Тема 1. Організація цивільної оборони в сучасних умовах

1.1. Основні положення міжнародного права з питань захисту людини

Друга світова війна (1939 - 1945 pp.), бойові дії якої розгорну­лися на трьох континентах - у Європі, Азії й Африці, втягла в стан війни 61 державу з населенням 1 млрд 700 млн чоловік, тобто 75% усього населення Землі на той час.

Людські втрати в тій війні становили 50 млн чоловік. Від бо­йових дій і фашистського терору тільки в Європі загинуло більше 40 млн людей. Найбільші втрати понесли СРСР - більше 27 млн, Німеччина - 13 млн, Польща - 6 млн, Японія - 2,5 млн, Франція - більше 600 тис, США - 405 тис, Англія - 375 тис. чоловік.

У полоні загинуло понад 1 млн радянських воїнів. Веле­тенськими були і матеріальні втрати, в СРСР вони становили 2 трильйони 600 млрд карбованців.

Наряду з небувалими в історії людства матеріальними втрата­ми Друга світова війна відрізнялася надзвичайною жорстокістю, расовою ненавистю, фашистським садизмом до військовополо­нених, населення, яке проживало на територіях, окупованих вій­ськами німецької коаліції.

Вперше в історії війни було застосовано зброю масового ура­ження. Сполучені Штати Америки на заключному етапі Другої світової війни, у серпні 1945 року, бомбардували японські міста Хіросіму і Нагасакі, скинувши на них атомні бомби, що призве­ло до руйнування цих міст, радіоактивного зараження, загибелі 170 тис. мешканців, променевої хвороби потерпілих.

Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовари­ство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно мож­ливе взагалі.

24.10.1945 р. була заснована Організація Об'єднаних Націй (ООН).

10.12.1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав люди­ни (Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя» (ст. 3), а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і спри­ятливі умови праці» (ст. 23).

В умовах сучасних воєн, з попередженням яких, на жаль, люд­ство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. зобов'язала держави, що ведуть війну, дотри­муватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксували:

■ перша Женевська Конвенція: «З поліпшення становища по­ранених і хворих у діючих арміях»;

■ друга Женевська Конвенція: «З поліпшення становища по­ранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля»;

■ третя Женевська Конвенція: «З поводження з військовопо­лоненими»;

■ четверта Женевська Конвенція: «Із захисту цивільного на­селення під час війни».

8 червня 1977 р. за ініціативи Міжнародного Комітету Чер­воного Хреста у Женеві представниками 102 країн на диплома­тичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевських Конвенцій 1949 p., що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

За основу у Женевських Конвенціях береться принцип по­ваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, по­ранення, взяття у полон,- потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кож­ну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Сторони, які беруть участь у конфлікті, зобов'язані утримуватись від нападу на цивільне населення та цивільні об'єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гу­манності.

Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи на­правлені на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

Перша та друга Женевські Конвенції забезпечують захист по­ранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Ці осо­би повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їх життя та завдавати їм будь-якої шкоди. їх повинні підбирати, поводитися з ними гу­манно та надавати їм максимально можливий і у найкоротші тер­міни медичний догляд, якщо цього вимагає їх стан.

У випадку взяття в полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власним по­раненим.

Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього опізнання та констатування смерті після, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями повинне становитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли ко­рабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і також не повинне допускати актів насильства до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, через що вони не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам належить виказувати підтримку в їхніх діях.

Перша і друга Женевські Конвенції приділяють особливу увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, об­ладнання та споруд, а також персоналу (адміністраторів, водіїв, кухарів та інших). Цей персонал використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-транспортних засобів. Згідно з Конвенцією персонал користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи ме­дичного персоналу повинні мати можливість продовжувати ви­конання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатанта та військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комба­тантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає вій­ськовополоненим. Щодо поводження з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися од­наково. Випадки привілейованого режиму можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров'я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополонені зобов'язані повідомити на допиті своє прізвище, ім'я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію.

Держава, що утримує військовополонених, зобов'язана без­коштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундиру­ванням, а також такими житловими умовами, які надаються її військам, і відповідною медичною допомогою, якщо цього буде потребувати здоров'я військовополонених.

Від військовополонених, за винятком офіцерів, можуть ви­магати виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, не гірших від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового ха­рактеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров'ю, або до принизливих робіт.

На початку перебування в полоні військовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім'ї та Центральне агент­ство розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Тяжко хворі та важко поранені військовополонені підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій їх повинні не­гайно звільнити.

Четверта Женевська Конвенція визначає захисний статус ци­вільних осіб, цивільного населення і організацій цивільної оборони. Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об'сктін внесено з прийняттям Додаткових протоколів.

З метою захисту цивільного населення забороняється:

■ напад, не спрямований на конкретні військові об'єкти;

■ напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою ре­пресій;

■ використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту вій­ськових об'єктів від нападу.

Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об'єктів, вони не мають бути об'єктами нападу і репресій. Забороня­ться:

■ здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам'я­ток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;

■ нападати на об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, та використання голоду серед цивільного насе­лення як метод ведення війни.

Це стосується таких об'єктів, як запас продуктів харчування, сільськогосподарські райони, які виробляють продукти харчування, посіви, худоба, споруди для постачання та забезпечення запасів питної води.

Четвертою Конвенцією та Додатковими Протоколами до неї цивільна оборона призначена виконувати гуманітарні завдання, спрямовані на захист цивільного населення від небезпеки і надання допомоги від наслідків воєнних дій або лих, а також для творення умов, необхідних для виживання населення. Такими завданнями цивільної оборони є:

■ оповіщення;

■ евакуація;

■ забезпечення захисними спорудами та їх устаткуванням;

■ проведення заходів щодо світломаскування;

■ рятувальні роботи;

■ медичне обслуговування, що включає першу допомогу, а та­кож релігійну допомогу;

■ боротьба з пожежами;

■ виявлення та визначення небезпечних районів;

■ знезараження та інші заходи захисту;

■ термінове забезпечення житлом і харчуванням;

■ термінове надання допомоги у встановленні і підтримці громадського порядку в районах лиха;

■ термінове відновлення необхідних комунальних служб;

■ термінове поховання трупів;

■ надання допомоги в забезпеченні об'єктів, необхідних для виживання.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від на­слідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостат­ньо відоме людям. Гуманітарне право є гілкою міжнародного су­спільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захисті особи. Мета цього права - пом'якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога: по­ранених, хворих, потерпілих корабельної аварії, військовополо­нених та цивільних осіб.

До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на за­хист жертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов'язання, що ґрунтувалися на суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла про угоди, які стосувалися воєнної капітуляції, що були дійсні лише під час конфлікту.

Держави, що підписали або приєдналися до Женевських Кон­венцій, зобов'язані дотримуватись цих вимог і консолідовано впливати на інші країни щодо виконання ними вимог міжнарод­ного гуманітарного права.

Для людства це стало значним кроком вперед.

І коли сьогодні міжнародний тероризм загрожує безпе-і цілих націй і держав, міжнародне співтовариство, керуючись , Деклараціями ООН і Женевськими Конвенціями, дає рішучу відсіч і зробило ставку на ліквідацію міжнародного тероризму в ім'я захисту прав людини на життя.