9 Уява 205

чтмитмш*—

лення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задово­ленням їх.

Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все за­лежить від визначеності завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за допомогою уяви, так і за допомо­гою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то їх розв'язання підпорядковується переважно законам мис­лення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсут­ності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскіль­ки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять ви­дає свідомості. Однак можна сфантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. В цьо­му разі відбуваються два одночасних процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє — оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висло­вом Арістотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності то­го, що уявляємо, то ми мислимо.

Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принци­пом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює безліч візерунків.

Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інфор­мацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завж­ди буде корисним для неї.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо при­пустити, що ми нічого не дофантазували до того, що зберігалося в нашій пам'яті і що нині відтворюється нашою свідомістю, то, без сумніву, це є пригадуванням (процес пам'яті), яскравим, але все-та­ки пригадуванням. За образністю процеси пригадування (пам'яті) не поступаються уяві. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворе­них нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам'яттю.

Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Арістотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.

Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви — об'єктивна дійсність. Зазнаючи впливу емоцій, по­чуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її. Так, під впливом кохання наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Уява в такому разі готує нам чимало гірких розчарувань.

Митці, люди з розвиненою уявою, зображаючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями і безпосеред­німи учасниками. Але будь-який створюваний художником образ завжди спирається на реальні об'єкти. Наприклад, на картинах В. М. Васнецова "Килим-літак", "Іван-царевич на сірому вовку" або М. О. Врубеля "Демон", "Пан" ми бачимо елементи нереально­го (килим, що летить у небі; фантастичні істоти тощо), але разом з тим це відображення цілком реальних речей. Так, літаючий килим зображується як звичайний килим — прямокутної форми, з типо­вим для килима орнаментом, а фантастичні герої мають ознаки реальних істот. М. О. Врубель робив багато етюдів з натури, спос­терігав різні стани природи, він виходив з реального життя, тому його фантастика така виразна. Витвори уяви тим цінніші, чим біль­ше зважає художник на відомі йому закони об'єктивної дійсності. Саме в цьому сила людської уяви. Фантазія, яка відривається від дійсності, стає безсилою.

Уява — складова творчості. Вона постає як антипод тривіаль­ного. Це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

"Всесвіт не має меж і краю, він безмірний і нескінченний", — сказав Джордано Бруно, уявляючи безмежність Всесвіту.

9 Уява 207

^е^ттш^'- —

"Людство досягне зірок і заповнить собою Всесвіт", — таким уявив майбутнє землян К. Е. Ціолковський.

Відомий фахівець у галузі автоматичної зброї Ф. В. Токарєв зга­дував, як він створював нові зразки зброї. Він виїздив у село з двома альбомами... швейних машин. Гортав альбоми, в яких були зображені конструкції різних швейних машин, і неодмінно знаходив потрібну йому ідею. Отже, якщо людина побачить у предметі іншу його функцію, можна вважати, що в цієї людини добре розвинена уява.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини. Най­вищий "розквіт" уяви виявляється в хвилини небезпеки: перед ата­кою, операцією, смертельною небезпекою.

Сприймання стимулює уяву. Відомий тест Роршаха на сприй­мання невизначених форм — 5 плям на 5 таблицях, 2 чорно-білі і З кольорові — дає змогу наочно відстежити якісні відмінності уяви здорової і психічно хворої людини. У людей з патологією уяви пля­ми набувають контурів, що відображають особливості їх емоційно­го неблагополуччя. У звичних плямах їм ввижаються привиди, демони, символічні образи смерті, тобто проектується страх, стан тривоги, відчаю, туги. Живі чорнильні плями активно стимулюють уяву і ніби звільняють її, тобто вирішують якоюсь мірою проблему, над якою б'ються психологи.

Стимулюють уяву запах, ритми музики.

Розроблено спеціальний метод активізації уяви — метод "мозко­вого штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена ат­мосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необме­жений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї.

Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному ко­ханні також активізує уяву.