2.8 Р.Харрод і е.Домар – модель економічного зростання

З’ясування чинників росту, визначення умов, що забезпечують бажані темпи і стабільність розвитку, досліджування найважливіших пропорцій, у тому числі між споживанням і накопиченням, є важливою проблемою макроекономічної науки.

Одна з найбільш простих моделей економічного розвитку – модель визначення темпів росту; вона була розроблена англійським економістом Р. Ф. Харродом і американським економістом Е. Д. Домаром. Запропоновані ними варіанти моделі дуже подібні, і їх прийнято розглядати як одну модель, іменовану звичайно моделлю Харрода-Домара. Це однофакторна модель. У ній враховується тільки капітал як єдиний чинник росту. Але цей чинник мов би «вбирає» у себе потенції всіх інших чинників.

Автори запропонованої моделі виходять із того, що у випадку росту продуктивності праці (заощадження праці) коефіцієнт капіталомісткості, тобто відношення капіталу до випуску продукції, істотно не зміниться. У цьому випадку зросте і відношення капіталу до праці, і відношення випуску продукції до трудових витрат. Отже, коефіцієнт «капітал – випуск» практично залишиться старим.

Технічний прогрес двояко впливає на капітал: винаходи можуть бути такими, що зберігають капітал, і такими, що збільшують його, тобто потребують більше або менше капіталу на одиницю виробленої продукції. Відомо, наприклад, що в США в силу вирівнювання протидійних чинників коефіцієнт капіталомісткості тривалий час залишався стабільним. Модель Харрода-Домара грунтується на прийнятті ряду допущень. Так, передбачається, що у виробництві задіяні всі чинники. Дотримується рівність попиту і пропозиції: приріст попиту дорівнює приросту пропозиції.

У кейнсіанській концепції, як відомо, важливу роль грає співвідношення заощаджень і інвестицій. Ріст заощаджень в економічному змісті означає переорієнтацію засобів із придбання предметів споживання на інвестиційні товари. Рівність заощаджень і інвестицій – одна з неодмінних умов стійкого економічного росту. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то утворяться зайві запаси, не повністю використовується устаткування, збільшується безробіття. Якщо ж інвестиційний попит випереджає розміри заощаджень, то це може привести до «перегріву» економіки, підстьобує інфляційний ріст цін.

Проблема в тому, що співвідношення між заощадженнями в стаціонарній економіці, що розвивається, у короткостроковому і довгостроковому періодах виглядає неоднаково, розбіжність в даному випадку не просто в підходах. У короткостроковому періоді заощадження й інвестиції рівні у підсумковому результаті. Що стосується довгострокового періоду, то тут спостерігається інша картина. Заощадження, відкладені сьогодні (пропозиція), повинні відповідати інвестиційним вкладенням (попиту), що планується здійснити завтра. Збіг поточної пропозиції і гаданого попиту, узгодження сьогоднішніх заощаджень і завтрашніх інвестицій видається дуже проблематичним. Якщо відвернутися від розуміння кон'юнктурного характеру, то в довгостроковому періоді мова йтиме, по-перше, про реальні заощадження й очікувані інвестиції, по-друге, не про середні, а про прирістні показники, про кінцеві (прирістні) чинники, під впливом яких формуються інвестиції.

Однофакторна модель Харрода-Домара покликана послужити допоміжним інструментом у рішенні проблем економічного росту в довгостроковому періоді. Сама по собі модель нічого не доводить. Вона лише допомагає розкрити характер взаємозв'язків у динаміці, уявити їх більш просто і наочно.

Формула (рівняння) Харрода-Домара має такий вид:

З= S:С, або ПРО:С= S.

де ПРО – темп економічного росту; С – відношення харчування до випуску продукції (коефіцієнт капіталомісткості); S – частка заощаджень в національному доході.

У приведеному вище рівнянні вираз S:C є часткою чистих інвестицій у національному доході. Чому береться така залежність?

1. Чисті заощадження у відношенні до національного доходу S. Чим більше розмір чистих заощаджень, тим у принципі більше розмір інвестицій, а чим більший приріст інвестицій, тим вище темп росту (пряма залежність між приростом інвестицій і темпом економічного росту).

2. Коефіцієнт капіталомісткості, тобто відношення капіталу до випуску продукції С. З капіталомісткістю пов'язаний темп росту: чим вище капіталомісткість, тим нижче темпи економічного росту, і, навпаки, чим менше рівень капіталомісткості (завдяки технічному прогресу, структурним зсувам, скороченню невстановленого устаткування), тим вище темпи росту (обернена залежність між коефіцієнтом капіталомісткості і темпом економічного росту).

Проілюструємо, як «працює» формула Харрода—Домара на числових показниках США. У даному випадку вводити особливі обмеження не потрібно. Темп росту визначається відповідно до росту капіталовкладень і їхньої ефективності (віддачею). Передбачається, що чисельність зайнятих росте тими ж темпами, що і капітал. Для простоти розрахунків цифри округлені.

Розмір національного доходу США приймемо рівним 4000 млрд дол. (1988 р.). Чисті інвестиції відповідно до розмірів чистих заощаджень протягом тривалого часу були рівні приблизно 9%, або 0,09 від розміру національного доходу. У абсолютному вираженні це складе 360 млрд дол. (4000  0,09).

Коефіцієнт капіталомісткості – у вигляді відношення всього капіталу до продукту (національному доходу) буде дорівнювати:

12000:4000=3 (тут 12000 млрд. дол. – національний капітал; 4000млрд. дол. – національний доход).

Підставивши отримані величини у формулу Харрода-Домара, одержимо: 7=0,09:3=0,03.

Знаючи основні економічні параметри, можна прогнозувати зразкові темпи росту на перспективу. Звісно, реальні темпи можуть відрізнятися, і часом значно, від обчисленого подібним чином середнього показника. Фактичні темпи складаються під впливом багатьох факторів, які спрощена модель не враховує. Фактичні темпи залежать від фази господарського циклу, структури інвестиції, використання технічних досягнень, інших перемінних чинників, впливів на кон'юнктуру тощо.

Як же складеться картина економічного росту в динаміці? Темп приросту національного доходу залежить, очевидно, від прирістних (граничних) розмірів. Темп економічного росту буде знаходитися на рівні обчисленого (3%–го приросту) у тому випадку, якщо збережеться постійною частка заощаджень в національному доході і незмінним коефіцієнт капіталомісткості.

У економіці відсутній автоматичний механізм, спроможний нейтралізувати відхилення 8 і С від «нормативу» (5= 0.09 і С= 3), що забезпечує незмінний темп росту. Коефіцієнт капіталомісткості за короткий час може відхилятися вгору й вниз від нормативу. Граничний показник цього коефіцієнта буде мати одне значення в умовах повної зайнятості й інше – в умовах неповної зайнятості. В умовах повної зайнятості коефіцієнт капіталомісткості виявиться більш низьким (С<3), тому що капітал буде використовуватися більш повно й інтенсивно, у результаті чого проявиться недостача устаткування, верстатів, сировини. При неповній зайнятості виявиться протилежна картина.

Парадокс полягає в тому, що при високих темпах економічного росту коефіцієнт капіталомісткості буде «підстьобувати» цей ріст. В умовах же депресії, або падіння темпів росту, інвестицій для підтримки необхідних темпів буде не вистачати.

У своїй роботі «До теорії економічної динаміки» Харрод відзначає нестійкість системи, що розвивається: «Навколо лінії розвитку, якщо притримуватися її, ... працюють відцентрові сили, примушуючи систему усе далі й неухильно відхилятися від необхідної лінії розвитку. Простіше кажучи, модель демонструє незрівноваженість ринкового механізму, його регулятори спрямовують рух убік, протилежний очікуваному.

Рівновага в динаміці (у силу розходжень між оптимальним, «гарантованим» і фактичним темпами росту) під впливом коливань складових (частки заощаджень у національному доході і коефіцієнта капіталомісткості) досягається нерегулярно, час від часу, «дослідним шляхом і методом проб і помилок».

Таким чином, проста модель допомагає усвідомити складові взаємозв'язку, що спроможні зрівноважити змінні росту лише в довгостроковому періоді. Одна з цілей моделі Харрода-Домара саме і полягає в тому, щоб спробувати «розтягнути» кейнсіанський аналіз. Модель допомагає з'ясувати, як крива росту буде виглядати не в короткому відрізку часу, скажемо, у межах циклу, а в довгостроковому періоді. Модель покликана підказати, які умови необхідні, якщо хочемо мати постійний, рівномірний ріст.

З проведеного американськими економістами аналізу випливає необхідність наявності декількох умов:

1) забезпечення оптимального співвідношення між сьогоднішнім приростом заощаджень і очікуваним приростом інвестицій: .5'= /;

2) економічний ріст припускає не просто підтримку поточного рівня приватних інвестицій і державних капітальних вкладень, а їхнє збільшення; прирости інвестицій розглядаються як «спонукальні поштовхи» або «нові імпульси» до росту;

3) необхідно постійно балансувати попит (підштовхувати інвестиції) і пропозицію (виробничі потужності, що припускають їхнє повне завантаження, або сукупний продукт, який може бути створений при використанні всіх чинників і повної зайнятості).

Природно, однофакторна модель Харрода-Домара не універсальний інструмент аналізу. Вона має обмежене застосування. Модель грунтується на великій кількості припущень («за інших рівних умов»). Це інструмент теоретичного аналізу, а не конкретної розробки рецептів і напрямків економічної політики. Коефіцієнт капіталомісткості в різних країнах на різних стадіях господарського розвитку неоднаковий.

При вирішенні конкретних питань варто повніше враховувати множину змінних: технічні умови, рівень кваліфікації робочої сили, пріоритети росту, напрямки інвестицій. Одна справа, якщо більше уваги приділяється пріоритетному зростанню важкої і видобувної промисловості, зовсім інша – якщо насамперед забезпечується розвиток переробних галузей інфраструктури, сільського господарства. Хансен справедливо попереджає про небезпеку односторонньої оцінки на основі коефіцієнта капіталомісткості, що штовхає аналітиків до «надмірного зосередження уваги на цеглинах і будівельному розчині і недооцінці інвестицій в розвиток людських ресурсів. Фактично стандартні статистичні виміри коефіцієнта капіталомісткості повністю основані на оцінках накопиченого матеріального капіталу. Проте важливим (і чи не найважливішим) є накопичення людського капіталу – знань, навичок і кваліфікації усіх видів».

Отже, чим менше коефіцієнт капіталомісткості, тим більше можливостей для використання заощаджень, тим ефективніше елементи капіталу. Високий коефіцієнт капіталомісткості і невисокий рівень заощаджень забезпечують сприятливі умови для створення попиту, але несприятливі з погляду темпів росту. Автори моделі вважають за необхідне втручання держави з метою регулювання економічного росту. Активна політика держави, на їхню думку, – умова зростання виробництва і доходів.