Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу

1. Економічна сутність та види ресурсів банку. Власний капітал банку.

2. Статутний капітал банку та порядок його формування.

3. Резервний капітал, спеціальні фонди і резерви як компоненти власного капіталу банку.

4. Роль прибутку у формуванні власного капіталу.

5. Регулятивний капітал та його вплив на формування власного капіталу банку.

Ключові слова: статутний капітал, резервний фонд, регулятивний капітал, власний капітал, ресурси комерційного банку, основний капітал, додатковий капітал.

1. Економічна сутність та види ресурсів банку. Власний капітал банку

Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з головних передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цього значною мірою залежить вирішення проблеми інвестиційної активності. Тому в сучасних умовах розвитку економіки проблема формування ресурсів має вирішальне значення.

Банківські ресурси — сукупність зобов'язань та капіталу, що належать постачальникам коштів, або, іншими словами, ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для виконання своїх операцій.

Джерелами формування банківських ресурсів є акумуляція грошових коштів юридичних та фізичних осіб, а також створення власного капіталу. Таким чином, банківські ресурси формуються внаслідок здійснення пасивних операцій.

Класифікація банківських ресурсів:

1. Залежно від джерел формування:

а) капітал банку.

б) залучені.

в) запозичені.

2. Залежно від місця мобілізації:

а) мобілізовані самим банком:

- тимчасово вільні кошти підприємств

- вклади громадян

- емісія власних цінних паперів

б) придбані інших банках(в т.ч. в НБУ)

3.Залежно від можливості прогнозування:

а) ресурси прямого прогнозування:

- фонди банку

- нерозподілений прибуток

б) ресурси непрямого прогнозування:

- залишки на поточних рахунках клієнтів

- кошти в розрахунках

- інші джерела ресурсів

4. Залежно від обліку:

а) балансові

б) позабалансові

Власні ресурси відіграють визначальну роль у процесі ство­рення та майбутньої діяльності банку. Формуючи власні ресур­си, власники банків завжди керуються головною метою своєї діяльності — одержання прибутку. Виходячи з цього власні ресурси називаються власним капіталом. Отже, власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій фор­мі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, викорис­товуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюєть­ся специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на гро­шовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності

Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кре­диторів банку, для покриття можливих збитків від банківської ді­яльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку в разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у випадку виникнення збитків від його поточної діяльності. Такі збитки, як правило, по­криваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, то ви­користовується частка власного капіталу. Тому, коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним та платоспроможним навіть за на­явності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економіч­ного погляду неприпустиме, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стій­кості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може перебува­ти в обороті банку. Однак надмірне «захоплення» ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банків­ських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу — забезпечення опера­тивної діяльності банку. Порівняно з іншими сферами підприєм­ницької діяльності ця функція в банківській діяльності є другоря­дною (порівняно із захисною функцією) для власного капіталу банку. Однак недооцінювати чи ігнорувати її не варто, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгорта­ється банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу у процесі подальшого розширення та структурного роз­витку банку, розроблення і впровадження нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фік­сацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регуля­тивного капіталу (платоспроможності) має на меті не допустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками.