2. Типи і форми власності.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична), які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, зміни однієї форми власності іншою

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної (акціонерної) форм власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній (загальнодержавна, муніципальна (комунальна)) і колективній (власність колективу підприємства, кооперативна, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій).

Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (державно-колективна, державно- приватна, державно- кооперативна, приватно- колективна, суспільна із залученням іноземного капіталу)

3. Роздержавлення і приватизація як методи реформування відносин власності в Україні - підручник стор. 14 – 16

Тема 5. Форми організації суспільного виробництва

1. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

На різних етапах розвитку суспільного виробництва переважає конкретний спосіб задоволення благами. І в залежності від нього виділяють такі основні форми суспільного виробництва: натуральне, товарне. Історично першим типом суспільного виробництва було натуральне господарство (≈ до 16 ст.) – виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для власного споживання, для задоволення внутрішніх потреб.

Риси натурального виробництва: 1)замкненість господарства, існування прямих зв’язків між виробництвом і споживанням (3 стадії процесу виробництва: виробництво – розподіл – споживання); 2) консервативність – дотримання старих традицій та засобів виробництва; 3)низький рівень продуктивних сил, універсальний характер робочої сили. Типовою формою натурального виробництва в наших умовах є багатогалузеве особисте підсобне господарство селян.

Другою, дещо пізнішою формою суспільного виробництва є товарне виробництво – тип господарства, за якого продукти праці виробляються не для особистого споживання, а для задоволення потреб інших людей та реалізації в обміні шляхом купівлі – продажу.

Риси товарного виробництва: 1)продукти праці виробляються спеціально для обміну та купівлі – продажу через гроші; 2) продукти праці виробляються відокремленими виробниками та власниками засобів виробництва; 3) продукти праці виробляються робітниками різної спеціальності на підставі поділу праці; 4) продукт праці зорієнтовано на ринок, на задоволення потреб суспільства; 5) відкрите господарство, існування непрямих зв’язків між виробництвом та споживанням. Розрізняють три етапи і, відповідно, три форми товарного виробництва:

• просте товарне виробництво – відносно низький рівень суспільного поділу праці, функціонування індивідуальної робочої сили, приватна власність, маловідчутна конкуренція товаровиробників, стихійність;

• капіталістичне товарне виробництво – розвинутий суспільний поділ праці, функціонування колективної робочої сили, буржуазна підприємницька та колективно-кооперативна форма власності, жорстока конкуренція та стихійність, кризи перевиробництва;

• соціальне ринкове господарство (притаманне високо розвинутим країнам) – досить розвинутий суспільний поділ праці, поступове формування сукупної суспільної робочої сили, різноманітність форм власності, державне регулювання економікою, соціальний захист товаровиробників і всього населення, відсутність глибоких економічних криз.