1.5 К. Маркс – економічне вчення

Великий німецький учений Карл Маркс (1818-1883) залишив глибокий слід у всіх суспільних науках. Але передусім він був економістом, тому що головним предметом його досліджень стала політична економія. Багато людей і сьогодні вважають К. Маркса найбільшим економістом усіх часів і шукають відповідь у його теорії на питання про те, як повинно бути влаштоване економічне життя суспільства, щоб у ньому не було бідних, знедолених, не існувало волаючої нерівності і кривди. Економічні ідеї К. Маркса дотепер є предметом гострих дискусій, хоча головні його економічні праці були написані близько 150 років тому.

Принципова відмінність економічної теорії Маркса від попередніх полягає насамперед у тому, що капіталістичний лад розглядається в ній із класової позиції пролетаріату. Маркс приходив до висновку, що цей лад зовсім не є «вічним», «природним» та таким, що відповідає природі людини.

Навпаки, він вважав, що капіталізм рано або пізно буде революційним шляхом замінений іншою суспільною системою, у якій не буде місця приватній власності, експлуатації людини людиною, нерівності і злидням широких народних мас. Причому своє заперечення капіталізму Маркс виводив зовсім не з морального обурення і протесту. Він доводив, що капіталізм загине в силу внутрішньо властивих йому об'єктивних протиріч, які не можна розв'язати, не зрадивши саме економічного і загалом суспільного устрою. Обгрунтуванню цього фундаментального положення присвячені, власно кажучи, всі економічні праці К. Маркса, і насамперед – знаменита книга «Капітал», перший том якої був опублікований у 1867 р. (інші три томи вийшли у світ вже після смерті Маркса; видання двох наступних здійснив його близький друг і соратник Ф. Энгельс).

Фундаментом грандіозного будинку марксистської політичної економії є, за Марксом, так звана трудова теорія вартості. Суть її в тому, що обмін товарами у суспільстві відбувається відповідно до того, яка кількість людської праці витрачена на їх виробництво. Основи цієї теорії були закладені ще у працях А. Сміта. Проте Маркс вніс у цю теорію принципово новий елемент – уявлення про двоїстий характер праці, що є одночасно і «абстрактним», і «конкретним». Причому абстрактною працею створюється «вартість» товарів, що робить їх однорідними і сумірними, а конкретною працею – матеріально-речовинна форма товару, яку Маркс назвав «споживчою вартістю».

Уявлення про двоїстий характер праці дозволило Марксові надалі довести, що такий специфічний товар як робоча сила теж має вартість, у т.ч. і споживчу вартість. Причому перша визначається сумою життєвих благ, необхідних для підтримки існування самого робітника і його сім'ї, а друга полягає у самій спроможності робітника працювати продуктивно. Капіталіст, за Марксом, купує не працю, а «робочу силу» пролетарія, причому повністю сплачує її вартість. Але при цьому він змушує пролетарія працювати на виробництві значно більше часу, ніж потрібно для відшкодування вартості його робочої сили. І весь результат цього додаткового робочого часу капіталіст привласнює безкоштовно.

Таким чином, хоча ззовні відносини капіталіста і найманого робітника виглядають як рівноправні, у дійсності ж за ними ховається факт експлуатації найманої праці. Та частина вартості, що капіталіст привласнює внаслідок експлуатації, є “додатковою вартістю”, а вчення про неї складає фундамент економічної теорії Маркса.

Головний висновок, що зробив Маркс, полягає у тому, що інтереси буржуя і пролетарів діаметрально протилежні і немає ніякої можливості примирити їх у рамках капіталістичної системи. Ця система безперервно знову і знову поділяє суспільство на два полюси: власників засобів виробництва, що купують і експлуатують чужу робочу силу, і пролетарів, у котрих немає нічого, крім цієї робочої сили, яку вони змушені постійно продавати, щоб не померти з голоду.

Але така ситуація, стверджує Маркс, буде зберігатися не вічно. Справа у тому, що в процесі накопичення капіталу постійно зростає та його частина, яка створена «минулою працею», тобто для виробництва товарів потрібно усе більше машин, механізмів, технологічних ліній і усе менше живої людської праці. Цей процес Маркс назвав зростанням органічної структури капіталу. Відбувається цей процес тому, що у погоні за прибутком, у боротьбі з конкурентами капіталіст змушений застосовувати нові технології і машини, замінюючи ними менш продуктивну живу людську працю.

Така економічна поведінка капіталіста має глобальні суспільні наслідки. По-перше, вона веде до все більшої концентрації виробництва і капіталу в руках нечисленної верхівки суспільства, яка фантастично збагачується на фоні зубожіння величезної більшості, а, по-друге, знижується потреба щодо живої праці, а значить зростає число безробітних, які не мають засобів до існування, по-третє, поступово знижується норма прибутку на застосовуваний капітал, тому що, за Марксом, нова вартість створюється тільки живою працею, а її потрібно усе менше і менше.

Результат цього процесу, як вважав Маркс, буде сумним для буржуазії і капіталістичного ладу. Централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягнуть такого стану, коли вони стають несумісними з їхньою капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є час капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють.