в зубожілому світі набагато небезпечніше провокувати безробіття, аніж невдоволення рантьє. Ці ідеї Кейнс розвивав також у своїх памфлетах "Економічні наслідки валютної політики містера Черчілля", де критикував політику невтручання держави в економіку.

У середині 20-х років Кейнс приїжджав у Радянський Союз і виклав свої враження про економіку періоду НЕПу у статті "Швидкий погляд на Росію", де висловив сумнів щодо ефективності системи, яка є альтернативною капіталізму.

У 1930 р. виходить у світ двотомний "Трактат про гроші". Крім питань грошового обігу, Кейнс розробляє основи теорії зайнятості і національного доходу. Новий підхід до проблеми економічної нестабільності він пов'язує з аналізом співвідношення між інвестиціями і заощадженнями. Концепція “ефективного попиту”, що тут бере свій початок, стала провідною у кейнсіанській теорії.

Опублікована у 1936 р. головна праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" знаменувала собою революційний переворот у розвитку економічної думки. Автор у передмові протиставляє свій метод класичній спадщині А. Сміта і Д. Рікардо.

Загальний економічний аналіз Дж. Кейнса був вираженням вперше зробленого тоді і тепер уже звичним поділу науки на мікро- і макроекономіку. Про нетривіальність нового підходу свідчить хоча б той факт, що багато помилок економістів докейнсіанської епохи випливало з їхніх спроб дати мікроекономічні відповіді на макроекономічні питання.

Наприклад, на основі теорії цін пояснювалась проблема зайнятості. Сьогодні нам здається цілком зрозумілим, що велика система, що складається з малих підсистем – фірм, домашніх господарств, в цілому являє собою вже не просто велику фірму або велике домашнє господарство, а щось якісно інше. Але очевидним це зробив Кейнс. Саме він показав, що економіка країни в цілому не може бути адекватно описаною у термінах простих ринкових відносин. Кейнсу належить відкриття того, що чинники, які управляють "великою" економікою, не є просто збільшеною версією чинників, що управляють поведінкою її "малих" частин. Розходження між макро- і мікросистемами природно визначає різницю і щодо методів аналізу.

На початку Другої світової війни Кейнс був запрошений експертом у міністерство фінансів (Казначейство). Його робота "Як сплачувати за війну" (1940 р.) намічала радикально новий план вирішення проблеми міжнародних фінансів.

Згодом, бувши фактичним головою британської делегації на переговорах з ленд-лізу, Кейнс намагався здійснити свої ідеї. Його бачення міжнародної валютної системи стало основою Бреттон-Вудса, втілилось у створення Міжнародного валютного фонду.

Дж.Кейнс справедливо вважається творцем системи державного регулювання економіки, хоча вона була скоріше наслідком, аніж спонукальним мотивом макроекономічного аналізу.

Стимулятором виробництва є, відповідно до кейнсіанскої моделі, попит, обумовлений психологічною готовністю суспільства до споживання. Справа в тому, що прибуток домашнього господарства, фірми, країни в цілому, як правило, збільшується швидше, аніж споживання як особисте, так і виробниче, причому в міру росту добробуту ця різниця між прибутком і споживанням стає дуже значною. Таким чином, у розвинутій економіці виникає чинник відкладеного попиту, заощаджень. Останні існують у виді банківських рахунків і інших пасивів. Завдання полягає в тому, щоб активізувати, змусити працювати цю частину національного доходу. Заощадження повинні перетворитися у складову частину ефективного попиту. І тут на сцені з'являється держава з усім інструментарієм фіскальної (бюджетної) і кредитно-грошової політики. Центральний банк розміщає позики (продає облігації), розподіляє пільгові кредити; проводяться державні закупівлі товарів і послуг; будується інфраструктура і соціальний сектор. Природно, що бюджетні витрати перекривають засоби, які мобілізуються за рахунок позик. Кейнсіанці радять використовувати податки, а також, у відомих межах, і грошову емісію. Отже, ефективний попит = споживання + інвестиції + держзакупівлі + чистий експорт.

Останній показник – чистий експорт, тобто надлишок валового експорту над імпортом – розширює ринок і тим самим стимулює виробництво. Заходи для підтримки експорту особливо необхідні в умовах активного росту національного доходу. В даному випадку збільшення прибутку спонукає до імпорту, який заміщує внутрішній попит іноземною продукцією. Перевищення ж імпорту над експортом – справа небезпечна ще і тому, що веде до дефіциту платіжних балансів, накопиченню зовнішнього боргу, розхитує валютну систему

Ми уже встигнули зауважити, що предметом особливої уваги Кейнса і, можливо, стимулятором його теоретичного пошуку була проблема зайнятості. Супротивники кейнсіанства вилучили практично з ужитку термін "повна зайнятість", замінивши його терміном "природне безробіття". Але якщо замислитись, то між ними немає принципової різниці.

Повна зайнятість у Дж. Кейнса аж ніяк не припускає відсутності безробіття. Повна зайнятість – це така ситуація, при якій потенційно бажаючі одержати роботу можуть її мати без особливих труднощів. У той же час сезонний характер деяких видів праці, структурні зміни в економіці припускають існування 1-2% тимчасово незайнятих. Рівень безробіття збільшується в умовах кризи. Відсоток незайнятих знаходиться у прямій залежності від розмірів виплат по безробіттю і встановленого законом мінімуму зарплати. Останній доказ заслуговує, на думку прихильників "природного безробіття", особливої уваги, так само як і психологічні особливості людей, їх небажання змінювати місце проживання або професію, пасивність і ін.

Кейнсіанська модель макроекономічного регулювання сприймалася як якір порятунку в США і Великобританії, починаючи з часу "великої депресії" 30-х років і, особливо, у повоєнний період, але вона виявила свою недосконалість в останній третині XX ст. З'явилася нова хвороба – "стагфляція", що поєднала у собі інфляцію і стагнацію, пригноблений стан ринкової кон'юнктури. Тим часом правовірні кейнсіанці "рятували" економіку від стагнації або кризи за допомогою дозованої інфляції. Очевидним став той факт, що важелі держави, які створюють за допомогою позик, податків і грошової емісії додатковий попит, недієздатні створити товарну пропозицію, недостатні для подолання всіх і всіляких економічних бід. Адже модель Кейнса орієнтувалася, окрім усього іншого, на кризи надвиробництва і тому була покликана активізувати попит. Проте зміни останнього десятиліття у світовій економіці не можуть розхитати фундамент кейнсіанського вчення, навіть якщо його окремі практичні висновки не відповідають на злободенні питання сьогодення.

Постулати кейнсіанства важливо пам’ятати і при створення моделі економічного розвитку України. На власному досвіді ми переконуємося у необхідності кваліфікованого макроекономічного аналізу, розумної кредитно-грошової політики, вивчення зворотного зв'язку між безробіттям і інфляцією.

Повернемося на закінчення до особистості Джона Мейнарда Кейнса. Її незвичайність виявлялася у всьому. Успішно граючи на біржі, він досяг солідного матеріального стану. Призначений скарбником Кембриджського Королівського коледжу, Кейнс істотно зміцнив його фінансове положення. Згодом Кейнс став відомим колекціонером картин, опублікував багато витончених есе мемуарного і бібліографічного характеру. Він був другом таких видатних особистостей, як Б. Шоу, Г. Джеймс, Л. Виттгенштейн та ін. Одружившись з примою Дягилєвського балету Лідією Лопуховою, він став субсидіювати балет, а у 1935 р. побудував будинок театру у Кембриджі. У 1937 р. Кейнс переніс перший інфаркт, що зробив його майже інвалідом, хоча лише деякі це помічали.

Дж. Кейнс належав до вищих прошарків англійського суспільства. За наукові заслуги він отримав у 1945 р. звання лорда. Але зі студентських років Кейнс, порушуючи традиції вихованості його кола, виявляв свою неприборкану вдачу, йшов проти плину, не знаючи благоговіння перед великими авторитетами. Він помер від ще одного серцевого нападу у квітні 1946 р.

Кейнс став фундатором напрямку в економічній науці, названого тепер його ім'ям. На відміну від багатьох своїх послідовників він не притримувався нормативного погляду на економічну теорію. Адже саме тенденція розглядати її як керівництво до дії в економічній політиці і надає якогось негативного відтінку терміну "кейнсіанство". Власна точка зору Кейнса на цей рахунок була такою: "Теоретична економіка не призначена для того, щоб давати поради, які можна негайно використати у політиці. Це скоріше метод, аніж доктрина, апарат мислення, техніка обмірковування, які допомагають тому, хто опанував цим методом, робити коректні висновки".