7.8. Індивідуальні відмінності в мисленні людини

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона характеризується індивідуально-психологічними відмінностями, що впливають на перебіг мисленнєвої діяльності: глибиною, широтою, гнучкістю, самостійністю, швидкістю, послідовністю тощо. їх називають якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Повер­ховість розуму — протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились умови і попередній вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розу­му, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою.

Стійкість розуму — це якість, яка виражається у постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об'єкта. Нестійкість означає необгрунтований відхід від орієнтації на закономірні харак­теристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

Усвідошеність мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь пра­вильності висновку. Неусвідомленість мислення виявляється у тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити правильність його, яких допущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє праг­нення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення і довес­ти правильність його. Стикаючись із труднощами в цьому процесі, суб'єкт виявляє чутливість до підказок, за незначної допомоги відносно легко розв'язує задачу. Наслідувальність розуму виявляєть­ся в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсут­ності потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми.

До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичність. Навіюваність — це цілеспрямо­ваний вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усві­домлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів доведення їх тощо. У вітчизняній психології наголошується, що критичність і самостійність — важливі характеристики мис­леннєвої діяльності, які свідчать про високий рівень розвитку її. Цим якостям розуму протиставляється навіюваність, яка оцінюється як не­гативна, що заважає повноцінній інтелектуальній діяльності.

Зовсім інше ставлення до критичності та навіюваності в зарубіж­них психологів (А. Осборн, М. Гордон). На їхню думку, з метою підвищення творчого потенціалу варто знижувати критичність і підвищувати певною мірою навіюваність.

Спеціальний аналіз, проведений Н. Б. Березанською, показав, що необхідно відмовитися від протиставлення навіюваності та кри­тичності як абсолютно негативного і позитивного. Кожне з цих явищ відіграє свою роль і робить певний внесок у цілеутворення.

Індивідуальні особливості виявляються в умінні бачити проб­лемну ситуацію, у формулюванні й аналізі задачі, у цілеутворенні, у виробленні гіпотез. Дж. Брунер описує чотири типи висування і перевірки людиною гіпотез. Перший тип вирізняється тим, що людина формулює всі можливі гіпотези, а потім виключає ті, що не підтверджуються. Другий тип полягає в тому, що суб'єкт послідов- ио висуває і перевіряє гіпотези, одну за одною. Для третього типу ха­рактерним є те, що гіпотеза не формулюється, суб'єкт діє шляхом спроб і помилок. Четвертому типу властивий азартний пошук рішен­ня, що виявляється у безсистемності, хаотичності дій. Суб'єкт такого типу не докладає зусиль для виокремлення закономірностей у явищі, може визначити випадкові характеристики за основними орієнтира­ми, всебічно не обґрунтовує й не перевіряє гіпотези, що виникають.

Люди відрізняються почуттями, які вони переживають у процесі розв'язання задачі, досвідом, який використовують при перевірці гіпотез, своїм ставленням до процесу розв'язання задачі, до своїх міркувань, особливостями прийняття рішень та здатністю оцінити свою роботу. Так, Ю. М. Кулюткін та Г. С. Сухобська називають три варіанти прийняття рішення: імпульсивне, виважене та обережне.

Отже, ми розглянули індивідуальні особливості, пов'язані зі змістовими й операційними та операціональними (загальними ком­понентами діяльності) структурними складовими мисленнєвої діяльності. Поділ їх на такі групи інтелектуальних властивостей слід вважати умовним.

Індивідуально-типологічні відмінності мислення, пов'язані з конституціональними особливостями, описав Е. Кречмер. Так, для циклотимічного типу характерними є такі риси, як величезна екс­тенсивність роботи, наочно-емпіричне спрямування, збирання та опис конкретного наукового матеріалу, схильність до всього чут­тєвого, до безпосереднього споглядання. Водночас циклотиміки ви­являють схильність до популяризації здобутих ними знань.

У шизотиміків "потяги до форм" домінують над "потягами до змісту", виявляється інтерес до всього формального.

П. Б. Ганнушкін описав особливості інтелектуальної діяльності за деяких форм психопатії. Так, для конституційно-депресивних представників групи циклоіідів характерним є те, що вони природ­жені песимісти, у зробленому вбачають тільки помилки. Інтелекту­альні зусилля пов'язані для цих людей з великим напруженням. Се­ред них домінують важкодуми.

Конституційно-збуджені психопати вирізняються гнучкістю та різноманітністю своєї психіки, багатством думки, часто художньою обдарованістю, душевною добротою, а головне — завжди веселим настроєм. Проте, як пише автор, при близькому знайомстві виявля­ються риси іншого гатунку, зокрема поверховість та нестійкість итересів.

Для шизоїдів характерні відірваність від дійсності, відсутність внутрішньої єдності та послідовності у психічних процесах. Звідси їхня схильність до нежиттєвих формальних побудов, що виходять не з фактів, а зі схем. Ці схеми спираються на гру слів та довільні поєднання понять. Шизоїди полюбляють химерні, алогічні комбінації, формально зближують між собою поняття, які насправді нічого спільного не мають. Через нерозвиненість логічного мислен­ня вони не помічають суперечливих суджень та логічних помилок. Але серед них трапляються люди, котрі досягають вершин царини ідей.

Мислення параноїків недосконале й неглибоке, воно нагадує ди­тяче, це мислення не тільки суб'єктивне, а й афективне. На думку параноїка, правильним є тільки те, що йому подобається. П. Б. Ган- нушкін відзначає схильність параноїків до своєрідних побудов, в ос­нові яких лежить щось сумнівне, логічно помилкове.

Головними особливостями мислення істериків є вражаюча супе­речливість їхніх суджень, відсутність логічної оцінки фактів, наяв­ність вигадок як продуктів їхньої багатої фантазії.

Про патологічних брехунів, які належать до групи істериків, автор, посилаючись на Е. Крепеліна, пише, що їхньому мисленню бракує планомірності, порядку, зв'язності, судженням — обгрунто­ваності, а всьому сприйняттю ними життя — глибини та серйоз­ності.

Конституційно-тупі люди від народження нерозумні, обмежені, елементарно-прості, примітивні, можуть виконувати лише несклад­ні завдання.

К. Юнг показав, що мислення може залежати від орієнтації суб'єкта на внутрішнє або зовнішнє. Енергія інтровертів спрямова­на на внутрішній світ, екстравертів — на зовнішній. Інтроверти прагнуть до глибинної інтроспекції, екстраверт не має нахилу до "вникнення в себе", до аналізу своїх внутрішніх переживань, його цікавлять переважно ідеї та думки інших.

Серед розладів у мисленні називають ментизм (некерований потік думок або невиправдана "обгрунтованість мислення") — бага­то зайвого, другорядного, дрібниць, а серед них втрачається суттєве; паралогічне мислення — намагання шукати зв'язки там, де вони насправді відсутні; функціональну ригідність у мисленні — неспро­можність самостійно знаходити рішення; марення, або "інтелекту­альну мономанію" — продукування думок, що не відповідають дійсності.

ядшшшш