1. Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на:

- послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці по­ слуги, у свою чергу, можуть бути активними й пасивними;

- послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках.

2. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг роз­різняють:

- платні

- безплатні послуги. Наявність останніх пов'я­зана з тим, що в окремих випадках банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безплатних послуг. Це дає їм змогу залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень об­слуговування клієнтів тощо.

Здійснюючи банківські операції та надаючи послуги, треба особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпошире­нішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих дого­ворів, можна виокремити такі групи цивільно-правових догово­рів, якими оформляються банківські операції та послуги:

- договори про передання майна у власність, повне господар­ське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);

- договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір управління майном, договір лізингу то­що);

- договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посеред­ницькі послуги тощо).

3. Залежно від змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг поділяють на:

- послуги юридичного характеру, що оформляються договором доручення і договором комісії;

- послуги фактичного характеру, що оформляються договором схову;

- послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки тощо).

В Україні значна частка банківських операцій та послуг (зок­рема, комісійно-посередницьких) не набула широкого застосу­вання в практичній діяльності комерційних банків.

2. Гарантійні послуги банків

Гарантії та поручительства — це способи забезпе­чення виконання зобов'язань, що застосовуються між суб'єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника відповідати за виконання ним свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забез­печена лише дійсна вимога.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відпо­відають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором, якщо інше не передбачено дого­вором поруки.

Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен із них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фі­нансової установи (гаранта), що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гаран­тійного зобов'язання певну грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Виплачуючи бенефіціарові відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

1.На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою па волевиявленні однієї особи — гаранта.

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов'язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

3. Оформлення гарантії договором не є обов'язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія грунтувалася лише па договорі і при цьому закон поширював па неї правила поруки, то в пій як у самостійному виді забезпечення зобов'язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки), по суті, мас кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зо­бов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видасться під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язані) за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись яку вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Класифікація гарантій:

1. За відображенням у бухгалтерському обліку банку розрізня­ють надані та отримані гарантії.

2. Розрізняють також умовні та безумовні гарантії.

- умовна гара­нтія являє собою таку гарантію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гаран­тією, сплачує кошти бенефіціару на підставі його вимоги та в разі виконання бенефіціаром відповідних умов або подання докумен­тів, зазначених у гарантії.

- безумовна гарантія являє собою гаран­тію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіці­ару на першу його вимогу без надання будь-яких інших докумен­тів або виконання будь-яких інших умов.

3. Залежно від наявності (відсутності) забезпечення гарантії поділяються на покриті та непокриті. Гарантії, що видаються під відповідне та прийнятне для банку-гаранта забезпечення, вважаються покритими, а без такого забезпечення — непокри­тими.

4. За складом суб'єктів гарантійної операції розрізняють прямі та непрямі гарантії. Якщо банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара безпосередньо, без допомоги посередників, то такі гарантії називаються прямими. Якщо у проведенні гарантійної операції беруть участь ще й посередники, то такі гарантії нази­ваються непрямими.

У банківській практиці використовується контргарантія, тобто гарантія, яку надає банк-контрагент на користь банку-гаранта або іншого банку контргаранта.