2.6 А. Лаффер – теорія економіки пропозиції

Теорія «економіки пропозиції» – теорія, що, на противагу кейнсіанству, віддає перевагу пропозиції як чиннику росту. Ця теорія тісно пов'язана з монетаризмом і, як вважається, першу роль у цій «низці» грає монетаризм.

Особливість економіки пропозиції полягає в тому, що це не цілісна концепція, незавершена і взаємозалежна система поглядів, положень, методів теоретичного аналізу, а, головним чином, сукупність практичних пропозицій і рекомендацій. Економіка пропозиції охоплює ряд практичних питань, спрямованих на стимулювання виробництва, інвестицій і зайнятості. Серед них можна виділити рекомендації в області податкової політики; політику приватизації державних підприємств; оздоровлення бюджету; скорочення витрат на соціальні потреби.

Економіка пропозиції розроблялася, головним чином, американськими економістами. Її представники – А. Лаффер (проф. економіки університету Південна Кароліна), М. Фелдстайн (Гарвардський університет). Р. Риган (колишній міністр фінансів США). Разом із монетаристською школою цей напрямок відносять до консервативного крила неокласиків.

На думку представників економіки пропозиції, ринок являє собою не тільки найефективніший, але й єдино «нормальний» засіб організації господарства. Це природно сформована система взаємозв'язку й обміну економічною діяльністю людей.

Прихильники цієї концепції виступають проти регулювання економіки з боку держави. Вони вважають, що регулювання – неминуче зло, що веде до зниження ефективності і зв’язує ініціативу, енергію учасників господарської діяльності. Їхні погляди нагадують вихідні положення економічної філософії Хайєка, його концепції «спонтанного порядку».

Основна ідея економіки пропозиції полягає у відході від кейнсіанських методів стимулювання попиту, переносі зусиль на підтримку чинників, що визначають пропозицію. Причини інфляції вбачаються у високих податкових ставках, у фінансовій політиці держави, що провокує ріст витрат. Підвищення цін – реакція виробників на небажані «повороти» економічної політики і нестійкої кон'юнктури.

Зупинимося дещо докладніше на рекомендаціях цієї школи.

1. Скорочення податків із метою стимулювання інвестицій. Збільшення податкового тягаря породжує бюджетний дефіцит, перешкоджає економічному росту. Висувається пропозиція відмовитися від прогресивного оподатковування, знизити податкові ставки, насамперед «граничні ставки» на прибутки, капітал, а також на заробітну плату, дивіденди.

Що дасть зниження податків?

Зниження податків для підприємців збільшить їхні прибутки і заощадження; у результаті будуть рости накопичення, знизиться рівень процентної ставки. Зниження податків на заробітну плату збільшить потребу у додаткових робочих місцях, одержанні додаткових заробітків. У результаті зросте пропозиція робочої сили, підвищаться стимули до участі у виробничій діяльності.

Звідси, власне, і назва аналізованої концепції – теорія пропозиції. Її автори висувають рецепти, спрямовані на те, щоб збільшити пропозицію капіталу і робочої сили.

2. Приватизація державних підприємств. Приватизація – захід, спрямований на скорочення державної участі в господарській діяльності. Вона дозволить одержати додаткові фінанси, скоротити розміри державного боргу. Зросте ефективність підприємств, переданих у приватні руки; загостриться конкуренція; підвищаться якість і конкурентна спроможність національної продукції.

3. Бюджетне оздоровлення. Теоретики пропозиції виступають проти бюджетного дефіциту. На відміну від монетаристів вони вважають, що бюджет не повинен розглядатися як інструмент грошової політики. Бюджетна політика повинна бути відділена від грошової, це випливає з основного положення теорії пропозиції – розрахунку на високу ефективність, стимулювання економіки шляхом зниження цін.

4. Політика згортання соціальних програм. У свій час 30 американців сплачували податки для формування грошового фонду, потрібного для утримання одного пенсіонера; тепер 3-4 американських платники податків утримують за рахунок виплачуваних ними податків одного пенсіонера. Розміри виплат по безробіттю різко зросли і за своїми розмірами наблизилися до доходів від заробітків. У результаті ослабли стимули до пошуку робочих місць; особам, що не мають роботи, часто вигідніше мати у своєму розпорядженні вільний час і не шукати роботи.

Політика згортання неефективних соціальних програм, скорочення бюрократичного апарату, проведена в ряді країн, спиралася на теоретичні міркування й аргументи монетаристів і прихильників економіки пропозиції.

Податкова політика, за задумом прихильників економіки пропозиції, повинна спиратися на так званий ефект Лаффера. Таку назву цей ефект одержав від імені американського економіста, що обгрунтував зазначений феномен і побудував криву (графік), що ілюструє суть пропозиції.

Зміст ефекту Лаффера в тому, що хоча зменшення податкових ставок, які він пропонує, викликає неминуче скорочення обсягу державних доходів, проте це скорочення буде носити короткочасний характер. У тривалій перспективі зниження податкових ставок забезпечить ріст заощаджень, інвестицій і зайнятості. У результаті відбудеться зростання виробництва, збільшаться доходи. Із зростанням виробництва і дохід збільшиться, і загальна сума податкових надходжень у бюджет. Для одержання бажаного ефекту варто знижувати податкові ставки, насамперед на прибутки корпорацій.

Проілюструємо сказане на графіку. При різних податкових ставках (високих Х_а і низьких Х_в) обсяги державних доходів через податкові надходження У_а і У_в можуть бути однаковими. У такому випадку доцільніше відмовитися від високої ставки і перейти на більш низьку податкову ставку, що буде стимулювати виробництво, й податкові ставки у перспективі розширять податкову базу і збільшать надходження податків.

У_а

У_в

Рисунок - Крива Лаффера

Основна ідея запропонованої податкової реформи полягає в тому, що зниження граничних ставок має значний стимулювальний вплив на виробництво; у результаті через деякий час збільшується база оподатковування, спроможна компенсувати втрати в надходженнях податків, викликаних зменшенням податкових ставок.

Американські економісти вивчали реакцію різних категорій населення на зміну розмірів податкових ставок. Було встановлено, що якщо після зниження податків заробітки збільшуються на один відсоток, то це спричиняє за собою ріст пропозиції робочої сили на 0,15%.

Виявилося, що реакція різних груп населення на зміну податкових ставок неоднакова. Найбільш «активно» на зниження ставок податків реагують високооплачувані групи населення – менеджери, кваліфіковані робітники. Виявляється, що для кожної групи населення існує своя крива Лаффера, скорочення податків було складовим елементом економічної програми Рейгана. Податкова реформа проводилася в декілька етапів і включала не тільки зниження ставок прибуткового податку, але і прискорену амортизацію капіталу. Була також встановлена система податкових знижок, скорочені податки на спадщину. Заходи в області податкового обкладення в поєднанні з іншими програмами в кінці кінців привели до позитивних результатів, сприяли росту ВНП.