9.4. Розвиток уяви у дітей

та її індивідуальні особливості

Уява — це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння ут­ворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

Психологія почала з припущення, що дитина дошкільного віку володіє бурхливою, нічим не стримуваною уявою, і завершила констатацією того факту, що уява дитини раннього віку обмежена можливостями безпосередньої пам'яті. Уява має "відтворюючий" характер, тому істинна творча уява виникає на досить пізньому етапі розвитку.

Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо прихованої роботи її. Перші прояви уяви спостеріга­ються в дитини наприкінці другого — на початку третього року жит­тя. Дитина на цей час набуває певного власного досвіду, засвоює мо­ву свого оточення, у неї з'являються нові потреби. В цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно — про незнайомі.

У грі уява дитини 2—3-річного віку обмежена, сприймання ску­те, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтво-

9 Уява 215

доДОУЮДОЙШ! — —

рюючий і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов. Діти часто переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності

ДИТИНИ.

Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стій­ка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають вико­ристовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою, ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви вияв­ляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям.

Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дити­на захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється надзвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (це вміння набувається з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для дитини не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні. Небезпечно грати уя­вою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викли­кати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито загрожу­ють їй. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві.

Відтворююча уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.

Уява дитини переддошкільного віку пов'язана з її зовнішньою діяльністю, з її рухами.

З розвитком мови у дітей дошкільного віку зменшується потре­ба в руховій активності. Мова дошкільника стає засобом об'єкти­вації створюваних образів уяви, засобом спрямування її роботи.

У дошкільному віці уява виступає як одна з важливих умов зас­воєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь приз­му уяви. Наприкінці дошкільного періоду у дитини (творча уява якої розвивається досить швидко) уява представлена двома основ­ними формами: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації.

Уява у дітей виконує пізнавально-інтелектуальну та емоційно- захисну функцію, оберігаючи підростаючу, ще слабко захищену осо­бистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізна­вальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна Функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напружен­ня, яке важко зняти реальними практичними діями. У дітей дош­кільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралель­но, їх чіткий розподіл на пізнавальну й емоційну відбувається під час перетворення уяви на довільний процес.

Пізнавальна уява формується шляхом відокремлення предмета від образу і визначення останнього за допомогою слова. Завдяки цьому процесу дитина вчиться управляти своїми образами, змінює і вдосконалює їх, а отже, регулює свою уяву. Здатність дитини уявля­ти, планувати свої дії виникає в 4—5 років.

Емоційна уява складається внаслідок утворення й усвідомлення дитиною свого "Я", її внутрішнього відокремлення від інших людей і здійснюваних нею вчинків. Завдяки розвитку емоційної уяви у дитини виникає здатність знімати емоційне напруження через ме­ханізм проекції, коли власні негативні емоційні та моральні якості приписуються іншим.

Розвиток емоційної уяви у дітей 6—7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі.

Щоб навчальна діяльність була творчою, потрібно розвивати уяву школярів. Будь-який образ, створений уявою, будується з еле­ментів, узятих із дійсності й утримуваних у попередньому досвіді людини. Тому чим багатший досвід, тим більшим матеріалом воло­діє уява людини. К. Г. Паустовський наголошував: "Знання органіч­но пов'язані з людською уявою... сила уяви збільшується в міру збільшення знань".

Основна умова розвитку уяви дитини — залучення її до різнобічної діяльності. У процесі розвитку дитини розвивається і уя­ва. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви — основи будь- якої діяльності.

У кожної дитини є уява, фантазія, але виявляються вони по-різ­ному, залежно від індивідуальних особливостей.

Ступінь легкості перетворення в дитячій уяві змісту навчально­го завдання буває різним. Деякі діти досить скуті ситуацією, так що будь-яке мислене перетворення її становить для них значні труд­нощі. Інколи дитина не може засвоїти навчальний матеріал тільки через те, що не в змозі уявити собі, про що говорить учитель або що написано в підручнику.

Для інших дітей будь-яка ситуація — матеріал для діяльності уя­ви. Такій дитині докоряють за неуважність на уроці, але вона не винна: вона старається слухати, а в цей час у її голові відбувається інше життя, виникають образи, можливо, яскравіші й цікавіші, ніж ті, про які розповідає учитель.

Учні можуть розрізнятися ще й тим, якою мірою їхня уява конт­ролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною і шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реально­го світу). Тому вчителю важливо знати, як учень сприймає матеріал і як цей матеріал видозмінюється в його уяві. Уяву можна тренува­ти і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов'язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочіку- ваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Л. С. Виготський зазначав, що "уява на основі будь-якої творчої діяльності однаково виявляється у всіх без винятку сферах культур­ного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість".

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви твори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При цьому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в ро­боті над творами.

Деяким дітям потрібна визначена і сформована тема. Вона ніби будує в певній послідовності їхні знання, образи, враження, діти виявляють вміння будувати сюжет і розвивають уяву. Іншим дітям за­важають підказки, обмеження. Якщо вони пишуть твір на запропо­новану тему, то ніяк не можуть почати його: ця тема йде не від них, вона їм нав'язана, чужа. Під час роботи вони відходять від теми, роз­сувають поставлені обмеження.

На прогулянці вчитель може придумати безліч завдань на розви­ток дитячої уяви. Ось, наприклад: "Ми на безлюдному острові", "Наш клас — перший на новій планеті". Діти з радістю розігрують сюжет, а дорослий тактовно спрямовує їхню нестримну фантазію, вчить контролювати свою уяву.

У розвитку і вихованні уяви необхідно враховувати індивідуальні особливості вияву уяви, які залежать від потреб, інтересів, нахилів особистості, провідної діяльності людини, її знань та умінь.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності її, перевазі тих чи інших видів уявлень, їх силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труд­нощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові то­що), а також від міри співвіднесення з реальністю, життєвості і правдивості образів уяви. Яскравість образів уяви може бути нас­тільки велика, що їх сприймають як реальні.

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності (технічній, науковій, практичній, мистецькій) та тяжінні до неї. Сферою вияву фантазії може бути музика, літерату­ра, художнє мистецтво, архітектура тощо. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох галузях. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості образів, що виникають. Це можуть бути неяскраві, роз­миті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, що надовго запам'ятовуються.

Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К. Д. Ушинський наголошував, що "сильна, стрімка і яскрава уява, з якою людина не в змозі боротися, створює бе­зумців. Та сама уява, але покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, а й великих мислителів та вчених. Уява слабка, в'яла, бліда не доведе людину до безумства, але і не створить генія". Тому за розвитком уміння людини підкоряти уяву постав­леним завданням відрізняють людей з організованою і неорганізо­ваною фантазією.