4.6. Свідомість та її структура. Свідоме

й несвідоме в психічній діяльності людини

(

Свідомість — це вища інтегрована форма психіки, яка склада­ється під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та Ті спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Основними характеристиками свідомості є:

відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Пору­шення будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості;

розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини. Людина — єдина жива істота, здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому. За висловом Гегеля, "людина є тварина, але вона вже не тварина, тому що знає, що вона тварина". Самосвідомість виявляється в пізнавальній (самовід­чуття, самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (самопочуття, самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій (стриманість, самоконтроль, самовладання, дис­ципліна) формах;

забезпечення цілеутворюючої діяльності людини. Завдяки випе­реджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі. Своєю діяльністю вона активно впливає на навколишній світ;

наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідо­мості виявляється найвиразніше в таких моральних почуттях, як по­чуття обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу, а тому є важливим стимулом для активізації свідомості.

Людина здавна замислювалася над тим, як працює її свідомість, чим вона відрізняється від інших людей, котрі живуть поруч, як вона сприймає довкілля і водночас усвідомлює його, чому багато з того, що бачать очі й чують вуха, проходить повз неї, тощо.

Свідомість — це інтегральний момент психічних процесів. У психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємо­пов'язані, але при цьому кожен зберігає свою епеиифіку. Наприклад, свідомість зберігає те, що є об'єктом уваги (яка може бути мимовіль­ною чи довільною); напружуючи пам'ять, ми виконуємо дію прига­дування й усвідомлюємо її; відшукуючи олівець, ми усвідомлюємо Дію сприймання тощо.

Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього свірг. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції на­шої поведінки, наших дій з урахуванням реальності.

Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людини є виявом її свідомості. Свідомість у різні моменти життя ЩДивіда і за різних обставин неоднакова. Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії оцінюються як високосвідомі, в інших такої якості не вбачається. Тому можна го­ворити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, а й в однієї особи, що залежить від глибини і виразності того відоб­раження об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина не­достатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за правилами вихованості потрібно поступатися місцем у транспорті літнім жінкам, дітям. Але не всі так роблять.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєво необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і сус­пільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома людина діє певним чином то­му, що інакше не може. Чим складніше й відповідальніше завдан­ня, тим вищим має бути рівень свідомості.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідо­мого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування — це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш дос­коналого пристосування до навколишнього світу.

Проте ця автоматизація відносна. Свідомість у будь-який мо­мент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках несвідоме стає важливим механізмом пристосуван­ня до навколишнього середовища.

Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які зумов­люються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галюцинацій, марень.

Несвідомі вияви у психіці людини не порівнянні із тваринною психікою, оскільки вони, як і свідомість, детерміновані суспільни­ми умовами існування людини, виступають як часткове або недос­татньо адекватне відображення світу в мозку людини.

Існують різні пояснення проявів несвідомого. Так, 3. Фройд вважав, що сфера несвідомого — це витіснені, нереалізовані потяги людини. Він запровадив поняття "Я" і "Воно", для розрізнення яких запропонував брати до уваги закони їх функціонування. В основу системи, що відповідає свідомості "Я", закладено принцип реальності, вияви "Воно" зумовлені принципом задоволення. Дії "Я" відповідають реальності й підпорядковані фізичним законам, соціальним настановам га логіці; "Воно" керується суб'єктивними потребами біологічного й афективного характеру.

Між "Я" і "Воно" немає різкої межі. "Я" прагне сприяти впли­ву зовнішнього світу на "Воно", змінити принцип задоволення, яким керується "Воно", принципом реальності. Для психічної діяль­ності характерні постійні переходи свідомого в несвідоме і навпаки.

Прикладом переходу свідомого в несвідоме є сон. Розрізняють три різновиди сну: добовий сон, позбавлення якого призводить до руйнування нервових клітин, сон, який виникає під дією однорідно­го подразника (наприклад, під час монотонної лекції), і сон-звичку.

Сон — це особливий стан кори головного мозку, який супровод­жується складними біохімічними перетвореннями. Біотоки мозку під час сну не зникають, але збільшується їх амплітуда і зменшується час­тота. Сон настає тоді, коли вищі відділи центральної нервової систе­ми (кора) і навіть середній мозок гальмуються. Сон виконує надзви­чайно важливу охоронну функцію — запобігання виснаженню.

Уві сні люди бачать сновидіння. Сновидіння — це своєрідний стан свідомості того, хто спить, який характеризується появою більш чи менш яскравих уявлень. Вони виникають в результаті роботи ок­ремих незагальмованих центрів кори головного мозку. Тому, те, що ми бачимо уві сні, базується на вже пережитих раніше враженнях, які поєднуються між собою в різноманітні, навіть фантастичні чи абсурдні зв'язки. М. І. Сєченов образно визначив сновидіння як не­бувалі комбінації бувалих вражень.

Зовнішні подразники включаються в сновидіння, не порушуючи сну. Наприклад, якщо в будинку жарко, може наснитися літо.

Мозок працює й уві сні і відомі випадки відкриттів у цьому стані (Д. І. Менделєєв відкрив періодичну систему, Кепуле — формулу бензолу, Вольтер написав варіант "Генріади"). Але, звичайно, ці відкриття — не випадковість, а результат тривалої, напруженої по­передньої роботи мозку.

Під час сну діють так звані "сторожові пункти" — незагальмовані, або малозагальмовані відділи кори головного мозку, які перебувають у стані активності. Через них здійснюється зв'язок із зовнішнім світом.

Нервові клітини сторожових пунктів гальмуються не повністю, а перебувають у так званій парадоксальній фазі, в якій вони більш чутливі до слабких подразників, ніж до сильних. У тварин також є "сторожові пункти". Завдяки ним, наприклад, кажани сплять вниз головою і не падають. Є чергова нога у сороконіжки.

Цікаво те, що немає ніякої відповідності між тривалістю подій, які розгортаються уві сні і тривалістю самого сну. За кілька секунд можна побачити довгий сон і навпаки.

Людина здавна прагнула з'ясувати значення сновидінь. Свідчен­ням того є різноманітні сонники (один з його варіантів — "Тлума­чення сновидінь відомого старця Мартина Задеки" згадується у