1.2 А.Сміт – основоположник класичної школи в економічній науці

А. Сміта справедливо називають родоначальником класичної школи політичної економії. Саме Адам Сміт (1723-1790), професор і систематик, кабінетний вчений і енциклопедично освічений дослідник, розробив і представив економічну картину суспільства як систему, а не як збірник рекомендацій з питань господарської діяльності. У цьому його заслуга і відмінність від інших авторів економічних трактатів, що також зробили чимало, заклали каміння у фундамент, але не зуміли збудувати найбільш цілісний будинок нової науки.

Навіть структура основної праці Сміта відрізняється від манери викладу й організації робіт інших першодосліджувачів, що приділяли основну увагу порадам, рекомендаціям по веденню витрат, установленню податків, організації торгівлі, а не теоретичним вишукуванням і систематизації наукових категорій.

Робота А. Сміта «Багатство народів» (повна назва «Дослідження про природу і причини багатства народів») - це не збірник рекомендацій, а праця, де викладено в систематизованому вигляді певну концепцію. Вона насичена прикладами, історичними аналогіями, посиланнями на господарську практику.

«Багатство народів» складається з п'яти частин (книг). Теоретичні основи викладаються в перших двох частинах, де розглядаються теорія вартості і форми розподілу праці, поділ праці, природа запасів, капіталу, процеси накопичення і споживання ресурсів. У трьох наступних книгах говориться про економіку Європи, про системи політичної економії (меркантилізм і фізіократизм), про фінанси, прибутки государя або держави.

Вважається, що головна ідея «Багатства народів» - ідея про «невидиму руку». Цей вираз А. Сміта згадують усякий раз, коли заходить мова про його головну працю, над якою він працював декілька років, залишивши викладання.

Отже, ринкова економіка не управляється з єдиного центру, не підпорядковується якомусь одному загальному задуму. Проте вона функціонує за певними правилами і підпорядковується певним закономірностям. Переслідуючи власні цілі, кожний учасник господарської діяльності шукає лише власну вигоду. Вплив окремої людини на реалізацію потреб суспільства найчастіше практично важно визначити. Але, переслідуючи власну вигоду, людина в результаті сприяє збільшенню суспільного продукту, росту суспільного блага, виникненню нових суспільних ідеалів, а, отже, і розвитку суспільства.

Це досягається, як писав А. Сміт, за допомогою «невидимої руки» ринкових законів. Прагнення до особистої вигоди веде до вигоди, що сприяє розвитку виробництва і прогресу. Кожний окремо піклується про себе, а виграє суспільство. Переслідуючи свої власні інтереси, «економічна людина» «найчастіше більш результативно служить інтересам суспільства, аніж тоді, коли свідомо ринеться робити це».

«Невидима рука» ринкових законів спрямовує до цілі, що зовсім і не входила в наміри окремої людини. Якщо, приміром, піднімається попит на якийсь продукт, наприклад, хліб, то пекарі підвищують ціну на нього. Їхні прибутки ростуть. Трудові зусилля і капітали переміщаються з однієї галузі в іншу, у даному випадку в хлібопекарську промисловість. Виробництво хліба збільшується, і ціни знову повзуть униз. А. Сміт показав силу і значимість особистого інтересу як внутрішньої пружини конкуренції і господарського механізму.

На відміну від меркантилістів і фізіократів Сміт стверджував, що джерело багатства не варто шукати в якомусь специфічному роді занять. Багатство являє собою продукт сукупної праці усіх - хліборобів, ремісників, моряків, торговців і ін., тобто представників усіх видів праці і всіх професій. Економічний світ – величезна майстерня, де розгортається суперництво між різноманітними видами праці по створенню суспільного багатства. Думка меркантилістів про особливе значення дорогоцінних металів і грошей є помилковою. Якщо ціллю служить накопичення грошей і гроші залишаться лежати без руху, то це призведе до того, що скоротиться кількість виробів або споруд, що можна була б зробити або купити на ці гроші.

За А. Смітом, справжнє джерело багатства – «річна праця кожної нації», що спрямовується для річного споживання. За сучасною термінологією, це – валовий національний продукт (ВНП). Термінологія трохи змінилася, і в даний час під національним багатством розуміють уже не щорічний продукт нації, як у часи Сміта, а накопичену і синтезовану протягом багатьох років працю, багатство нації як результат матеріалізованої праці декількох поколінь.

Найважливішу роль у збільшенні продуктивної сили праці і рості національного багатства, відповідно до ідей Сміта, відіграє поділ праці. Власне з самого аналізу цього феномена він і починає своє дослідження. Поділ праці збільшує спритність кожного робітника, забезпечує економію часу при переході від однієї операції до іншої, сприяє винаходові машин і механізмів, що полегшують і скорочують працю. Приклад Сміта зі шпильковою мануфактурою, що показує можливість у десятки і сотні разів підвищити продуктивність праці, неодноразово наводився авторами навчальних посібників.