Тема 10. Капітал. Витрати виробництва і прибуток

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, по­пит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших у ринкових відносинах.

Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий то­що) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво від­різняється від обігу товарів і грошей.

В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою Т—Г—Т, гроші — лише посередник в обміні одного товару на ін­ший. В обігу товарів і грошей кінцевою метою товаровласників є не гроші як такі, а товари, які вони купують за гроші, от­римані від продажу своїх товарів.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починаєть­ся і завершується грошима, що відображає загальна формула обігу капіталу: Г—Т—Г' або Г—Т—Г+г, де г оз­начає приріст початкове авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Отже, капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіта­лістом. Прагнення до збільшення розмірів свого багатства через присвоєння додаткової вартості спонукає його весь час пускати в обіг гроші, які він одержує з приростом внаслідок їх руху як ка­піталу.

Гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівни­ка і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. То­му, капітал — капіталістичне виробниче відношення між наймани­ми працівниками і капіталістами, тобто відношення «наймана праця — ка­пітал». Загалом рух промислового капіталу виражається формулою:

Рс

Г – Т ...В...Т '- Г ' ,

Зв

Частина авансова­ного капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змі­нює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постій­ним капіталом. Позначають його літерою С (лат. constant — постійний).

Частина капіталу, яка витрачаєть­ся на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V (лат. verians — що змінюється).Позначивши додаткову вартість буквою m , одержують формулу структури вартості ви­робленого товару W = С + V + m, де W— вартість товару.

Додаткова вартість і прибуток. Норма прибутку.

Прибуток — економічна категорія, яка відображає кінцеві результати гос­подарської діяльності, одна з головних форм вартості додаткового продук­ту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу.

Оскільки для підприємця вартість товарів (С + V + m) постає у формі витрат виробництва (С + V), то додаткова вар­тість (m) на поверхні господарської практики набуває форми при­бутку. Якщо прибуток позначити символом Р (рrofit), а витрати виробництва — К, то формула вартості товару W = С + V + m зміниться на W = К + Р. Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, за словами К. Маркса, набуває перетвореної форми прибутку.

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вар­тості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реа­лізується власником товару.

Економічним інс­трументом кількісної розбіжності додаткової вартості і прибутку є ціна. Її відхи­лення вгору або вниз від вартості товару під впливом притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатко­вою вартістю і прибутком. Особливо яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність вияв­ляється у категорії «норма прибутку».

Норма прибутку - відношення маси прибутку до всього авансовано­го капіталу, виражене у відсотках,: Р' = Р / К • 100 %.

На норму і масу прибутку впливає норма додаткової вартості (m' = m / V • 100%) – чим вищий її рівень, тим вищі норма і маса прибутку, і навпаки.