2.5 В. Леонтьєв – економічні моделі

Приїжджаючи в Росію, Василь Васильович Леонтьєв обов'язково відвідує Санкт-Петербург, місто, у якому він народився в 1906 р. і провів перші 19 років життя.

В університеті Петрограду Леонтьєв вивчав філософію, соціологію й економічні науки (1921-1925 р.), потім продовжив освіту у Берліні, куди змушений був поїхати на лікування. Василь Васильович рано розпочав свою трудову і викладацьку діяльність, потрібно було вишукувати засоби для життя за кордоном. У 1927 р. йому поталанило: він став молодшим науковим співробітником відомого в науковому світі Кільского інституту світової економіки. У 1929 р. він їде до Китаю за запрошенням на посаду економічного радника при міністерстві залізниць. У 1931 р. емігрує до США.

З цією країною пов'язані вся наступна творча біографія й особисте життя В.В. Леонтьєва. Він став громадянином США, одружився на американській поетесі Естел Маркс. Їхня дочка Світлана – професор історії мистецтв у Каліфорнійському університеті. З 1931 р. Леонтьєв викладає економіку в Гарвардському університеті, стає професором, а з 1946 р. організує Центр економічного аналізу, який прославив згодом Гарвардську економічну школу. У 1975 р. Василь Леонтьєв одержує посаду директора Інституту економічного аналізу в Нью-Йорку. У рік свого 80-ліття (1986р.) В.В. Леонтьєв лишив посаду директора інституту, але продовжує активно працювати як дослідник, виконуючи замовлення багатьох країн, що реформуються.

Василь Васильович Леонтьєв – лауреат Нобелівської премії (1973 г), екс-президент Американської економічної асоціації, член Академії наук США, Британської Королівської академії, кавалер ордена Почесного легіону Франції, йому присвоєні почесні докторські ступені університетів Лозанни і Брюсселя, Парижа і Рима. У 1988 р. В.В. Леонтьєв був обраний іноземним членом Академії наук СРСР.

Висловлюючись про місце економічної науки у суспільному і діловому житті, Леонтьєв підкреслює емпіричний характер економіки, її неодмінну практичну корисність. Теоретизування потребує натхнення і навичок, а збір фактів коштує поту і сліз. Ми часто маємо справу, на думку Леонтьєва, із надлишком теоретичних моделей і недостатністю бази даних. Він дорікає економістам кембриджської школи, до якої належать Дж.М.Кейнс і Дж.Хікс, у зайвому захопленні далеким від практики теоретизуванням. В.В. Леонтьєв опублікував широко відому роботу "Сліпе теоретизування. Методологічна критика неокембриджської школи". Має значення, за словами Леонтьєва, насамперед уміння ефективно використовувати наявні факти, складати прогнози, визначати перспективні напрямки науково-практичного пошуку.

Цей підхід до науки виявився у творчості професора Леонтьєва з перших кроків. Ще бувши аспірантом Берлінського університету, Василь Леонтьєв публікує свою першу наукову статтю, присвячену критичному аналізу доповіді начальника ЦСУ СРСР П. Попова про баланс народного господарства СРСР за 1923/1924 рік.

Справою життя нашого співвітчизника стало створення і постійне удосконалювання методу "витрати–випуск": макроекономічної взаємозалежності, що дозволяють визначити і підвищити ефективність народного господарства в цілому, а також його окремих складових. Цю роботу вирізняє наукова суворість, висококваліфіковане використання математики.

Перша значна монографія "Структура американської економіки 1919-1929 р.", опублікована в 1944 р., де викладаються початки нового методу економічного аналізу, принесла В.В. Леонтьєву лаври справжнього новатора.

Потрібно відзначити, що 30-ті роки були періодом зльоту в історії світової економічної думки. Наукова громадськість знаходилася під впливом ідей великого англійця Джона Мейнарда Кейнса. Водночас, на економічному небокраї по іншу сторону Атлантики засяяла нова зірка В.В.Леонтьєва: з'явився учений, що підніс американську економічну науку на вищий п'єдестал. У повоєнні роки модель "витрати – випуск" стала для корпорацій і державних служб США інструментом, що дозволив раціонально прогнозувати економічне зростання, структурні зміни і зайнятість. У 50-60-ті роки цей аналітичний метод застосовується вже й у більшості країн світу, а також в міжнародних розрахунках і аналізі, здійснюваних під егідою ООН.

У чому ж полягає сутність цього методу? Вихідною основою і рушійною силою послужила запропонована ще в XIX ст. французьким економістом Леоном Вальрасом теорія "загальної рівноваги". "Теорія загальної рівноваги, – пише В.В. Леонтьєв, – тобто аналіз взаємної залежності усіх виробляючих і споживаючих одиниць, що складають національну (або світову) економіку, є стрижнем сучасної економічної науки". Взаємозалежність галузей, сфер господарства, країн можна уявити у вигляді системи рівнянь.

Ключова модель "витрати – випуск" припускає існування перехресної залежності. Якщо ми, слідом за В.В. Леонтьєвим, умовно розділимо економіку на 44 сектори, то виявиться зв'язок між чинниками виробництва (капітал, праця, послуги, природні ресурси), з одного боку, і стадіями виробничого процесу, виготовленням проміжних продуктів, аж до кінцевих товарів, що надходять у споживання, з іншого. Взаємозв'язок секторів можна уявити у виді таблиці або балансу, що одержав назву шахового (у нашій економічній науці більш поширеним є термін "міжгалузевий баланс"). Другий щабель моделі складають так звані "технічні коефіцієнти" (їх біля 200). Вони розраховуються з першого секторального щабля і відбивають кількісні і якісні параметри взаємозв'язків. Пояснюючи другий щабель, В. В. Леонтьєв згадує розклад руху поїздів, де вказується, звідкіля і куди відходить потяг, час його прибуття і зустрічні станції. Третій щабель – це система рівнянь, відомий в економічній науці як "інверсія Леонтьєва".

Система рівнянь досить складна, але вона дозволяє відповісти на запитання: скільки потрібно витрат кожного сектора, щоб забезпечити загальне збільшення валового продукту на один долар. Питання можна сформулювати й інакше: чого і скільки повинен затратити кожний із секторів, щоб збільшити випуск тих або інших конкретних виробів. Витрати підраховуються як у матеріальному, так і в грошовому виразах.

"Інверсія Леонтьєва" розкриває внутрішній механізм економіки, дозволяє виявляти розміри попиту на різні товари і, головне, його перспективи, розробляти кваліфіковану економічну політику. У процесі удосконалювання й ускладнення моделі "витрати – випуск" був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промисловості, зміни цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефіцієнти. Ця робота виявилася дуже успішною ще й тому, що паралельно з науковим пошуком удосконалювалося і його комп'ютерне забезпечення.

Фундаментальними працями з економічного моделювання стали публікації Леонтьєва: "Економіка витрат – випуску" (1966 р.); "Новий погляд на економіку" (1967 р.); "Економічна система в епоху перелому" (1976 р.); "Економічні есе: теорія, дослідження, факти, політика" (1977 р.). Остання з перерахованих вище робіт була у 1990 р. опублікована російською мовою.

Шахові баланси В. Леонтьєва довели свою життєздатність і стосовно дослідження економічних проблем регіонів, американських штатів і навіть окремих міст. Водночас вони були прийняті в якості аналітичного методу Всесвітнім банком при підготуванні планів його кредитної діяльності і пропозицій з бюджетної політики для країн – членів організації.

Логіка дослідницького пошуку вивела В.В. Леонтьєва на світовий рівень економіки. І знову творчий геній дозволяє зробити відкриття. Застосовуючи нову методику, В.В. Леонтьєв доводить: якщо взяти до уваги весь комплекс прямих і непрямих витрат, то експорт із США є більш трудомістким і менш капіталомістким, аніж імпорт, хоча в США квота інвестицій достатньо висока, та й рівень зарплати достатньо високий. Виявляється, що для США вигідніше експортувати працю й імпортувати капітал. Зовнішньоторговельні переваги, відомі ще з часів Рікардо, виявляють свій умовний, відносний характер. "Парадокс Леонтьєва" став джерелом нового і більш глибокого аналізу світової торгівлі.

В.В. Леонтьєв очолив групу експертів, що підготували за замовленням ООН доповідь–прогноз "Майбутнє світової економіки". Ця праця була перекладена на російську мову й опублікована в СРСР ще в 1979 р. Вихідними для аналізу явилися дані за 1970 р., а в прогнозі давалися оцінки на 1980, 1990 і 2000 р. Доповідь повинна була стати основою "стратегії розвитку" і створення нового економічного порядку, що розроблялися під егідою ООН.

Професор Леонтьєв належить до вчених-економістів, які висловили занепокоєність станом навколишнього середовища. Використовуючи досвід моделювання, він показує взаємозв'язок, що існує між господарською активністю і станом середовища. Ще у своїй Нобелівській лекції, присвяченій проблемам світової економіки у світлі методів балансів, Леонтьєв виділяє забруднення навколишнього середовища у самостійний сектор шахового балансу. Задача полягала у доведенні того, що введення суворих світових стандартів необхідно і неминуче, а, з огляду на економічну ефективність, дасть можливість країнам, що розвиваються, помітно підвищити зайнятість, хоча і зажадає деяких жертв із боку споживання. Особливою увагою до екологічного чинника перейнята і книга "Майбутнє світової економіки". У роботі зроблений аналіз диференціації країн і регіонів, що знаходяться, судячи з основних економічних показників, на різних етапах розвитку, і пропонуються два альтернативних сценарії їхнього розвитку до 2000 р. Прогнозувалося, наприклад, що розрив між індустріально розвинутими і країнами, що розвиваються, у доході на душу населення скоротяться з 12:1 до 7:1.

Експертні оцінки свідчили про те, що витрати на боротьбу із забрудненням навколишнього середовища безпосередньо залежать від розміру доходу на душу населення. У країнах Африки, що страждають від посухи й ерозії грунту, дохід на душу населення не перевищував у 1970 р. 167 дол. щорічно проти 2000-4000 дол. в індустріально розвинутих державах. Згідно з прогнозом, душовий дохід у країнах посушливої Африки повинен зрости до 436 дол. Але темпи викиду твердих відходів будуть у країнах із низьким доходом усе ж зростати на 6% у рік, утримання шкідливих домішок у воді – на 7% у рік, тим часом як темпи забруднення повітря і води в Північної Америці і Європі залишаться до кінця сторіччя приблизно та тому ж рівні (2-3%) за незначної тенденції до зниження. Що стосується капітальних витрат в очисному секторі, то ця частка стосовно сукупного капіталу підвищиться в Західній Європі до 3,9%, майже до 4% у Японії, до 2,6% у Радянському Союзі (у 1970 р. останній показник, за даними ООН, складав 1,3%).

Зрозуміло, прогнози містили приблизні оцінки і грунтувалися на тому баченні світу, який панував серед вчених у середині 70-х років. Передбачити глобальні соціально-політичні зміни останнього десятиліття було дуже важко.

Загалом же прогноз щодо більш швидкого економічного росту країн, що розвиваються, виправдовується, хоча в цьому регіоні відбулася значна диференціація. Виділилася група держав, що називаються "новими індустріальними". Це – Південно-Східна Азія, Аргентина, Бразилія, ряд країн Ближнього Сходу. За деякими економічними показниками ці країни суперничають з країнами Європи і Північної Америки. Диференціація привела також до того, що термінологія 70-х років –"третій світ", "світ, що розвивається," – навряд чи підходить до сьогоднішньої структури світу.

Не виправдався, з зрозумілих причин, і прогноз розвитку країн "централізовано планованої економіки". У 1970 р. їх частка у світовому матеріальному виробництві складала 21% і повинна була збільшитися до 27% до 1990 р. і до 29% до 2000 р.

Василь Леонтьєв є членом міжнародних конференцій, присвячених економіці роззброювання, проблемам конверсії військового виробництва. Він бачив свою задачу в тому, щоб, використовуючи шахові баланси, методику випуск–витрати–випуск, розрахувати витрати виробництва зброї, його вплив на суміжні галузі, а також визначити найбільше раціональний підхід до конверсії, здешевити її і зберегти робочі місця. У співавторстві з Дахіним були опубліковані роботи: "Військові витрати" (1983 р.) і "Перспективи автоматизації праці" (1986 р.). Наприкінці 80-х років В.В.Леонтьєв брав участь у перших проектах широкомасштабної конверсії військового виробництва й економічних перетворень Росії.

Важливою сферою діяльності Василя Васильовича на всіх етапах була підготовка наукових кадрів. Він зробив багато доброго для молодих учених колишнього СРСР, що проходили стажування у Гарварді і Нью-Йорку.

Наукові досягнення нашого видатного співвітчизника стали класикою за його життя. Завершуючи цей короткий нарис, хочеться навести деякі висловлення професора Леонтьєва, що мають пряме відношення до нашої економічної практики. "Я захоплююся вітрильним спортом і коли пояснюю студентам, як функціонує економіка, то порівнюю її з яхтою в морі. Щоб справи йшли добре, потрібен вітер – це зацікавленість, руль – це державне регулювання... У Радянському Союзі вітер не наповняв вітрила, а тоді і руль не допомагав. Найважче в тому, щоб знайти правильне співвідношення між відповідальними діями підприємств і держави". В.В. Леонтьєв порівнював керівників наших державних підприємств, що звикли до планових постачань і не спроможні самостійно знаходити постачальників і споживачів, із пінгвінами, котрих дуже важко навчити літати. І ще слова Василя Васильовича: "... Спроба заборони використання долару у внутрішньому обігу так само не має сенсу, як і введення заборони на самогоноваріння". Зовсім нещодавно нарівні з національними грошима долари ходили в Південній Кореї, Ізраїлі; зрозуміло, що і довіра до американської валюти була там незрівнянно вища, ніж до національної. Зараз ця двоїстість грошового обігу в минулому, і відбулося це не за наказом, а просто тому, що внутрішня товарна пропозиція зрівноважила грошову масу, а експорт товарів і послуг додав стабільності курсу національної валюти.