МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ МОРОЗ

МИКОЛА ІВАНОВИЧ НЕБАВА

В І Н Н И Ц Я ВНТУ 2010

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ МОРОЗ

МИКОЛА ІВАНОВИЧ НЕБАВА

Затверджено Ученою радою Вінницького державного технічного університету як навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей

Протокол № 5 від 30 грудня 2009 р

ВІННИЦЯ ВНТУ 2010

УДК 330.1.541 (075)

Екскурс в антологію макроекономічної думки. О.В.Мороз, М.І.Небава / Навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2010 – 170 с. Укр. мовою.

В посібнику викладаються позиції і погляди видатних представників макроекономічної науки – від В. Петті і А. Сміта і до Р. Лукаса. Розкриваються сутність і логіка макроекономічних доктрин минулого і сучасного. Показані умови виникнення макроекономічних поглядів та внесок визнаних корифеїв в розвиток макроекономічної науки, наводиться звязок економічних концепцій з економічною політикою.

Навчальний посібник призначений для студентів економічних спеціальностей.

Рецензенти: Ю.В.Ніколенко, д.е.н., проф.

М. Д. Миронов, д.е.н., проф.

М. М. Арапов, к.е.н., доцент

Мороз Олег Васильович, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою менеджменту і моделювання в економіці. Автор двох монографій, більше 40 наукових праць. Читає курси “Історія економічних вчень”, “Основи менеджменту”. Сфера наукових інтересів – основи підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва.

Небава Микола Іванович, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту і моделювання в економіці. Автор тематичного тлумачного словника з макроекономіки. Співавтор таких

навчальних посібників: “Системний курс теоретичної економіки”, “Структурно-логічні

тести з основ економічної теорії”, “Науково-дослідна робота: планування, організація, технологія”, “Дипломна робота менеджера організацій: методологія виконання”.Читає курси економічної теорії, макроекономіки, мікроекономіки. Спеціалізується в сфері соціальної економіки та методики економічної освіти. Захоплюється шахами.

ЗМІСТ

Передмова	5
Розділ 1. Предтеча макроекономічної науки	12
1.1. В.Петті – “Колумб політичної економії”	12
1.2. А.Сміт – основоположник класичної школи економічної науки	15
1.3. Ф.Кене – основоположник школи фізіократів	18
1.4. Ж.Б.Сей – економічне вчення	23
1.5. К.Маркс – економічне вчення	32
1.6. Л. Вальрас – фундатор математичної школи економіки	35
1.7. В.Парето – теорія економічного оптимуму	40
1.8. А.Маршалл – родоначальник економікс	44
Розділ 2. Сучасні макроекономічні теорії	46
2.1. Д.М.Кейнс – основоположник макроекономічного аналізу	46
2.2. М. Кондратьєв – великі цикли коньюнктури	53
2.3. Й.Шумпетер – ідеолог сучасного підприємництва	59
2.4. В.Ойкен – творець соціально-ринкового господарства	65
2.5. В.Леонтьєв – економічні моделі	72
2.6. А. Лаффер – теорія економіки пропозиції	79
2.7. А.Пігу – економічна теорія добробуту	84
2.8. Р.Харрод і Е.Домар – модель економічного зростання	90
2.9. М. Фрідмен – ідеолог монетаризму	96
І.Фішер – рівняння обміну	103
П.Самуельсон – теорія неокласичного синтезу	105
2.12. Д.М.Бьюккенен – теорія суспільного вибору і конституціональної економіки	108
2.13. Р. Лукас – гіпотеза раціональних чекань	114
2.14. Хекшер-Олін – модель переваг на основі факторів	118
Проблеми перехідної економіки України і макроекономічна наука	123
Висновок	132
Хронологія написання найважливіших робіт економічної історії	136
Короткі біографічні відомості видатних економістів	138
Лауреати Нобелівської премії з економіки	156
Рекомендована література	163
Праці українських економістів з проблем економічних реформ	165

Відсутність упередженості

сприяє сприйняттю реальності

з китайської філософії, VI cт. н.е.

Передмова

Ніяка теоретична схема або концепція в економіці не може містити готових рецептів та пропонувати універсальний вихід із конкретної, неординарної ситуації. Для обгрунтування нестандартних рішень необхідно мати у своєму розпорядженні об’єктивну і повну інформацію, точні розрахунки, чіткі орієнтири, нарешті, визначити послідовність дій.

На відміну від доктринальних схем теорія виходить не із заздалегідь даних принципів, а з узагальнення типових, повторюваних фактів, вивчення реальних подій, виявлення стійких тенденцій.

Економічна дійсність дуже різноманітна, суперечлива і мінлива. І економічна наука не претендує на абсолютно точний, адекватний відбиток реальних процесів і взаємозв'язків. Наукове знання охоплює істину з відомим ступенем наближення, мірою змін, що відбуваються в економіці. При цьому постійно уточнюються або відкидаються старі уявлення, робляться нові узагальнення і висновки.

Наявність різноманітних напрямків в економічній науці пояснюється не тільки відмінністю позицій представників цих напрямків. Неоднозначність поглядів пов'язана з розбіжностями щодо розуміння предмета економічної науки, різними підходами до аналізу економічної дійсності. Розбіжності в оцінках і висновках обумовлюються також неоднаковою глибиною розробок досліджуваних проблем, різним ступенем наближення до пізнання сутності економічних процесів.

В основі типології (розподілу економістів по напрямках) в економічній літературі найчастіше традиційно використовують розбіжності у методах аналізу, розумінні предмета і задач дослідження, концептуальних підходах до вивчення економічних проблем, належності до видатних наукових розробок, сфер дослідження. Найбільш високий статус у подібній ієрархії займають макро- і мікротеорії, економетрика; далі випливають кредитно-грошові відносини, міжнародна торгівля, фінанси; замикають статусний щабель історія економічної думки і компаративістика (порівняння економічних систем).

Безумовно, розподіл на школи і напрямки певною мірою умовний і в межах одного напрямку може існувати декілька шкіл. Позиції і погляди багатьох економістів не залишаються незмінними, вони еволюціонують. Економічні школи часом одержують своє найменування за географічною ознакою. Широко відомі, наприклад, лондонська, кембриджська, стокгольмська школи. Представники однієї школи солідаризуються в силу спільності поглядів, позицій, методології. І в той же час вони нерідко відрізняються від інших спектром наукових інтересів, проблематикою, трактуванням досліджуваних проблем.

Загальна макроекономічна теорія формувалася і конституювалася за назвою політичної економії, хоча перші економісти використовували й іншу термінологію.

Англієць Вільям Петті – “Колумб політичної економії”, фундатор економічної статистики – іменував свою науку “політичною арифметикою”, так називалася його основна робота. Француз, засновник школи фізіократів, Франсуа Кене називав себе просто економістом. Шотландець Адам Сміт, що є класиком економічної науки, назвав свою основну працю “Дослідження про природу і причини багатства народів”.

Доречно нагадати, що поява тих або інших поглядів і концепцій завжди пов'язана з об'єктивними умовами, потребами й інтересами економічної практики. Приміром, розвиток уявлень меркантилістів, фізіократів, формування класичної школи політичної економії: всі ці та наступні школи і концепції економічної науки (при всій відносності наукового знання) так чи інакше пов'язані зі змінами у господарському житті, з потребами економічної практики. Зрозуміло, появі нових робіт і концепцій передує накопичення емпіричного матеріалу, проведення досліджень й узагальнень в окремих, порівняно вузьких областях економічної практики й економічної науки. Нові концепції, погляди, висновки тією чи іншою мірою спираються на праці і розробки попередників, на розроблену ними термінологію, систематизують і упорядковують раніше накопичене теоретичне багатство.

Економічну науку цікавлять не тільки принципи, але й функціональні, причинно-наслідкові зв'язки, тенденції розвитку. Зараз йде пошук нових напрямків економічної науки, у котрих найбільш повно враховувалися б зміни, що відбуваються в суспільстві – еволюція технологій, структури виробництва і споживання, сучасного типу робітника і його взаємовідносин з учасниками економічного процесу, у розподілі доходів і поведінці. На розвиток економіки окремих країн посилюється вплив глобальних проблем і процесів. Економіка усе більшою мірою виявляється під тиском позаекономічних чинників.

Це змушує знову і знову повертатися до «позитивної» (теоретичної) економічної науки, тому що без її розвитку, без глибоких узагальнень і висновків неможлива і «нормативна» (прикладна) наука, покликана давати поради, рекомендації, обгрунтовувати принципи, якими слід керуватися в практичній діяльності (торгівлі, бізнесі, виробництві).

У свій час ще Дж. С. Мілль, за об'ємним посібником якого («Принципи політичної економії», 1848) майже піввіку, до появи у 1890 р. тритомної роботи А. Маршалла, вивчали економіку, відзначав, що економічна наука являє собою узагальнення практики, але при цьому варто розрізняти власне «науку», що має справу з фактами і явищами, і «мистецтво» ведення справ, що пов'язано з розпорядженнями і рецептами.

Політична економія не може бути зібранням готових правил. Їх треба знайти, вивести, обгрунтувати, потім уточнити, перевірити, скорегувати. При цьому зрозуміло, що практичні правила і конкретні рекомендації повинні основуватися не на голій інтуїції, а на теоретичних положеннях і висновках.

У економічному житті діє звичайно не одна, а сукупність причин. А відтак, необхідно їх розуміти, розрізняти, виділяти головні, не змішувати причину і наслідок. Розвиток і збагачення економічної теорії - це постійне врахування умов, що змінюються, і взаємозв'язків, зіставлення різноманітних підходів, позицій, різних шкіл і поглядів, спадкоємність знань і висновків.

Звертання до історії макроекономічної науки необхідно не просто для розширення кругозору, не тільки у суто пізнавальних цілях. Важливо зрозуміти послідовність, логіку еволюції наукових положень, ідей, усвідомити їхній зв'язок зі змінами, що відбуваються в житті. Як підтверджують численні авторитети, основи наших сьогоднішніх уявлень “містяться у минулому”, і ці уявлення й ідеї минулого не належать винятково історії, вони несуть елементи наших сьогоднішніх і нерідко завтрашніх, тобто майбутніх поглядів.

Ми звертаємося до концепцій минулого вже тому, що хочемо глибше зрозуміти й осмислити наші сьогоднішні кроки, звільнитися від застарілого і наносного, зберегти і використовувати все корисне. Для цього недостатньо знайомства з якоюсь однією концепцією або системою поглядів, якими б популярними вони не були. Ні рецепти економікса, ні правила монетаризму, ні висновки кейнсіанства у чистому вигляді не можуть слугувати для використання в реальній практиці, достатньо складній і суперечливій. Економічні школи і теорії самі розвиваються, переживають періоди особливої популярності, еволюції, водночас самі “виходять” з минулого, органічно зберігаючи зв'язок із патріархами економічної науки, часом дуже міцно і тісно.

У цьому посібнику пропонується загальний огляд найважливіших макроекономічних теорій в історичному плані, хоча цей принцип витримувати досить важко. При цьому розглядаються найбільш характерні макроекономічні погляди, які залишили суттєвий скарб в економічній дійсності.

Погляди Джона Мейнарда Кейнса розглядаються саме через спробу усвідомити загальну логіку становлення і трансформації економічної теорії, незважаючи на неминучу фрагментарність викладу. Основні праці цього майстра макроаналізу переведені на російську і українську мову. Проте їх вивчення показує, що великий англієць бачив межі державного втручання і відносність поняття "повна зайнятість".

Вальтер Ойкен жив і працював у Німеччині часів фашизму, зсередини пізнаючи тоталітарну систему. Він був тоді маловідомим професором Фрайбурзького університету. Сьогодні В. Ойкен - визнаний "гуру" навчання про соціальне ринкове господарство, творець основ національної економіки й економічної політики. Творчий шлях Ойкена був нелегким. Автору прийшлося стикатися з засиллям "економічної методології", абстрактним аналізом понять, цілком звичайним в умовах політичної автократії. В. Ойкен помер у Лондоні в 1950 р., куди прибув для читання циклу лекцій, які назвав "Це сторіччя невдач".

Класичною працею з історії економічної думки вважається фундаментальний (1260 сторінок) твір "австроамериканця" Йозефа Шумпетера. Його називають також ідеологом сучасного підприємництва. Багато висловів Шумпетера залишаються в пам'яті назавжди: “економічна людина”, "творча руйнація", "гріх рікардіанства" і ін.

Вдивимося в портрет В.В. Леонтьева. Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, голова Американської економічної асоціації, Василь Васильович дотепер закоханий у Санкт-Петербург – місто його дитинства, його предків. На жаль, всі старання Леонтьева, що часто відвідував Росію наприкінці 80-х – початку 90-х років, допомогти перебудові не увінчалися успіхом.

Серед нашого короткого переліку великих імен значиться Мілтон Фрідмен, патріарх Чиказького економічного товариства, "головний монетарист", часто нелюбимий владою, але дуже успішний у прогнозах і порадах по оздоровленню тяжко хворих національних господарств, людина, що довела на ділі, як можна зламати інфляцію.

Перед нами – Поль Антоні Самуельсон, автор знаменитого підручника з економіки, що витримав вже біля двадцятьох видань і переведений на російську мову ще в 1964 р. Багато хто з нас учився "по Самуельсону", багато хто справедливо вважає його працю (останнє видання було підготовлено в 1989 р. разом із Нордхаузом) кращим, із доступних нам, економічним підручником. Захоплює в книгах Самуельсона, окрім живої мови і гумору, прагнення створити синтетичну теорію, об'єднати неокласиків і кейнсіанців.

До числа творців макроекономіки належить і Джеймс Бьюккенен, один із творців напрямку, що називають теорією суспільного вибору і конституціональної економіки. Бьюккенен розглядає політичні дії як процес обміну, здійснюваний із метою досягнення взаємної вигоди. Учасниками торгівлі виступають виборці, політики, бюрократи. У роботах цього автора розкривається шлях до перебудови і досягнення злагоди між державою й економічним суб'єктом, між індивідом і суспільством.

Крім якостей, обумовлених менталітетом і давніми традиціями, національна культура і наука відбивають особливості соціально-політичного середовища, ступінь звільнення людини. У списку видатних економістів XX сторіччя мало вітчизняних імен. Причини зрозумілі. Можна лише висловити щиру вдячність тим, хто взяв на себе працю перекладу й обтяжливу турботу стосовно публікації економічних шедеврів.

Наприкінці роботи читач знайде список підручників, навчальних посібників і наукових робіт вітчизняних вчених, хронологію написання видатних робіт економічної історії, перелік Лауреатів Нобелівської премії з економіки та розгляд деяких проблем перехідної економіки України з огляду на минуле та сучасне.