4. Кредити під заставу векселів

Для здійснення вексельного кредитування банки мо­жуть не лише викуповувати векселі до настання строку їх пога­шення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає векселя банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між ци­ми формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є рі­зними особами, то при кредитуванні під заставу векселів пога­шення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

- строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

- кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли термін погашення не вказується або він установлюється до настання строку погашення векселів із застави. Онкольні кредити під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клі­єнтів в обігових коштах.

Порядок надання позики, вимоги до надійності векселів, ве­дення бухгалтерського обліку, хронологічних і синтетичних за­писів при кредитуванні під заставу векселів багато в чому аналогічні тим, що провадяться при операції врахування. Банк аналізує юридичну й економічну надійність векселя і при позитивному висновку укладає з позичальником кредитну угоду та договір за­стави векселів. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є тривалішим, ніж термін дії позики. Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення вексе­ля (векселів). Кредит надається в розмірі 60—90 % номінальної суми векселя.

Для отримання кредиту клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, котрі призначені для передання в за­ставу. Векселі здаються в банк з реєстром векселів, поданих у за­ставу щонайменше в двох примірниках. Пред'явникові дається розписка про одержання векселів (наприклад, на копії реєстру) та призначається орієнтовний термін кредитування або день, коли він має забрати не прийняті в заставу векселі. Після юридичної й економічної експертизи векселів працівники банку викреслюють з реєстру та повертають клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а за благонадійними векселями вираховують роз­мір ліміту кредитування (у випадку, коли клієнт, крім вексельно­го онколя, використовує ще й обліковий кредит, ліміт кредиту­вання встановлюється за обома формами вексельних кредитів).

Банк і клієнт укладають кредитну угоду, у якій міститься низка умов, що є обов'язковими для позичальника.

У кредитній угоді визначається:

1) ліміт кредиту (кредитна лінія);

2) граничне співвідношення між забезпеченням (загальної но­мінальної суми векселів) і можливою заборгованістю у межах 60—90 % від загальної суми векселів;

3) розмір процентів за кредит і комісію на користь банку;

4) право банку змінювати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір процентів і комісії;

5) право банку закрити рахунок і вимагати в будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або надання додат­кового забезпечення;

6) право банку використовувати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів;

7) право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що на­лежать клієнтові і перебувають у банку на інших рахунках клієнта;

8) право банку дозволяти клієнту з його ініціативи заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими;

9) місце зберігання векселів, переданих у заставу.

Розмір плати за кредит, частки банківського кредиту в номі­нальній вартості забезпечення визначаються банком залежно від кредитоспроможності позичальника та надійності наданих у заставу векселів.

Векселі, що застосовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, або нотаріусу, однак банк зацікавлений, щоб заставлені векселі зберігалися саме у нього.

Позичальник виконує на прийнятих у заставу векселях застав­ний, повний чи бланковий, індосамент на пред'явника. Вид індоса­менту встановлюється договором застави, однак банку доцільніше вимагати, щоб позичальник учинив саме передавальний індосамент.

За заставним індосаментом банку передаються такі права:

1) на подання до платежу та одержання платежу за векселем;

2) на здійснення протесту в разі несплати чи часткової оплати векселя;

3) на подання позову про стягнення належної суми платежу до зобов'язаних за векселем осіб.

Після вчинення індосаменту позичальник передає банкові ве­кселі згідно з Актом прийняття-передавання. Банк відкриває по­зичальникові особовий рахунок для запису:

1) суми отриманої позики;

2) нарахованих банком процентів за рахунком, комісії та ін­ших витрат;

3) усіх грошових сум, що надходять для погашення кредиту;

4) сум векселів, що надходять на забезпечення і виключаються із забезпечення у разі їх оплати або заміни новими.

Оскільки кредитування під заставу векселів здійснюється ви­ключно в межах залишку ліміту кредитування, важливим завдан­ням банківських працівників є контроль за розміром вільного за­лишку ліміту та станом векселів із застави (реальність, строки їх погашення).

Коли в процесі використання позичальником кредиту під за­ставу векселів серед забезпечення будуть виявлені векселі, які опротестовані, то банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити ці векселі або замінити їх у тижневий строк ін­шими благонадійними векселями. При невиконанні цієї вимоги банк має право закрити кредит. З метою уникнення втрат від по­дання фальшивих векселів банкам доцільно домагатися від клієн­тів права інкасування векселів із застави, що також дає змогу ба­нкові отримувати додаткові доходи. У разі отримання банком права на інкасування заставлених векселів при одержанні плате­жу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як виконання по­зичальником його зобов'язання. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватися перерахуванням коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після чого йому повертають векселі) або за­рахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, котрі надійшли від векселедавців за векселями, що бу­ли передані в заставу (якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином).

У разі одержання банком платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зараху­вати суму платежу як виконання позичальником його зобов'язан­ня, якщо це передбачено угодою сторін. Різниця між сумою пла­тежу за векселем і заборгованістю, якщо така виявиться, підлягає поверненню позичальнику.

Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснене через:

1) подання векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо век­сель одержаний за заставним або передавальним індосаментом;

2) продаж векселя, якщо він отриманий за передавальним ін­досаментом.

Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй гос­подарській діяльності й володіють значним вексельним портфе­лем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, по­зичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користу­вання кредитом, на відміну від облікового кредиту, за якого клі­єнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.