2.2. Розвиток психологічної думки у XIX — XX ст.

У психології XIX—XX ст. існували різні підходи, нап­рями, теорії, які грунтувались на різних філософських системах з різним понятійним апаратом, різними пояснювальними принципа­ми. Розглянемо деякі з них.

Емпіризм (від грец. empeiria — досвід) — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід, применшує значен­ня логічного аналізу і теоретичних узагальнень. Фундаторами емпіризму були Ф. Бекон, Р. Декарт та ін.

Раціоналізм (від лат. rationalis — розумний) — філософський нап­рям, який визнає центральну роль розуму, мислення у пізнанні за­конів розвитку і суспільства. Його представники вважають, що розум є вирішальним джерелом істинного знання.

^ Натуралізм (від лат. natura — природа) — філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом пояснення усього сущого.

Суб'єктивізм (від лат. subjectivus — підметовий) — філософський напрям, який заперечує об'єктивні закони розвитку і обстоює головну роль суб'єкта, його свідомості та волі в процесі пізнання. (Суб'єкт — людина, яка пізнає зовнішній світ (об'єкт) і впливає на нього своєю практичною діяльністю).

Деякі психологи намагалися пояснити психологічні явища, вихо- Дячи з діалектичного матеріалізму — філософії К. Маркса (1818— 1883). Діалектика Г. Гегеля була ідеалістична, а матеріалізм J1. Фей- єрбаха (1804—1872) — недіалектичним. К. Маркс поєднав матеріа­лізм з діалектикою. Представники цього філософського вчення виз­нають матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів. Вони розглядають свідомість не як пасивне відображення дійсності, а як засіб активного впливу на світ.

Частина психологів підтримували ідеї волюнтаризму (від лат. volun­tas — воля) — філософський напрям, який проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму. Волюнтаризм абсолютизує свободу людського цілеспрямування. Волевиявлення і дії розглядає як спонтанні, непізнаванні, сліпі сили. Психологи, які грунтують свої висновки на волюнтаризмі, визнають волю, а не розум вирі­шальним фактором психічного життя. Основоположник волюнта­ризму у психології В. Вундт.

"Філософія життя" — напрям у філософії кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя в біологічних і пси­хічних формах основним предметом психології.

Позитивізм (від лат. positivus — умовний, позитивний) — напрям у філософії, представники якого проголошують єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечують пізнавальну цінність теоретичного мислення в цілому. Виник у 30-х роках XIX ст. Нео­позитивізм — сучасна форма позитивізму, один з основних нап­рямів філософії XX ст. Його представники розбудовують метод логічного або лінгвістичного аналізу знання.

Ірраціоналізм (від. лат. irrationalis — несвідомий, нерозумний) — філософський напрям, згідно з яким основою світу є воля, віра, інстинкт, а джерелом пізнання — інтуїція, почуття. При цьому за­перечується роль розуму у пізнавальній діяльності.

Прагматизм (від грец. pragma — справа, дія) — напрям у філо­софії, який зводить суть понять, ідей, теорій до практичних опе­рацій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істини. Прагматики істинним вва­жають не те, що відповідає об'єктивній дійсності, а те, що дає ко­рисні результати. Прагматизм виник у США наприкінці XIX ст. і набув поширення у філософії і психології у першій чверті XX ст.

Феноменологія (від грец. phainomenon — те, що з'являється; явище, у якому спостерігається суть чого-небудь) — вчення про фе­номен, даний людині у досвіді чуттєвого пізнання. Феноменологія