Висновок

Історичний досвід показує, що економічні реформи, віддзеркалюючи об'єктивно назрілі потреби економічного і соціального розвитку суспільства, містять заходи економічної політики урядів, спрямовані на відновлення порушеної господарської рівноваги.

До середини XIX ст. панувала класична школа політичної економії, що не залишала місця для свідомого впливу держави на економічні процеси. У період становлення ринкової економіки, коли ще здійснювалося її автоматичне самоналагодження, держава виконувала функції «нічного сторожа» або так названі поліцейські функції, що зводилися до оборони країни, підтримки внутрішнього порядку, встановлення захисних мит, видання законів і правил, що регулюють господарську діяльність.

Перші економічні кризи, загострення соціальних протиріч у середині XIX ст., революція 1848 р. обумовили необхідність державного регулювання економіки з метою забезпечення рівноваги господарської системи. Виникають теорії, що відстоюють економічну роль держави.

Надалі, в міру загострення соціально-економічних протиріч, необхідність державного регулювання економіки посилювалася. На рубежі сторіч остаточно стало ясно, що висновки класиків про автоматичне саморегулювання ринкової економіки не виправдалися. Ринковий механізм усе більше не спрацьовував, давав збої, частіше стали виявлятися недоліки ринкової економіки. У цих умовах посилюється пропаганда ідей державного втручання в економіку з метою порятунку капіталізму.

Перша світова війна, Жовтнева революція в Росії, а потім світова економічна криза 1929-1933 р. остаточно показали, що ринкового саморегулювання не відбувається, що необхідне свідоме і систематичне державне регулювання економіки. І ідеї державного регулювання одержують матеріальне втілення. На початку XX ст. були початі дві практичні спроби втручання держави в економічне життя. До першої спроби відносяться початі напередодні й у роки першої світової війни заходи з державного регулювання економіки при зберіганні приватної власності і приватного підприємництва (Росія, Англія, Німеччина, США). Друга спроба пов'язана з економічною політикою військового комунізму, спрямованою на побудову неринкового планового господарства і основаною на державній власності.

На відміну від цих двох спроб, економічна система НЕПу являла собою перший в історії досвід державного регулювання змішаної багатоукладної економіки на основі взаємодії планових і ринкових початків. Цей досвід згодом широко використовувався багатьма країнами світу.

Дуже важливим історичним уроком послужив «новий курс» Ф.Рузвельта, оснований на ідеї державного регулювання ринкової економіки великого економіста XX ст. Дж. М. Кейнса. З тих пір державне регулювання широко застосовується в США, у країнах Західної Європи, Японії, ряді держав, що швидко розвиваються, Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Серйозний внесок у розробку проблем державного регулювання економіки внесли інституціоналісти, прихильники неокейнсіанських і неоліберальних ідей. Заслуговує спеціального дослідження досвід державного керування і планування економіки в СРСР, праці вчених-економістів, що вивчали цей досвід.

З рузвельтовського «нового курсу» почалася трансформація капіталізму. Відбулося це не без впливу соціалізму. Не заглиблюючись у міркування про «соціалізований капіталізм» і «капіталізований соціалізм», слід зазначити, що, в усякому разі, два найважливіших принципи соціалізму – державне регулювання економіки і соціальна захищеність населення – уже давно узяті на озброєння розвитими країнами Заходу.

Отже, історичний досвід XX століття свідчить про посилення державного втручання в економіку. Але це не означає відмови від ринкових регуляторів. Економічні реформи спрямовані сьогодні на формування господарського механізму, у якому тою або іншою мірою поєднуються державне і ринкове регулювання економіки. Проблема в існуванні оптимального співвідношення між ними. У кожний даний момент це питання вирішується конкретно. Якщо посилюються стихійні сили ринку, то необхідно приділити увагу державному регулюванню. Так було в 30-і роки і тривалий час після Другої світової війни. Якщо ж наступає період надмірного державного регулювання, що може призвести до руйнації ринкових механізмів, то необхідно підсилити ринкові сили.

Сьогодні в ряді країн неоконсервативні теорії одержали верх над кейнсіанством саме з цієї причини, а не тому, що вони більш грунтовно розроблені. У той же час посилення ліберальних тенденцій аж ніяк не означає глобального відходу від державного регулювання, без якого оптимальне функціонування ринкової економіки сьогодні неможливо. Держава здійснює найважливіші функції керування соціально-економічними процесами майже в усіх країнах із ринковою економікою. Особлива роль проблемі державного керування і регулювання відводиться в країнах, що здійснюють перехід до ринкової економіки, зокрема в Україні.

Вихід з економічної кризи і перехід до ринкових відносин може здійснюватися при суворому державному управлінні цим процесом, у ході котрого не тільки формуються ринкові структури, але й здійснюється взаємодія ринкових відносин із державним управлінням ринковими процесами. У цьому зв'язку важко переоцінити економічну роль держави, що є силою, яка формує ринкові структури і забезпечує їхнє оптимальне функціонування.

При здійсненні реформ в Україні потрібно враховувати весь накопичений світовий досвід. Це і поступовість, поетапність їх проведення, що виключає «шоковий» характер реформ, це і підтримка уряду, і єдність нації, це і готовність народу йти на тимчасові труднощі і багато чого іншого. Але історичний досвід економічних реформ показує, що жодна національна програма не випливала з випробуваної моделі або теорії. Жодний досвід, ні закордонний, ні вітчизняний, жодна модель або концепція не можуть бути точно скопійовані. Потрібно, звичайно, враховувати історичний досвід і накопичену економічну думку, але головне – необхідно вивчити реально сформовані в країні обставини і намітити свою реальну програму реформування економічної системи.