5.5. Основні властивості та закономірності відчуттів

Властивості відчуттів. Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Якість — це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного і того самого виду. Прикладами якостей, відчуттів є різні кольорові тони і відтінки, звуки різної висоти, різні запахи, смаки тощо. Якість кожного відчуття визначається влас­тивістю того об'єкта, який його викликає. Кожний аналізатор відоб­ражає великий діапазон якостей. Образ сприймання відображає предметну визначеність світу. Якості, дані у відчуттях, входять як складова частина до предметної характеристики сприймань.

Інтенсивність відчуттів — це їх кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слаб­шими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою.

Для кожного відчуття характерна також тривалість, що являє собою його часову характеристику. Тривалість відчуття залежить від тривалості дії подразника.

Відчуттям характерна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розташування подразни­ка. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття — з тією частиною тіла, яка викли­кає дане відчуття. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

Загальні закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контраст, синестезія.

Пороги чутливості. Подразник, діючи на аналізатор, не завжди викликає відчуття. Доторкання пушинки до тіла не можна відчути. Якщо діє дуже сильний подразник, може настати момент, коли відчуття перестають виникати. Звуків з частотою понад 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії подразника певної інтенсивності.

Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутливості.

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний, верхній абсолют­ний та поріг чутливості до розрізнення.

Та найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чут­ливості. Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Наші аналізатори є дуже чутливими органами. Вони збуджуються ду­же малою силою енергії відповідних їм подразників. Це стосується в першу чергу слуху, зору, а також нюху. Поріг однієї нюхової кліти­ни людини для відповідних пахучих речовин не перевищує 8 моле­кул. А для того щоб викликати смакові відчуття, необхідно при­наймні в 25 000 разів більше молекул, ніж для створення нюхового відчуття.

Та найбільша сила подразника, за якої ще існують відчуття дано­го виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Цю пси­хологічну закономірність повинен передбачити вчитель, особливо початкових класів. Деякі діти мають знижену слухову і зорову чут­ливість. Аби вони добре бачили і чули, необхідно створювати умо­ви для найкращого відображення мови вчителя і записів на дошці.

За допомогою органів чуття ми можемо не лише констатувати наявність або відсутність того чи іншого подразника, а й розрізня­ти подразники за їх силою, інтенсивністю і якістю. Мінімальне збіль­шення сили діючого подразника, яке викликає ледве помітну різни­цю відчуттів, називається порогом чутливості до розрізнення.

У житті ми постійно помічаємо зміну в освітленості, збільшення або зменшення звуку. Це і є прояви порога розрізнення, або дифе- ренційного порога. Якщо попросити двох-трьох людей поділити навпіл лінію довжиною близько метра, то побачимо, що в кожного буде своя точка поділу. Треба виміряти результати лінійкою. Хто поділив найточніше, у того і краща чутливість до розрізнення.

Відношення певної групи відчуттів до збільшення величини по­чаткового подразника є постійною величиною. Це встановив німецький фізіолог Е. Вебер (1795-1878). На основі вчення Вебера, німецький фізик Г. Фехнер (1801 — 1887) експериментально показав, що зростання інтенсивності відчуття не прямо пропорційне зрос­танню сили подразника, а повільніше. Якщо сила подразника зрос­тає в геометричній прогресії, то інтенсивність відчуття збільшуєть­ся в арифметичній прогресії. Це положення формулюється ще й так: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника. Воно дістало назву закону Вебера—Фехнера.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, що визначається величиною абсолютних порогів, непостійна і змінюється під впливом фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце зай­має явище адаптації.

Адаптація, або пристосування, — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підви­щенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. Коли людина заходить у річку, вода спочатку здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає. Подібне можна спостерігати в усіх ви­дах чутливості, крім больового.

Ступінь адаптації різних аналізаторних систем неоднаковий: висока адаптованість властива нюховим відчуттям, тактильним (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), менша вона в слухових, холодових. Загальновідоме явище адаптації в нюхових відчуттях: людина швидко звикає до пахучого подразника і зовсім перестає відчувати його. Адаптація до різних пахучих речовин настає з різною швидкістю.