2.12 Д.М.Бьюккенен - теорія суспільного вибору і конституціональної економіки

Дж. М. Бьюккенен народився в 1919 г у маленькому провінційному містечку штату Теннесі. На формування його характеру, суспільних поглядів, фахової орієнтації впливали як традиції, так і поточні суспільні проблеми США. Дитинство і юність, проведені в типовому південному містечку, заклали особливі риси характеру, відмінні від психології людей американського північного заходу. В 30-х роках сім'я рано змусила самостійно заробляти гроші на оплату навчання в місцевому вчительському коледжі, що дав спеціалізацію в області математики, суспільних наук і англійської літератури. Інтерес до мов зберігся на все життя, чимало робіт було переведено Бьюккененом із німецької й італійської. Як кращий учень Бьюккенен скористався правом на стипендію для продовження навчання на економічному факультеті Університету штату Теннесі, закінчивши його в 1941 р. із ступенем магістра.

Друга світова війна перервала наукову кар'єру: він був призваний в армію, пройшов у Нью-Йорку курс підготовки на звання військово-морського офіцера, а потім часткове навчання у військово-морському коледжі. Під час війни служив на Тихоокеанському флоті.

Після війни почався новий етап академічної діяльності. Джеймс вступає до Чиказького університету, одного з найпрестижніших навчально-наукових центрів країни. За визнанням Бьюккенена, відвідування курсу з теорії цін відомого професора Ф. Найта "перетворило соціаліста ліберального толку" у "ревного адвоката ринкової економіки". Саме в цій цитаделі американського консерватизму він одержав учений ступінь доктора економічних наук за роботу з теорії і практики державних фінансів. Найважливіший вплив на формування суспільно-наукових поглядів Дж. М. Бьюккенена мало знайомство з дисертацією (1896 р.) Д.Вікселля про оподатковування, яку він випадково виявив на бібліотечній полиці а потім переклав з німецької мови. Його вразило уявлення про політику, як процес складного взаємовигідного обміну між громадянами і різними структурами, що створюються для організації суспільства.

Іншою важливою подією в житті Бьюккенена було наукове відрядження в 1955/56 рр. в Італію і знайомство з економічною теорією і практикою воєнної і повоєнної Європи. Саме в цей період у центрі уваги молодого ученого виявилися проблеми економічної демократії а також анархії і тоталітаризму в крайній формі фашистської держави. Ідея про плодотворність застосування методів економічного аналізу для дослідження державного сектора, зокрема економічної ролі держави, намітила вихід на загальний із кейнсіанством предмет дослідження.

У 1955-1968 р. Дж. М. Бьюккенен був професором економічної теорії і директором політико-економічного центру Т. Джефферсона в Університеті штату Вірджинія. Однією з характерних рис наукової діяльності Бьюккенена є спроможність оцінити нові ідеї, перспективність наукових напрямків, уміння працювати в групі, не розчиняючись у ній. Все це сприяло перетворенню університету і політехнічного інституту штату Вірджинія в один із центрів сучасного наукового життя США.

Ще в другій половині 40-х і в 50-х роках велика група дослідників стала активно використовувати в оцінці неекономічної діяльності людей такий чисто економічний метод аналізу, як закон максимізації корисності. Дискусії йшли з приводу національного господарства і його системи цінностей, про межі економічної демократії. Бьюккенен брав активну участь у цих суперечках, твердо підтримуючи переконання в тому, що основу суспільства складає індивідуальний (приватний) суб'єкт, спроможний приймати, заради своєї вигоди, раціональні рішення, що у кінцевому рахунку вигідні всьому суспільству У цій концепції національна економіка постає як сума приватних господарств, що добровільно віддають виконання окремих своїх функцій державним органам.

Цій позиції протистояла думка іншої групи молодих дослідників, серед яких був майбутній Нобелівський лауреат Д. Эрроу. У роботі 1949 р. "Суспільний вибір і індивідуальні цінності" останній висунув ідею про розвиток у ході історичного процесу національного господарства як єдиного соціального організму, у якому окремі приватні господарства стають частиною цілого, що має свою систему цінностей. Традиційному поняттю національного господарства як сумі приватних господарств було протиставлене поняття сукупності цих господарств.

У 1962 р. , у співавторстві з відомим політологом Г. Таллоком, Дж.М.Бьюккенен опублікував монографію "Розрахунок згоди: логічні підстави конституціональної демократії". У єдину логічну структуру були інтегровані застосування моделі "максимізації корисності" до дослідження політичного вибору і підхід до політики, як до процесу ринкової торгівлі.

На відміну від традиційних досліджень економіки в теорії суспільного вибору досліджується ринок політичний, на якому взаємодіють політики, виборці і державні бюрократи. За аналогією з традиційним ринком товарів і послуг як продавець тут виступає політик, як покупець – виборець, а держава виконує посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм дії, виборці розплачуються, у випадку покупки, своїми голосами. На думку авторів, купівля-продаж передвиборних програм складає суть сучасної представницької демократії.

Головним стимулом, що визначає поводження політиків, є погоня за голосами виборців. Найлегший шлях завоювання голосів – це обіцянка політика дати людям те, чого вони хочуть. Політик, що ігнорує бажання виборців, є такою ж рідкістю, як продавець бікіні в Арктиці.

В економіці і політиці діють люди, які у своїх рішеннях керуються особистою вигодою, самоінтересом. Звідси можливість політичного вибору буде обернено пропорційна особистим витратам політика, виборця, бюрократа і прямо пропорційна згаданим особистим вигодам.

Кому з політиків віддасть перевагу при голосуванні виборець? Звичайно, на його вибір вплине телевізійний імідж, зовнішня простота і чесність, мистецтво спілкування і т.д. Проте принцип самоінтересу змушує кожного виборця робити розрахунок, порівнюючи те, що політик обіцяє зробити для нього, із тим, скільки виборцю особисто буде це коштувати. За інших рівних умов виборці віддають перевагу підтримувати на виборах тих кандидатів, що схильні забезпечувати громадянам більше послуг і соціальних платежів у порівнянні з чистими особистими витратами кожного з громадян на реалізацію передвиборних програм. І навпаки, чим більше для виборця ймовірні чисті витрати, пов'язані з реалізацією конкретної програми, тим менше схильний виборець підтримувати даного політика.

Автори розглядають процес демократичного прийняття суспільного рішення, варіанти процедур суспільного вибору. Зокрема, досліджуються можливості різних систем голосування при ухваленні рішення: одностайність, кваліфікована і проста більшість голосів.

У 1975 р. виходить друга значна робота Дж. М. Бьюккенена, що мала великий суспільний резонанс: "Межа свободи: між анархією і Левіафаном". У ній він знову повертається до проблеми демократичного вибору в зв'язку з драматичними подіями минулого десятиліття, зокрема, аналізується класичний парадокс індивідуальної свободи – захист потребує обмеження права діяти зі збитком для інших громадян. Без рішення цієї проблеми суспільство починає сповзати або до тоталітарної держави, або до економічної анархії і хаосу. Якщо суспільство заперечить вибір між тоталітаризмом і анархією, то для нього залишається можливість використання держави. По-перше, для підтримки умов безпеки і порядку а також комплексу правил, у рамках яких люди можуть діяти без того, щоб заподіювати збитки один одному, і, по-друге, для підтримки процвітання шляхом виробництва так званих суспільних товарів. Так була поставлена проблема вибору суспільством пропорції між державним і приватним секторами виробництва, між індивідуальним, груповим і суспільним користуванням товарами і послугами. Суспільству припадає вирішувати: які суспільні послуги не можуть бути створені взагалі або не можуть бути створені добре індивідуальними зусиллями.

Великий інтерес викликає постановка питання про рівень компетентності, необхідний для виконання державою зазначених функцій і для вибору моделі реформування економіки. Некомпетентність державних органів розкривається на прикладі автобуса, що йде маршрутом до економічних реформ. Автобус може і не доставити пасажирів до оголошеного кінцевого пункту, якщо водій не знає, як туди потрапити, або не хоче цього робити через відсутність необхідного стимулу. Останнє особливо важливо враховувати при виборі моделі економічної реформи.

У підсумковій роботі "Дослідження конституційної демократії" (1989 р.) Дж. М. Бьюккенен наголошує на природі товарів суспільного виробництва і користування, вигоди від яких розділяються й одночасно використовуються всіма людьми (чисте повітря, вода, парки і т.д.), а також на необхідності встановити оптимальне співвідношення між приватним і суспільним секторами економіки в конкретних обставинах місця і часу. Рішення про розвиток виробництва суспільних товарів повинні прийматися колективно: як у відношенні витрат на їхнє виробництво, так і у відношенні податкових джерел покриття цих витрат.

Серед інших публікацій Дж.М. Бьюккенена можна відзначити цикл досліджень державних фінансів, у який, зокрема, входять: "Політична спадщина лорда Кейнса" (1977), "Влада податків: теоретичне обгрунтування фінансової конституції" (1980), підготовлену разом із X.Джеррі Бренненом. Стверджується, що суспільству припадає робити вибір у процесі прийняття державних фінансових рішень. При цьому відзначається схильність громадян схвалювати ріст державних витрат з соціальних програм, але противитися росту податків, що поповнюють дохідну частину бюджету. У результаті економічний егоїзм кожного з громадян перетворюється в причину зростаючого дефіциту державних бюджетів, кризи сучасних систем державних фінансів, необхідності реформування державних фінансів. Бьюккенен пропонує свою програму зменшення бюджетного дефіциту, погашення державного боргу й обмеження росту грошової маси. У останньому його програма зближається із сучасним монетаризмом.

У роботах Бьюккенена визнається значення різних неекономічних інститутів у процесі прийняття суспільних рішень. У цьому його роботи вплинули на поширення у суспільній свідомості метафори "невидима нога", що використовується для позначення політичних і правових сил, що діють на користь певних суспільних груп в унісон або проти дії сил економічних.

Дж. М. Бьюккенен одержав міжнародне визнання як головний спеціаліст в області застосування економічних методів аналізу до сфер, що традиційно відносяться до політології. На думку Шведської королівської академії, "основне досягнення Бьюккенена полягає в тому, що він постійно і наполегливо підкреслював значення фундаментальних правил і створив концепцію політичної системи, як процесу обміну з метою досягнення взаємної вигоди". У рішенні Нобелівського комітету 1986 р. зазначено, що премія йому присуджується за "дослідження договірних і конституційних основ теорії прийняття екологічних і політичних рішень".