1.6 Л. Вальрас – фундатор математичної школи економіки

Проблема рівноваги – не тільки теоретична проблема. Порушення пропорцій між секторами і сферами економічних систем відбувається нерідко через прорахунки, помилкові висновки тих, на кому лежить прийняття визначальних рішень. Глибокі потрясіння економічного організму з метою відновлення порушених зв'язків, наприклад, шляхом навмисного використання методів «шокової терапії», не обов'язково ведуть до бажаних результатів.

Сьогодні, як і сто, і двісті років тому, проблема відповідності між потребами і ресурсами, між попитом і пропозицією продовжує займати розуми економістів, політиків, бізнесменів. Потреби, як правило, випереджають економічні ресурси і можливості. Необхідно або обмежувати потреби, або намагатися збільшити ресурси, або переборювати дефіцити, або усувати надлишки. Але за яких умов, завдяки яким механізмам? Чи спроможний ринок забезпечити рівновагу? Які її передумови? Наскільки стійкі «рівноважні» параметри економіки?

До відповідей на ці й інші подібні питання теоретики і практики, вчені і політики йшли крок за кроком, іноді рухаючись «рівнобіжним курсом», іноді заперечуючи або розвиваючи далі, поглиблюючи раніше висловлені ідеї.

Теорією ринкової рівноваги займалися багато економістів. Це і Г.Госсен, ім'ям якого названий закон насичення потреб і закон вирівнювання граничних корисностей. Варто згадати Вільяма Джевонса (1835-1882). Йому належить обгрунтування «закону обміну» – відносин, в яких обмін двох товарів відбувається обернено пропорційно ступеням їхніх граничних корисностей. Заслуговує на увагу внесок англійського економіста–математика Френсіса Эджуорта (1845-1926). Він був одним із тих, хто ввів в економічну практику поняття «кривих байдужності», які представляють комбінацію двох благ, що виражають рівну корисність. Спираючись на положення і висновки інших теоретиків, аналізував умови часткової рівноваги і формування рівноважної ціни А. Маршалл.

«Купуй, коли ціни падають, продавай, коли ціни ростуть» – з цього прагматичного правила, згаданого одним із теоретиків менеджменту Гербертом Кессоном, випливає далеко не усе і не завжди. Мабуть, досить часто люди купують за високою ціною, а продають за низькою ціною. Все ж таки у працях теоретиків «економічна людина» незмінно виходить у своїй діяльності з принципу найбільшої вигоди. Ця абстракція тим більше природна і припустима, якщо для розуміння суті аналізованих процесів застосовуються формалізовані методи, математичні розрахунки.

Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважається швейцарський економіст Леон Вальрас (1834- 1910). Вальрас викладав у Лозаннському університеті, займався теоретичними дослідженнями, грав на біржі, був директором банку. Хоча його і називають іноді «чистим теоретиком», Вальрас не обмежувався теоретичними вишукуваннями, а застосовував свої розробки на практиці.

Відзначимо деякі ідеї і положення, що лежать в основі теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом): усяке ринкове господарство наближається до рівноваги у вигляді тенденції; існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, що забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнення до рівноваги; вихідний пункт аналізу рівноваги – аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами; обмін здійснюється на взаємовигідній основі й еквівалентності.

Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута тільки через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі служить ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається за допомогою пошуку взаємодоступних цін, що виступають у вигляді цін рівноваги.

Вальрас малює таку картину. Уявимо, що все суспільство зібралося у величезному торговому залі. Зал сповнений шумом продавців і покупців, кожний викрикує свою ціну. У центрі залу – підприємець, фермер, комерсант. Він виконує відразу дві функції. По-перше, купує у власників і виробників «продуктивні послуги» (родючі землі, засоби виробництва, працю робочих, послуги осіб вільних професій). По-друге, він продає промислові вироби, продукцію землеробства, вироблені на його підприємствах і фермах, причому продає тим же особам, що тільки що виступали в ролі продавців, а тепер стали покупцями. Учасники зборів пропонують свої ціни, виявляючи прийнятні, виступаючи то в ролі продавців, то в ролі покупців.

Подана Вальрасом картина – економічна картина рівноваги: споживачі продуктів продають свої послуги і купують товари різноманітних фірм; виробники одержують необхідні їм чинники виробництва (верстати, сировина, робочі руки, природні ресурси) і випускають товари, що реалізують потім тим же споживачам і іншим виробникам. Як установлюється відповідність сукупного попиту і сукупної пропозиції товарів і послуг? Через виявлення цін. Торгові угоди здійснюються шляхом «вигукування цін» покупцями і продавцями, як на величезному аукціоні, так що зрештою на ринках товарів і послуг досягається рівновага. Ці ринки являють собою, по суті, рахункові машини, що вирішують рівняння економічної рівноваги. Припустимо, що коли ціни призначаються покупцями і продавцями вперше, попит перевищує пропозицію. У цьому випадку ціни ростуть і товари пропонуються все більшим числом продавців доти, поки не встановиться рівновага попиту і пропозиції. Бажаний результат досягається через систему вільної конкуренції.

Виявлення, за Вальрасом, означає прямування до цілі методом проб і помилок. Проміжні, «зрадливі» ціни виключаються, торгові угоди припиняються, поки, нарешті, не буде знайдена рівноважна ціна. Вальрас відхиляв «економічні гармонії» Бастіа, тому що вони суперечать реальності. «Картинки гармонії» – це ілюзія; для досягнення рівноваги, до якої ринеться економічна система, потрібні певні умови, починаючи зі стабільності цін і закінчуючи передумовами для розвитку вільної конкуренції.

Рівноважна ціна встановлюється в точці рівноваги між корисністю товару і витратами його виробництва. Ціна виступає в якості регулятора пропорцій обміну. Вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживчої вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна виступає в якості критерію оцінки корисності даного товару стосовно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виторгу і витрат, потрібних для виробництва товару.

Раніше вважалося, що ціни рівноваги укладаються в різний час і ізольовано на кожному ринку: ціни на взуття і на сигарети, на джинси і на калькулятори формуються незалежно один від одного. У дійсності ціни взаємозалежні. Вальрас обгрунтовує принцип взаємозалежності цін не тільки на товарному ринку, але і фактично на всіх ринках. Ціни на споживчі товари встановлюються у взаємозв'язку і взаємодії з цінами на чинники виробництва. Ціни на робочу силу встановлюються з урахуванням і під впливом цін на продукти. Процес взаємодії різноманітних ринків – умова прямування до рівноважних цін у суспільстві.

Повернемося до описаної вище картини загального аукціону. Вона ілюструє принцип, відповідно до котрого Вальрас поділяє все ринкове господарство на дві взаємозалежні підсистеми: одна – споживачі, інша – виробники. Одні виступають у ролі покупців, інші – у ролі продавців. Їхні ролі постійно змінюються. Сьогодні власники чинників виробництва (землі, праці, капіталу) продають ці належні їм чинники підприємцям, що виступають у ролі покупців. Завтра підприємці продають, а власники чинників одержують споживчі товари.

Вальрас підкреслює, що ціни на споживчі товари залежать від цін чинників (ренти, відсотка, заробітної плати). У свою чергу ціни чинників виробництва залежать від цін споживчих товарів (продуктів харчування, одягу, взуття, транспортних засобів). Між учасниками обмінних операцій повинен дотримуватися принцип рівнозначності угод. Ціна однієї підсистеми залежить від ціни іншої підсистеми. Кількість грошей, що сплачуються за чинники виробництва, повинна відповідати кількості грошей, що сплачуються за споживчі товари. Рівновага на ринках чинників виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів.

На ринках встановлюється одна ціна для рівнозначних товарів. Ця ціна вирівнює запропоновану кількість із потрібною кількістю; пропозиція узгоджується з реальним попитом, попит відповідає пропозиції. Ціна товарів відповідає витратам, відповідає їхній граничній корисності.

Для математичного обгрунтування запропонованої системи Вальрас використовував положення, відповідно до якого відношення граничних корисностей товарів до їхніх цін повинно бути прийнято однаковим для всіх товарів. Іншими словами, кожний учасник обміну витягає з нього рівну вигоду. Така умова рівноваги. Рівноважні ціни сприяють усуненню надлишків і дефіциту: кількість запропонованих товарів відповідає кількості товарів, що одержуються, загальна сума цін товарів дорівнює сукупним витратам.

Викладена Вальрасом система взаємозалежності й еквівалентності занадто сувора і «гарна», щоб відповідати реальній картині ринкових відносин. Але економіст–математик за допомогою системи рівнянь доводить, що подібна система може існувати в дійсності як «ідеал», до якого вона прямує. З теоретичної точки зору при рівності числа рівнянь і невідомих рішення може бути знайдено. Правда, вирішити дуже непросту систему рівнянь для усієї величезної маси товарів практично неможливо. Власне, це і не потрібно. Для двох товарів треба було б виконати усього шість дій, для трьох – двадцять чотири дії, для двадцяти чотирьох – десять у двадцять першому ступені, для мільйона товарів – десять у шестимільйонному ступені.

Економіко-математична модель Вальраса спрямована на обгрунтування можливості існування системи рівноважних цін як своєрідних центрів тяжіння, економічних орієнтирів і регуляторів. Система цін, що задовольняє і виробників, і споживачів, – це варіант, що існує лише в теорії, у виді бажаного результату, який, на жаль, ніколи в точності не досяжний. На відміну від вальрасівської моделі, реальне існування ринку – той або інший ступінь нерівноваги. Ринок намагається перебороти цю нерівноважність у силу внутрішніх причин; як уже відзначалося, намагається наблизитися до «ідеалу».

Економічний зміст теорії загальної рівноваги полягає в тому, що, як підтверджують неокласики, ринкова економіка є в принципі стабільною, стійкою системою, що не потребує допомоги ззовні (Вальрас не поділяв останнє твердження). Ціни служать визначальним чинником, що стимулює мотиви і рішення людей, прагнення і дії економічних агентів.