2. Товар і його властивості. Закон вартості

Товарне виробництво працює на ринок , виробляє продукт для обміну.

Товар – це продукт праці, вироблений для обміну, має дві властивості :

1. здатність задовільняти якусь людську потребу - називається користістю товару, або його споживною вартістю;

2. здатність обмінюватися на інші товари у певних кількісних співвідношеннях – називається міновою вартісю.

Загальним для усіх товарів, що робить їх кількісно порівняними, є втілена в них праця. Товари прирівнюються між собою у відповідності з цією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво. Отже, в основі мінової вартості - витрачена на виробництво товарів суспільна праця, яка утворює вартість товару.

Споживна вартість і вартість, або цінність товару обумовлена двоїстим характером праці, втіленої в товарі. Праця має водночас дві сторони : конкретну і абстрактну працю.

З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту, що неминуче пов”язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, конкретними засобами і предметами праці. Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживча вартість, називається конкретною працею (формує споживну вартість).

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили : м”язів, нервів, тобто якісно однорідних природних сил,незалежно від того, що працівник виготовляє. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку і неторкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого. Праця товаровиробника, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею (формує мінову вартість).

Закон вартості : виробництво і обмін товарів здійснюється на основі їх вартості, величина якої визначається витратами суспільно необхідної праці.

До теми 6

Сутність та функції грошей.

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх вла­стивостей: 1) гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість; 2) гроші набувають загальної споживної вартість, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари; 3) гроші виражають певні економічні відносини, які вини­кають між товаровиробниками з приводу обміну продук­тами праці через ринок.

Отже, гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, завдяки чому у ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб”єктами господарської діяльності.

Сутність грошей розкривається у функціях, які вони виконують. Функції грошей – це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці. Класична економічна теорія виділяє такі функції грошей:

• міра вартості – полягає тому, що гроші висловлюють вартість інших товарів. Грошовий вираз вартості товару – ціна.

- засіб обігу – вартість товару оцінюється для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника у своїй реальній формі. Тобто вони повинні бути в наявності.

- засіб платежу – з розвитком товарно-грошових відносин гроші стають засобом оплати боргового зобов”язання, коли продавець є кредитором, а покупець – боржником;

- засіб нагромадження – якщо за обміном Т – Г (товар –гроші) не виступає обмін Г – Т, то гроші - залишають сферу обігу і створюють скарб. За сучасних умов нагромадження грошей відбувається у кредитних установах у вигляді кредитних грошей. Поява кредитних грошей пов”язана з функцією грошей як засобу платежу (вексель, чек, банкнота, кредитна картка);

- світові гроші – з розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок.

Грошовий обіг та його закони.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядковується двом особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці.

Г = Ц / О,

Де Г – кількість грошових одиниць, необхідних для обігу;

Ц - сума цін товарів;

О – швидкість обороту грошей.

Це загальний закон кількості грошей обігу.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду.

Г = (ЦР – ЦК + ЦП – ВР) / О,

Де ЦР – сума цін товарів, визначених для реалізації;

ЦК – сума цін товарів, проданих у кредит (сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду;

ЦП – сума цін товарів, строки платежів по яких наступили;

ВР – сума взаємних розрахунків (сума взаємопогашуваних безготівкових платежів).

В Україні регулювання грошового обігу здійснюється НБУ.

Форма організації грошово­го обігу, яка історично склалася в певній країні й за­конодавча закріплена державою, називається грошовою системою, яка складається з таких елементів:

1) назва національної грошової одиниці;

2) вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення;

3) порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

4) встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

5) наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Інфляція, її сутність, види, наслідки.

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене дис­пропорціями в суспільному виробництві й порушен­ням законів грошового обігу, яке виявляється у стійко­му зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція може набувати різноманітних форм. 1. Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стри­мується. Прихована інфляція — це така інфляція, коли держа­ва вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

2. Повзуча інфляція — інфляція, що розвивається посту­пово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5— 10 % на рік). Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно.Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астро­номічне — на 1—2 % щодня або на 500 % і більше на рік.

3. Збалансована інфляція — інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на біль­шість товарів та послуг.Незбалансована інфляція — інфляція, коли співвідно­шення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

4. Очікувана інфляція — зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфля­ційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби вироб­ництва.

5. Інфляція попиту — це порушення рівноваги між по­питом і пропозицією з боку попиту. Інфляція пропозиції — зростання цін внаслідок підвищен­ня витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Інфляція — це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками: інфляція руйнує нормальні господарські зв'яз­ки; капітали переливаються з виробництва у сфе­ру обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні при­бутки; порушується нормальне функціонування кре­дитно-грошової системи; поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на ос­нові бартерних угод; інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів. Інфляція стримує надходження іноземного капіта­лу, знижує офіційний і ринковий курси національної валю­ти через її знецінення.