7. Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал.

Балансовий власний капітал роз­раховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобо­в'язань банку.

Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних но­рмативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить склад­ною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капі­талу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різ­номанітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

8. Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: ста­тутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

2. Статутний капітал банку та порядок його формування

Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал. Статутний капітал банку являє собою вартість вкладів учасників (засновників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої його діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний капітал банку і які притаманні й найважливішій його складовій — статутному капіталу, видається за доцільне розглядати формування статутного капіталу при створенні банку, а та­кож у процесі подальшої діяльності, коли відбувається збільшен­ня або зменшення розміру статутного капіталу.

Актуальним є питання мінімального розміру статутного капі­талу банку. В Україні вимоги щодо мінімального розміру статут­ного капіталу встановлюються на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Основним же показником оцінки діяльності банку є його власний капітал та регулятивний капітал. Насамперед це пояснюється тим, що коли взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування всіх зароблених банком кош­тів на його збільшення може позбавити банк можливості форму­вати в достатньому розмірі резерви на покриття ризиків від здій­снення активних операцій, створювати інші цільові фонди і резерви, необхідні для забезпечення його нормального функціо­нування. Невиплата дивідендів власникам банку негативно впли­ває на його імідж, можливості банку залучати нових учасників і кредиторів.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень.

Національний банк України має право встановлювати для окремих юридичних осіб, які мають намір здійснювати банківську діяльність, залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний розмір статутного капіталу на момент їх державної реєстрації, але не нижче розміру, передбаченого цією статтею

Статутний капітал банку формується відповідно до законодавства України та установчих документів банку.

Формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" протягом строку його дії. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, до отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків має право витрачати кошти, що вносяться засновниками для формування її статутного капіталу, виключно з метою підготовки до здійснення нею банківської діяльності.

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Регулятивний капітал банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Банки здійснюють емісію власних акцій відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери.

Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.

Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.

Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андеррайтерів. Банку дозволяється виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Процес формування статутного капіталу залежить від органі­заційно-правової форми банку. Згідно з чинним законодавством до жовтня 2006 р. банки могли створюватись у формі акціонерного товариства (закритого чи відкритого типу), товариства з об­меженою відповідальністю, кооперативного банку. Після зазна­ченої вище дати банки в Україні можуть створюватись у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Банки, створені у формі закритого акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, зобов'язані протягом трьох років (до жовтня 2009 р.) привести свою організаційно-пра­вову форму у відповідність до вимог чинного законодавства.

Якщо банк створюється у формі публічного акціонерного товариства, то його акції пропонуються широкому колу інвесто­рів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Акціонерні банки розміщують тільки іменні акції, а також прості та приві­лейовані акції. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді диві­дендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отри­мання частини майна товариства у разі його ліквідації та інші пра­ва, передбачені законодавством. Прості акції надають їх власникам однакові права, не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства. Привілейовані ак­ції надають їх власникам переважні порівняно з власниками прос­тих акцій права на отримання частини прибутку акціонерного то­вариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, перед­бачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Залежно від умов розміщення привілейовані акції можуть бути конвертовані у прості акції. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціо­нерного товариства не може перевищувати 25 %. Отже, статутний капітал акціонерного банку утворюється з вартості внесків акціо­нерів через придбання ними акцій.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг. Емітент повинен закінчити відкрите розміщення акцій у строк, передбачений відповідним рішенням, але не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Якщо підпискою не вдалося покрити 60 % акцій, ак­ціонерний банк вважається не заснованим. Капітал банку, на ве­личину якого отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайо­виків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї), називають підписним капіталом.

Оскільки банківська діяльність пов'язана переважно з опера­ціями з високоліквідними активами, важливим є питання форми інвестування у статутний капітал. Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється виключно через грошо­ві внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Джерелами формування статутного капіталу бан­ку є власні кошти його учасників, тобто кошти, що перебувають у їхньому розпорядженні після сплати податків та інших обо­в'язкових платежів, а також процентів за банківський кредит та за облігаціями. Забороняється використовувати для форму­вання статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу.

Характеризуючи статутний капітал банку, варто враховувати особливості алгоритму його обчислення, зокрема емісійний дохід та акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Учасники банку купують акції первинної емісії за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У підсумку банк одержує емі­сійний дохід, тобто перевищення суми коштів, отриманих від пер­винного випуску або продажу власних акцій (інших корпоратив­них прав), над їх номіналом, або перевищення номіналу акцій (інших корпоративних прав) над вартістю їх викупу. Емісійний дохід є складовою власного капіталу банку, вигідною для нього, оскільки на неї не потрібно нараховувати дивіденди. Проте висо­кий курс емісії акцій може призвести до ускладнення розміщення всієї емісії, знизити можливості використання дрібними акціоне­рами своїх переважних прав і стимулювати їх до продажу таких прав. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій, оскільки в них є фінансові можливості збільшити свій пакет ак­цій та мати вплив (чи посилити його) на діяльність банку. Отже, великі акціонери можуть схилятися до високого курсу акцій, ура­ховуючи при цьому можливість ускладнення розміщення всієї емісії.

Банк може викуповувати власні акції та паї для їх подальшого перепродажу, поширення чи анулювання або отримувати власні акції чи паї в дар. Вони мають бути реалізовані або анульовані у термін, не більше одного року з моменту їх викупу. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визна­чення кворуму на загальних зборах учасників проводяться без урахування придбаних банком акцій (паїв). Здійснювати при­дбання власних акцій (паїв) до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється. Саме придбання може здійснюва­тися тільки за кошти, що перевищують статутний капітал. Крім того, про намір придбати власні акції чи паї банки повинні пові­домити НБУ. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу ниж­че за мінімальний рівень.

Специфіка банківської діяльності проявляється в необхідності постійного збільшення розмірів статутного капіталу. Це збіль­шення досягається через випуск нових акцій, підвищення номі­нальної вартості акцій (паїв) або обмін облігацій на них. Збіль­шення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Джерелами збільшення статутного ка­піталу банку є внесення додаткових вкладів учасниками, а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийнят­тя рішення вищим органом управління банком про капіталізацію дивідендів (реінвестиція дивідендів).

Невід'ємним правом власників господарського товариства є можливість установлення (під час створення), а також зміни (у процесі діяльності товариства) розміру статутного капіталу. Причому така зміна не обов'язково має бути в бік збільшення. Товариство має право зменшувати статутний капітал за рішен­ням вищого органу товариства. Зменшення розміру статутного капіталу здійснюється зниженням номінальної вартості акцій (паїв) або скороченням кількості акцій (паїв) через викуп їх у власників з метою анулювання. За наявності заперечень креди­торів товариства зменшення розміру статутного капіталу не до­пускається. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір, установлений чин­ним законодавством.