3.4. Конкретні наукові методи

Конкретні наукові методи відображають специфіку науки. Вони неоднакові в різних науках. Психологи користуються багатьма методами. Залежно від завдань дослідження одні з них вис­тупають як основні, інші — як додаткові. Розглянемо їх.

Метод об'єктивного спостереження. Об'єктивний метод у тра­диціях всіх наук вважається основним, але за певних застережень Він часто використовується у поєднанні з іншими методами. Метод об'єктивного спостереження це — спеціально організоване спосте-

® Загальна психологія

реження. Використання цього методу передбачає наявність таких умов:

цілеспрямованість — визначення мети, завдання дослідження;

природні умови — учні не повинні знати, що за ними спостеріга­ють;

наявність плану;

точне визначання об'єкта і предмета спостереження;

обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження;

вироблення однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Обов'язковою умовою є ведення дослідником щоденника. Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природ­них умов перебігу психічних процесів. Але слід пам'ятати і про слабкі його сторони:

дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки виникне явище);

майже неможливий кількісний аналіз, що знижує надійність вис­новків;

можливості виявлення причин психічних явищ обмежені;

застосування методу вимагає витрат і тривалого часу.

Незважаючи на це метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Методом об'єктивного спостереження користуються не тільки при вивченні малих груп або окремої особи. Він передбачає фіксацію певних психологічних характеристик. Ним користуються науковці і студенти, наприклад при нагромадженні даних для напи­сання психологічних характеристик на учнів.

Метод самоспостереження, або інтроспекції. Цей метод є най­давнішим у психології і спочатку вважався єдиним, а потім основ­ним. Передбачає спостереження:

людини за самою собою;

за внутрішнім планом власних психічних явищ, власного психіч­ного життя.

Метод побудований на здатності людини усвідомлювати свою особистість, застосування його зумовлене рівнем розвитку в підрос­таючої особистості самосвідомості. Цей метод можна застосувати до людей, які спроможні зробити самозвіт про зміст власних уявлень, думок тощо. Від дослідника, який користується методом самоспос­тереження, вимагається наявність здатності виконувати діяльність в умовах, які впливають на його емоційну сферу. Отже, дослідник має бути емоційно і соціально зрілою особистістю.

Метод інтроспекції використовується для вивчення інтересів, уявлень, почуттів (психологічних станів, настроїв), працездатності, професійної продуктивності тощо. Він відіграє важливу роль у фор­муванні самосвідомості особистості. Самоспостереження як метод не однорідне. Деякі психологи виділяють у ньому, наприклад, метод феноменологічного самоспостереження, розроблений представни­ками гештальтпсихології, інші диференціюють його, виділяючи ок­ремо метод самоспостереження і метод інтроспекції, вказуючи при цьому на різницю функцій, які виконують експериментатор і піддослідний, а також підкреслюючи, що саме метод інтроспекції є суб'єктивним.

Г. І. Челпанов, котрий тривалий час працював у Києві і створив тут психологічну лабораторію, рекомендував широко використову­вати метод самоспостереження. Він та інші психологи розробили вимоги до використання цього методу, якими передбачаються:

особлива підготовка дослідника;

вміння добре розподіляти увагу.

Складність застосування методу самоспостереження в тім, що він вимагає від дослідника бути одночасно і суб'єктом, і об'єктом вивчення.

Тепер цей метод часто використовується як допоміжний. Нап­риклад, при психологічній підготовці спортсмена поряд з викорис­танням спеціальних приладів, що фіксують стан спортсмена, йому пропонують розповісти про самопочуття, про його уявлення про дії перед їх виконанням тощо. Метод самоспостереження може набува­ти форми самозвіту. Деякі психологи вважають самозвіт і похідний ВИ нього метод анамнезу окремими методами. Розглянемо їх.

Метод самозвіту. Деякі психологи слушно зауважують, що жод­на наукова робота, в якій досліджуються індивідуальні відмінності особистості, не буде повною без урахування результатів, одержаних 33 Допомогою опитного самозвіту.

У більшості випадків експериментатори виготовляють бланки з ританнями про здібності, мотиви, почуття, характер, темперамент, інтереси тощо. Зразків бланків для самозвіту вироблено багато. Крім запитань, вони містять варіанти відповідей або пропозицію оцінюва­ти свої відповіді у балах. Наприклад.

1. Я почуваюся погано, коли одержую незадовільну оцінку:

-3-2-10123

2. У конфліктних ситуаціях з ровесниками я намагаюся контро­лювати свої емоції (обведіть колом відповідь):

Ніколи. Рідко. Інколи. Часто.

Метод анамнезу (анамнез від грец. — спомин, нагадування). Ши­роко використовується у клінічній медицині з метою діагностики і лікування людей, які мають психічні проблеми. Цей метод застосо­вується і в психології. Так, 3. Фройд та його послідовники вивчали окремі клінічні випадки різноманітних проявів поведінки (спогади раннього дитинства, сновидіння, фантазії, вияви любові та нена­висті до окремих осіб тощо). Метод анамнезу був використаний американським психологом К. Роджерсом (1902—1987) при дослідженні особистості. Г. Мюррей та його колеги з Гарвардської психологічної клініки вивчали протягом кількох років групу чоло­віків — студентів коледжу. Наприкінці багаторічного експерименту Г. Мюррей і його співробітники на "виробничій нараді" висловили свою думку про кожного студента коледжу. Застосований метод анамнезу ці дослідники визначали як лонгітюдний.

Природний експеримент. Цей метод розробив О. Ф. Лазурський (1874—1917). Уперше О. Лазурський доповів про природний експе­римент на І з'їзді з експериментальної педагогіки у 1910 р., а 1918 р. вийшла книга "Природний експеримент і його шкільне застосуван­ня" — результат шестирічної праці вченого у психологічній лабора­торії Психоневрологічного інституту.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об'єктивного спостереження (природність) і лабораторного експе­рименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він прово­диться в умовах, близьких до звичайної діяльності, і формах, які не порушують природності, звичайності для піддослідних. Природний експеримент дає змогу вивчати розвиток підростаючої особистості, її психічні процеси і властивості в ігровій, навчальній та трудовій діяльності.

Одним із видів природного експерименту є психолого-педа- гогічний, або навчальний експеримент. Він дає змогу вивчати учнів безпосередньо у процесі навчання і виховання, перевіряти ефек­тивність методів навчання і виховання тощо.

В Україні навчальний експеримент був широко використаний у 5О_60-х роках при дослідженні нових навчальних програм (вклю­чення елементів алгебри тощо) і методів навчання, їх впливу на сприймання, пам'ять, мислення, мовлення, уяву, розумову праце­здатність учнів початкових класів. Він проводився у деяких школах м. Києва, Павлоградського району Дніпропетровської області та в Калуському районі Івано-Франківської області. Подібний експери­мент здійснювався з метою з'ясування умов навчання і розвитку шестирічних дітей в окремих районах та містах Чернігівської, До­нецької, Дніпропетровської та Львівської областей. Згадані експери­менти проводили співробітники відповідних відділів науково- дослідних інститутів психології та педагогіки, деякі викладачі Київського та інших педагогічних інститутів України.

Метод тестів. Застосовується здебільшого з метою диференціа­ції та порівняння за певними якостями учнів, які навчаються і виховуються приблизно в однакових умовах, а також під час проф­відбору, особливо на досить відповідальні професії.

Тест (від англ. test — випробування) — короткочасне стандартне завдання, яке виконують з метою виявлення:

рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);

наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;

ступеня придатності чи готовності підростаючого індивіда чи до­рослої людини до певної професії;

психічних захворювань;

інтересів, думок, здібностей людини.

На запитання, коли виникли тестові методи, немає однозначної відповіді. Одні вчені вважають, що тести використовувались ще у Стародавньому Китаї, Єгипті при доборі посадових осіб (до речі, цей досвід варто було б запозичити і сьогодні). Інші пов'язують їх використання з іменем Ф. Гальтона (1822—1911).

Ф. Гальтон створив лабораторію при Лондонській міжнародній виставці (1884). Він обстежив 9337 осіб у віці від 5 до 80 років і виявив за 17 показниками деякі фізіологічні можливості організму і психічні властивості.

Подальший розвиток методики тестів пов'язаний з іменами А- Біне та Т. Сімона. Міністерство освіти Франції доручило їм ство­рити серію тестових методик з метою вивчення розумових здібностей, учнів різних вікових груп та створення метричних шкал. У ході дос­лідження Біне та Сімон запровадили поняття "розумовий вік" (МА) і "хронологічний вік" (СА).

Спираючись на роботи згаданих дослідників, німецький психо­лог В. ІІІтерн у 1912 р. запровадив поняття "коефіцієнт інтелекту" і запропонував відповідну математичну формулу, за якою визначаєть­ся відставання чи випередження розумового віку щодо хроно­логічного.

На початку Першої світової війни у США були розроблені тес­тові методи для психологічної диференціації призовників, яких відправляли за здатностями і здібностями в різні роди військ. Такий захід розглядався у США як таємна психологічна зброя. На основі тестів було обстежено 1700 тисяч солдатів і 40 тисяч офіцерів. Подібна робота проводиться і тепер в арміях США та інших країн. Після Першої світової війни тести широко використовували для профвідбору та профорієнтації. В Україні тести фактично були за­боронені після постанови ЦК ВКП(б) "Про педологічні викривлен­ня в системі народної освіти" (1936). Після Другої світової війни їх почали обережно й поступово використовувати. Спочатку при від­борі пілотів. Поштовхом стало підвищення вимог до психологічних характеристик льотчиків, зумовлене переходом авіації на реактивну техніку.

У наш час тести дедалі більше використовують для добору сту­дентів, курсантів військових училищ, спеціалістів, керівних працівників, діагностики розвитку учнів тощо. Проте можливості використання тестових методів в Україні ще далеко не вичерпані.

При подальшому ознайомленні з дослідженнями, побудовани­ми на основі тестових методів, доведеться мати справу з низкою термінів, понять. Коротко розкриваємо їх зміст.

Дебільність (від лат. сІеЬіІів — слабкий) — легкий ступінь розумо­вої відсталості, який, за даними дослідників, трапляється у 1,5—2,5 % населення. Він характеризується труднощами в інтелектуальній діяльності.

Інтелект ('від лат. іЩеИесШв — розуміння) — здатність людини розуміти нові ситуації і пристосовуватися до них. За Хеббом, розрізняють інтелект А (потенційний інтелект, який складається з усіх природжених можливостей індивіда) й інтелект В, який вклю­чає всі здатності і здібності індивіда, що розвиваються внаслідок його взаємодії із навколишнім середовищем.

Абстрактний інтелект — інтелект, що спирається на пізнаваль­ні дії, необхідні для суджень та оперування поняттями.

Конкретний інтелект — практичний інтелект, що використо­вується у щоденній практичній роботі шляхом мобілізації знань і дій, які зберігаються у пам'яті людини. Коефіцієнт інтелекту (IQ) — це відношення розумового (МА) віку до хронологічного (СА) (IQ = = (MA: СА) х 100 %).

Розумовий вік — розумовий рівень індивіда, який визначається за успішністю виконання тестових завдань.

Хронологічний вік — реальний вік індивіда, що відлічується від дати його народження.

Метод запитань. Базується на цілеспрямованому одержанні інформації шляхом усного чи письмового опитування. Реалізується утрьох формах: бесіда, інтерв'ю, анкетне опитування. Розглянемо їх. ф 1. Бесіда може дати цінні результати за таких умов: 1) чітке виз­начення дослідником мети бесіди; 2) планування системи запитань; 3) система запитань повинна відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, зміст наступного запитання має залежа­ти від змісту відповіді на попереднє тощо; 4) бесіда має бути невиму­шеною і доброзичливою; 5) дослідник повинен уміти: а) ставити обс­тежуваному прямі й опосередковані запитання; б) приймати точку зору обстежуваного; в) враховувати його вік і досвід; г) виявляти до нього такт. Цей метод часто використовується для дослідження тем­пераменту, умов розвитку характеру, інтересів тощо. ❖ 2. Інтерв'ю (від англ. interview — зустріч , бесіда) — це метод, за якого одна людина (інтерв'юер) намагається одержати певну інфор­мацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взаємодії. Застосовується для збирання первинної інформації у пси­хологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях з метою: а) виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження; б) збирання даних; в) доповнення, уточнення, розши­рення, контролю даних, одержаних іншими методами.

Інтерв'ю як метод має три види: 1) стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність визначаються заздалегідь; 2) нестандартне інтерв'ю, в якому інтерв'юер керується лише загаль­ним планом опитування, формулює запитання відповідно до кон­кретної ситуації; 3) напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вив­ченості проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань Має сприяти встановленню і зміцненню контактів між інтерв'юером і опитуваним.

3. Анкетне опитування використовується для збирання первин­них даних здебільшого у соціальній психології, соціології та педа­гогіці. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей заздалегідь плануються. На відміну від інтерв'ю, цей метод може ви­користовуватись і заочно. Для побудови анкети потрібна спеціальна підготовка дослідника. В анкеті дослідник має уникати прямих за­питань, що стосуються загальної мети дослідження. Слід ставити кілька запитань, відповіді на які в сумі дадуть загальне уявлення про явище, що вивчається. Ці запитання (складові загального) розміщу­ють в анкеті у певному порядку. Вони мають бути чітко сформульо­ваними. Часто в анкеті даються можливі відповіді.

Як і тести, анкетні методи у зв'язку зі вже згадуваною постано­вою ЦК ВКП(б) 1936 р. були фактично заборонені у вітчизняній психології та педагогіці. А сьогодні вони дуже широко використову­ються. Проте, на нашу думку, у психологічних, соціологічних та пе­дагогічних дослідженнях анкетні методи мають бути допоміжними. В окремих випадках, наприклад у початкових класах, їх взагалі не слід застосовувати.

Необхідно пам'ятати, що надійність даних анкетного опитуван­ня залежить від таких умов:

« відповідність запитань програмі дослідження, її завданням; » вилучення "зайвих" і відбір необхідних запитань;

дотримання правил розвитку теми: спочатку прості запитання, шо стосуються подій, фактів; потім складніші запитання, що стосу­ються думок і оцінок обстежуваного; далі — ще складніші (вибір рішень обстежуваними тощо), наприкінці — знову прості запи­тання, наприклад, про демографічні дані обстежуваного;

« однозначність запитань;

чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);

достатній простір для відповідей на відкриті запитання;

однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, згоді — незгоді ("так", "ні") із запропонованими варіантами відповідей;

відсутність натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;

наявність контрольних запитань;

комбінування прямих і опосередкованих, особистих і неособистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами: 1) повторним опитуванням за тією самою процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації); 2) контролем да­них анкетного опитування іншими методами: опитування третіх осіб; спостереження; аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним. Він дає змогу аналізу­вати й обробляти дані за допомогою статистики. Цей метод засто­совується у масових обстеженнях.

Для дослідження невеликих груп удаються до вільного чи фор­малізованого інтерв'ю. У психології анкетний метод застосовується тільки в комбінації з іншими методами.

Метод запитань з його варіаціями використовується переважно як допоміжний. Він вимагає заздалегідь розробленої програми пря­мих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності запи­тань від простих до складних. Крім цього, необхідні розробка надійної та простої системи критеріїв оцінок відповідей на запитан­ня; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохо­чують обстежуваних до відповідей; ретельна фіксація і обробка відповідей.

При застосуванні цього методу часто пропонуються готові від­повіді, одну з яких має вибрати обстежуваний.

Лабораторний експеримент пов'язаний з моделюванням діяль­ності людини. Він проводиться у спеціальному приміщенні, облад­наному сигнальними і реєструвальними приладами. Використання спеціальної апаратури дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних, тобто забезпе­чує контроль. При проведенні лабораторного експерименту обстежу­ваний свідомо бере у ньому участь, хоча може й не знати справжньої мети його проведення. Результати лабораторного експерименту відрізняються порівняно високим ступенем надійності та вірогід­ності. Насамперед завдяки контролю змінних умов, які вводить екс­периментатор.

Перед обстежуваним висувається завдання виконувати певні дії, за своєю структурою близькі до реальних у конкретній діяльності. Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання пев­ного виду, частини, сторони людської діяльності. За його допомо­гою можна нагромадити дані, однорідні факти, шо повторюються У приблизно однакових умовах, для подальшої їх математичної обробки.

Лабораторний експеримент прийшов до психології з інших наУк. Наприклад, у фізиці він використовується для розрізнен­ня Детермінант (від лат. сіеіегтіпава — те, що визначає; причина, що зумовлює виникнення явища), порівняння їх з іншими детермінан­тами (зміна провідності струму у разі зміни діаметра провідника однієї якості тощо). Однак якщо у класичній фізиці можна врахува­ти всі умови і дослідити одну (атомна фізика тут становить виня­ток), то у психології це неможливо. Психічні явища набагато складніші, позаяк пов'язані з дією багатьох чинників (стан, рівень тренованості, вихованості обстежуваного, його ставлення до експе­риментального завдання, мотивація його розв'язання, страх обсте­жуваного, вплив самого експериментатора тощо).

Одержання великої кількості даних дає змогу дещо нівелювати дію згаданих чинників, які важко враховувати у психологічних дослідженнях. Але при лабораторних дослідженнях, наприклад індивідуальних відмінностей, слід зважати на дію суб'єктивних чинників. Тут усе залежить від мети конкретного лабораторного експерименту. В Україні лабораторний експеримент широко вико­ристовується співробітниками НДІ психології для добору канди­датів у Харківське військове авіаційне училище. При використанні лабораторного експерименту важливо враховувати не тільки його сильні, а й слабкі сторони. До останніх відносять насамперед умо­ви проведення лабораторного експерименту, за яких виникають тривожні стани у обстежуваного, побоювання оцінки його психіч­них якостей.

Метод експертних оцінок — ґрунтується на думці експертів, які добре ознайомлені з предметом дослідження. Експерт (від лат. ехрегШв — досвідчений, випробуваний) — людина, яка досліджує якесь питання, що вимагає спеціальних знань і мотивованих, достовірних висновків. Цей метод пов'язаний з вивченням і узагальненням дум­ки всіх учасників-експертів. Він використовується у комплексних дослідженнях, у дослідженнях психології особистості, деяких проб­лем педагогічної психології тощо. До експертних оцінок залучають­ся компетентні особи (вихователі, класні керівники, директори шкіл, керівники інших колективів тощо). Оцінки експертів одержу­ють різним шляхом (бесіди з експертами, анкетування тощо). Важ­ливо, щоб ці оцінки стосувались конкретних проявів психічних явищ, часткових елементів дій піддослідних, однозначних понять.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Експер­ти мають фіксувати найдрібніші елементи явища, яке досліджуєть­ся. Даний метод базується на судженнях спеціалістів, які дають апріорні кількісні чи рангові оцінки явища, що вивчається.

Близькими до експертного є методи мозкового штурму, узагаль­нення незалежних характеристик, евристичного прогнозування. Усі

З Методи психології 75

ці методи базуються на елементах методів опитування, інтуїтив­но-логічного аналізу, кількісної оцінки, формальної обробки ре­зультатів.

Соціометричний і референтметричний методи. Застосовуються для з'ясування референтності кожної людини, яка входить до гру­пи. У них методах використовується ряд методичних прийомів, спрямованих на з'ясування думок, оцінок, ставлень членів групи один до одного, мотивів міжособистісних виборів у групі, міжосо- бистісних відносин у малих групах тощо.

Метод семантичного радикала розроблений О. Р. Лурія і О. С. Ви­ноградовою. Є одним із методів експериментальної семантики. Базується на процесі утворення і перенесення умовних рефлексів при вивченні семантично близьких об'єктів, на використанні пере­несення умовно рефлекторної реакції з одного об'єкта на інший. Метод застосовується у загальній психології, нейропсихології і пато­психології для дослідження неусвідомлених процесів при категори- зації, вивченні динаміки формування понять.

Лонгітюдний метод належить до організаційних, Грунтується на роботі з однією і тією самою групою людей, або з однією людиною регулярно і протягом тривалого часу. Цей метод дозволяє більш об'єктивно (ніж, наприклад, порівняльний чи метод "поздовжніх зрізів") зафіксувати мікровікові та індивідуальні відмінності у пев­ному чи певних психічних явищах. Лонгітюдним методом користу­вався Р. Уайт (1975) при вивченні трьох відносно нормальних індивідів. О. В. Скрипченко разом з Н. А. Побірченком досліджува­ли розумовий розвиток одних і тих самих учнів упродовж шести років. Проте такі дослідження у психології поодинокі, оскільки пот­ребують тривалого часу.

Порівняльний метод. Пов'язаний з порівнянням психічних особ­ливостей людини на різних етапах її еволюції. Використовується у різних галузях психології і особливо у віковій психології, але тут він виступає вже як метод зрізів. В етнопсихології використовується при вивченні психічних особливостей різних народів і народностей. Порівняльний метод деякі психологи протиставляють лонгітюдно- му. Але вони мають не лише відмінності. Так, в обох методах вико­ристовується порівняння, щоправда, у порівняльному — на різних об'єктах, а у лонгітюдному — на одному об'єкті протягом тривало­го часу.

Метод зрізів належить до організаційних методів. Він пов'язаний 3 Дослідженням людей різних вікових груп. Для одержання надійних

даних потребує значної кількості обстежуваних (їх кількість визна­чається за допомогою математичних методів).

У психології використовується багато інших методів.

Контрольні запитання та завдання

Які методи належать до загальнонаукових, а які — до суто психо­логічних? Розкрийте суть 2—3 методів із кожної групи.

Які методи психології є основними, а які — допоміжними? Опишіть по 2—3 методи з кожної групи.

Як здійснюється психологічний експеримент? Поясніть суть його складових елементів.

ЛІТЕРАТУРА

Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник психологической диагнос- ' тики. - К., 1989.

Воловик П. М. Теорія імовірностей і математична статистика в педагогіці. — К., 1969.

Суходольский Г. В. Основы математической статистики для психологов. — Л., 1972.

4 Розвиток психіки та свідомості

4.1. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин

Ту озвиток — це рух від простих форм і структур до вищих, А більш складних.

Розвиток життя, наприклад, це не коловорот подій, а послідов­ний процес, рух від найпростіших до дедалі складніших форм, пов'язаний з ускладненням зв'язків, будови матеріальних систем.

Процес розвитку природи не можна уявити у вигляді прямої лінії. У своєму розвитку вона, як говорив О. І. Герцен, ніби "кида­ється в різні боки і ніколи не йде правильним маршем вперед". Це й зумовило всю багатоманітність форм існування матеріальних тіл та явищ. Так, наприклад, розвиток органічної матерії пішов тисяча­ми напрямів і дав незмірне багатство видів рослинного і тваринного

світу. Еволюція людини — лише одна з ліній розвитку органічного світу.

Вчені матеріалістичного напряму розглядають психіку людини як властивість високоорганізованої матерії, яка є продуктом тривалої (мільйони років) еволюції. Виникнення і розвиток психіки пов'язані з виникненням і розвитком органічної природи. Розвиток живої природи, розвиток психіки йдуть від елементарних, найпростіших 4х>рм до вищих виявів у людини логічного мислення, свідомості.

Історія розвитку психіки людини мала передісторію, яка пов'я­зана з біологічною еволюцією живих організмів.

Ч. Дарвін розкрив основні шляхи розвитку природи, її зако­номірності. Проте аналізуючи проблему виникнення людини, він не зміг з'ясувати рушійні чинники розвитку, під впливом яких тварин­ний предок людини перетворився на мислячу істоту. Він припускав, що людина виникла за біологічними законами природного добору, але не зміг піднятися до розуміння провідної ролі суспільного ви­робництва, яке створює нові, відмінні від біологічних, соціально- історичні закони розвитку.

Для розуміння того, як виникла психіка людини, її свідомість, необхідно розглянути, як вона зароджувалася в процесі еволюції живих форм, як протягом багатьох мільйонів років розвивалася від найпростіших, елементарних форм до вищих.

Досліджуючи природу матерії, вчені розглядають різні форми її руху, оскільки рух є способом існування матерії, її внутрішньою властивістю. Нерухомої матерії не існує взагалі. У стані руху, змін і розвитку перебуває у Всесвіті вся органічна й неорганічна природа.

Усім видам матерії, починаючи з неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією — людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії: відобра­ження виявляється у здатності реагувати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу та форми існування матерії. Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення — свідомість.

Така точка зору виникла не відразу.

Можна виділити кілька підходів до розв'язання проблеми виник­нення психіки:

• антропопсихізм", в основі якого лежить думка, яка йде ще від Р- Декарта і підтримується деякими вченими і сьогодні, про те, що психіка властива лише людині;

» "панпсихізм" Ж. Робіне, Г. Фехнера та ін., які вважали психіку

властивістю будь-якої матерії; » "біопсихізм" — визнання психіки як властивості лише живої ма­терії (Т. Гоббс, В. Вундт, Е. Геккель та ін.); • концепцію "нейропсихізму", висунуту Ч. Дарвіном і Г. Спенсе- ром, яка набула найбільшого поширення у сучасній фізіології та психології. За нею, психіка властива не будь-якій матерії взагалі, а лише організмам, що мають нервову систему.

У неживій природі відображення може виявитися у формі ме­ханічної, фізичної чи хімічної взаємодії тіл або речовин (хвиля і камінь, сонячний промінь і поверхня води, озон після грози тощо).

З появою життя на Землі жива матерія набуває особливих влас­тивостей. Загальною властивістю усіх живих організмів є подразли­вість — здатність реагувати на зовнішні впливи середовища певни­ми біологічними процесами. Подразливість є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна фор­ма відображення.

Розглянемо, як вона виявляється.

Тварина відповідає активністю (зовнішньою і внутрішньою) на прямі впливи, які самі по собі позитивно чи негативно позначають­ся на організмі. Так, наприклад, поживні речовини, розчинені у воді, викликають в інфузорії процес асиміляції, тобто засвоєння їх. Дотик стороннього тіла до оболонки амеби викликає процес захоп­лення (незалежно від властивостей цього тіла).

Таким чином, з виникненням життя відображення стає якісно іншим. У неживій природі об'єкт залишається пасивним щодо впли­вів, а в живій природі істоти виявляють активність, вони вибірко­во реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції.

Останнім часом з'являються публікації про те, що рослинам властиві складні форми реагування на зовнішні впливи. Елемен­тарні рухи рослин називаються тропізмами (соняшник повертається за сонцем; мімоза згортається від дотику; росянка, упіймавши в по­лон комаху, закриває пелюстки квітки тощо).

Описуються й складніші прояви реагування рослин. Відомо, що за допомогою електродів, прикріплених до рослин, можна визначи­ти їх біоелектричну активність. Якщо поряд з рослиною, до якої прикріплено електроди, зламати іншу, то фіксується збільшення біоелектричного потенціалу. Більше того, повернення до столу з рос­линами того, хто зламав цю квітку, знову викликає таку саму реак­цію, ніби рослина "пізнає" його. Аналогічну реакцію спостерігали у