2.14 Хекшер-Олін - модель переваг на основі факторів

Д. Рікардо виходив із того, що відмінності у виробничих витратах визначаються переважно розбіжностями в природних, географічних умовах. Цей принцип у загальному справедливий, але не вичерпує всіх особливостей. На світовому ринку торгують не тільки нафтою й апельсинами. Все більшу частку в зовнішньоторговельному обміні займають товари обробної промисловості, послуги у виробництві і торгівлі цією продукцією, у формуванні світових цін все більш значну роль відіграють не стільки природні, скільки інші передумови.

Як відомо, Швеція, наприклад, традиційно веде ефективну торгівлю, поставляючи на зовнішній ринок складну промислову продукцію – автомобілі і роликові підшипники, гірничорудне устаткування і морські двигуни. Певно, не випадково саме в цій країні, що впевнено зберігає конкурентні переваги у багатьох сферах, була розроблена теорія зовнішньої торгівлі, основана на тому, що торгуючі країни, маючи приблизно однакові технології, різною мірою наділені факторами виробництва: капіталом, робочою силою, землею. «Ці фактори, – писав відомий авторитет в області міжнародної торгівлі Майкл Портер (США), – ні що інше, як необхідні передумови виробничого процесу. Країна одержує порівняльні переваги в тих галузях, де інтенсивно використовуються фактори, наявні в надлишку».

Теорія, в основі якої лежить залежність структури світової торгівлі від співвідношення чинників виробництва, була запропонована шведськими економістами Елі Хекшером і Бертилем Оліним, що трансформували рікардіанський принцип порівняльних витрат. Вони прийшли до висновку, що реальна економічна політика в області зовнішньої торгівлі не узгоджується суворо з концепцією класиків. У практиці міжнародних відношень діють різні чинники, від яких класична теорія абстрагувалася.

У трактуванні Хекшера-Оліна витрати в зовнішній торгівлі визначаються не просто продуктивністю (пов'язаною, насамперед, із розходженням у природних умовах), а цінами на чинники, якими учасники торгівлі наділені по-різному: одні чинники є в надлишку, інших не вистачає. Ціни на одні чинники порівняно високі, на інші – відносно низькі; дефіцитні чинники, як правило, дорогі, надлишкові чинники – дешеві. Якщо країна багата яким-небудь ресурсом, має його у надлишку, то їй вигідно спеціалізуватися на торгівлі ним. Країна, що є в надлишку дешева робоча сила, буде спеціалізуватися на торгівлі продукцією, що потребує значних витрат праці (текстилем, одягом, виробами з імпортних комплектуючих). Якщо в країні надлишок капіталу, то їй вигідно експортувати капіталомістку продукцію (машини, устаткування).

Південна Корея з дешевою робочою силою експортує трудомістку продукцію – одяг, автомобілі, побутову електроніку. На багатих природних копалинах базується торгівля країн Близького Сходу. Конкурентні позиції шведської сталі і металовиробів обумовлюються тим, що в країні добувається залізна руда, що має унікальні властивості, які дозволяють виплавляти високоякісну сталь.

Отже, модель зовнішньої торгівлі Хекшера - Оліна виходить із принципу, відповідно до якого важлива структура витрат, відносно низькі ціни на виробничі чинники, наявні в надлишку. Модель шведських економістів одержала визнання і використовувалася при формуванні зовнішньоторговельної стратегії. Щоб підсилити факторні переваги, уряди багатьох країн використовували заходи, спрямовані на підтримку і стимулювання експорту. Наприклад, проводилася ревальвація національної валюти, фірми одержували помітні пільги, субсидії на модернізацію виробництва й оновлення експортної продукції.

Забезпечення конкурентних переваг за допомогою створення пільгового режиму для експортних виробництв може сприяти розвитку національної економіки, але може породжувати негативні ефекти. У нашій країні встановлення невиправдано низьких цін на одні види товарів і невиправдано високих на інші сприяло зберіганню переваг сировинного експорту. Вітчизняним експортерам було вигідніше продавати метал і ліс, а не автомашини і меблі. Імпортувалися ж у першу чергу ширпотреб і кукурудза, а не устаткування для текстильних підприємств і зерносховищ. Експорт сировини і палива, імпорт ширпотреба підкріплювали бюджет, але не сприяли подоланню технічної і технологічної відсталості. Засоби, що виручалися від продажу нафти і лісу, витрачалися на «затикання дір», а не на стимулювання економічного росту.

Всесторонній розвиток конкурентоспроможних галузей, орієнтованих на зовнішній ринок, дає виграш країні, але інколи відриває засоби від інших секторів. Умови її торгівлі поліпшуються, експорт росте, проте ріст пропозиції може привести до зниження світових цін. Але навіть при постійних світових цінах експортний сектор, що швидко росте, починає «переманювати» мобільні чинники виробництва з іншого сектора.

Ще один несподіваний наслідок полягає в тому, що інтенсивна розробка нового експортного ресурсу може привести до так званого росту, що розоряє. Подібний феномен одержав назву "голландської хвороби". У процесі розробки природного газу в Північному морі Голландія зненацька виявила, що її промисловий експорт занепадає. Стрімке зростання цін, що випало над Голландією золотим дощем прибутків, мов би підстьобувало спад у традиційних секторах, де голландські фірми займали, здавалося б, стійкі позиції.

Концепція чинників виробництва, як виявилося, не спроможна врахувати все різноманіття чинників, що впливають на зовнішню торгівлю, розвиток національної економіки. Виходячи з моделі Хекшера – Оліна не можна пояснити, чому, приміром, Швейцарія спеціалізується на експорті фармацевтичних товарів, США займають провідні позиції у виробництві персональних комп'ютерів, Японія є найбільшим експортером побутової електроніки, а Італія – пакувального устаткування.

Положення факторної концепції не завжди підтверджуються на практиці. Між країнами Західної Європи різниця в забезпеченості основними виробничими чинниками невелика, а взаємний товарообіг росте темпами, що перевищують ріст ВНП. Дві країни – США і Таїланд – є світовими експортерами рису. Але в Сполучених Штатах рис є капіталомісткою, а в Таїланді – трудомісткою культурою.

До певного часу вважалося, що Сполучені Штати мають явну перевагу в капіталі. Але В. Леонтьєв, проаналізувавши структуру американського експорту, прийшов до несподіваного висновку. Виявилося, США експортують більш трудомістку продукцію, а імпортують більш капіталомістку. Справедливість підрахунків, проведених Леонтьєвим, підтвердили інші економісти. З'ясувалося, що подібні невідповідності (парадокси) у структурі зовнішньоторговельних зв'язків властиві і деяким іншим країнам.

Спеціалісти в області зовнішньоторговельних відносин приходили до висновку, що чинники, які впливають на структуру торгівлі окремих країн і світової торгівлі в цілому, дуже різні і рухливі. Їхній вплив неоднозначний.

По-перше, із збільшенням прибутків частка витрат на продукцію в структурі споживання падає; це відбивається на структурі торгівлі. Частка продукції обробної промисловості поступово збільшується, виграють виробники цієї продукції.

По-друге, оскільки ріст чинників виробництва відбувається нерівномірно, у більш вигідних умовах перевага надається країнам, що мають значний капітал і кваліфіковану робочу силу. Але «виграші» у тому або іншому чиннику, як відзначалося, можуть обертатися і негативною стороною. Переключивши ресурси на виробництво й експорт нафти, Англія відвернула їх з інших галузей і пригальмувала розвиток точного машинобудування.

По-третє, у світовій торгівлі підвищується роль і частка тих країн, що роблять наукомістку продукцію. Під впливом науково-технічного прогресу відбувається модифікація чинників, що визначають розмір порівняльних витрат. Структурні зсуви у світовій торгівлі відбуваються, зокрема, у результаті переведення промисловості з розвинених у країни, що розвиваються.

В даний час у теорії міжнародної торгівлі на перший план висунулася проблема забезпечення і підтримки конкурентних переваг. Щоб домогтися і зберегти лідерство на світовому ринку, необхідно пропонувати високоякісну продукцію і бути спроможним витримувати цінову конкуренцію.

«Забезпечити конкурентоспроможність першим способом, тобто за допомогою виробництва певної високотехнологічної продукції кращої якості й одержання відповідної плати за неї, – набагато краще, ніж йти іншим шляхом і пробиватися на світовий ринок через відносне зниження цін і заробітної плати», – як помітив шведський економіст К. Еклунд.

Цілком очевидно, жодна країна не може бути конкурентоспроможною з усієї номенклатури товарів і послуг. І жодна країна не може мати гарантій на зберігання досягнутих нею конкурентних переваг на всі часи.