- •Міністерство оборони україни
- •Національний університет оборони україни
- •Скорочення
- •Передмова
- •1.1. Економічна політика та економічна система держави
- •1.1.1. Сутність, основні структурні елементи та класифікація економічних систем
- •1.1.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
- •1.1.3. Типи економічних систем та критерії їх класифікації
- •1.2. Взаємозв’язок війни та економіки
- •1.2.1. Взаємозв’язок між сферою оборони та економічним станом держави
- •1.2.2. Сутність, завдання та стратегія розвитку воєнної економіки держави
- •1.3. Актуальні проблеми формування сучасної воєнно-економічної політики
- •1.3.1. Сутність воєнно-економічної політики
- •1.3.2. Реформування воєнної економіки
- •1.4. Воєнний сектор економіки та система управління воєнною економікою
- •1.4.1. Воєнно-економічні потреби держави та джерела їх задоволення
- •Спостерігаються певні тенденції змін у воєнно-економічних потребах в сучасних умовах.
- •1.4.2. Формування та реалізація воєнно-економічного потенціалу держави
- •1.5. Військове виробництво та військово-технічна політика
- •1.5.1. Сутність, функціональна структура та місце військового виробництва у воєнно-економічному процесі
- •1.5.2. Військово-технічна політика держави
- •1.6. Розподіл і обмін воєнно-економічними ресурсами
- •1.6.1. Розподіл і обмін як фази воєнно-економічного процесу
- •1.6.2. Ринок воєнних товарів
- •1.7. Воєнно-економічна інтеграція країн-членів нато
- •1.7.1. Сутність та теоретичні основи економічної інтеграції
- •1.7.2. Закономірності інтеграції опк країн нато
- •1.8. Економічні аспекти співробітництва україни з європейським союзом
- •1.8.1. Інтеграційні процеси між країнами-членами Європейського Союзу
- •1.8.2. Проблеми розвитку воєнно-економічного співробітництва України з Європейським Союзом
- •2.1. Сутність та структура економіки збройних сил україни
- •2.1.1. Суб’єкти економіки та структура воєнно-економічних відносин в економіці Збройних Сил України
- •2.1.2. Господарський механізм економіки Збройних Сил України
- •2.2. Актуальні проблеми економіки збройних сил україни
- •2.2.1. Система управління економікою Збройних Сил України
- •2.2.2. Шляхи розв’язання проблем з економічного забезпечення розвитку Збройних Сил України
- •2.2.3. Сучасний стан економіки Збройних Сил України
- •2.3. Ефективність економіки збройних сил
- •2.3.1. Проблеми ефективності використання ресурсів, які виділяються на оборону
- •2.3.2. Показники ефективності економіки збройних сил
- •2.3.3. Вибір критеріїв ефективності економічного забезпечення оборони
- •2.4. Шляхи підвищення ефективності економіки збройних сил україни
- •2.4.1. Показники ефективності виробничої та невиробничої діяльності у Збройних Силах України
- •2.4.2. Напрями забезпечення сталого функціонування економіки Збройних Сил України
- •2.5. Взаємозв’язок військового та цивільного виробництва в процесі економічного забезпечення оборони
- •2.5.1. Суспільне виробництво та воєнна економіка
- •Динаміка показників народного господарства срср в умовах війни (%)
- •2.5.2. Основні взаємозв’язки та тенденції в процесі військового та цивільного виробництва
- •Логічна схема відтворювання
- •3.1. Інвестиційно-інноваційна діяльність у воєнній економіці
- •3.1.1 Сутність, зміст та роль інвестиційно-інноваційної діяльності
- •3.1.2 Пріоритетні напрями інноваційної діяльності
- •3.2. Конверсія оборонно-промислового комплексу та інноваційний розвиток економіки держави
- •3.2.1 Сутність та місце конверсії в системі діяльності держави
- •Оборонні витрати та витрати на овт нових країн-членів нато, що суміжні з Україною, та України в 1999–2004 рр.
- •3.2.2 Ефективність конверсії та підвищення науково-технічного рівня воєнної галузі
- •3.3. Механізми державного регулювання щодо підтримання розвитку інноваційної діяльності в оборонно-промисловому комплексі україни
- •3.3.1 Роль державного регулювання в сфері підтримання інновацій в оборонно-промисловому комплексі
- •3.3.2 Механізми державного регулювання інноваційних процесів в оборонно-промисловому комплексі
- •3.4. Актуальні проблеми і перспективи розвитку інноваційного процесу
- •3.4.1. Основні етапи і зміст розвитку інноваційних процесів
- •П’ять поколінь інноваційного процесу
- •3.4.2. Оцінка економічної ефективності реалізації інноваційних проектів
- •3.5. Інноваційний ринок товарів, послуг та технологій
- •3.5.1. Диверсифікація товарів і послуг та аутсорсинг у воєнній економіці
- •3.5.2. Трансферт технологій як комерціалізація інновацій
- •4.1. Зміст економічної та господарської діяльності у збройних силах україни
- •4.1.1. Сутність та організація економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.1.2. Основні напрями удосконалення економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.2.Організація та здійснення економічної та господарської діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.2.1. Види господарської діяльності, які дозволені у Збройних Силах України, та порядок її здійснення
- •4.2.2. Порядок обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності
- •4.3. Практика організації економічної діяльності у збройних силах україни
- •4.3.1. Розрахунок доцільності та ефективності здійснення економічної діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.3.2. Планування економічної та господарської діяльності військової частини (з’єднання) як суб’єкта господарської діяльності
- •5.1. Економічна готовність держави до оборони
- •5.1.1. Економічна готовність держави до оборони як важлива умова задоволення воєнно-економічних потреб
- •5.1.2. Основні принципи і механізми управління забезпеченням економічної готовності до оборони
- •5.2. Економічна мобілізація економіки
- •5.2.1. Сутність та характер мобілізації економіки держави
- •5.2.2. Оптимізація економічного забезпечення Збройних Сил України у сучасних війнах
- •5.3. Забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •5.3.1. Проблеми забезпечення стійкості та живучості економіки в сучасних війнах
- •5.3.2. Напрями забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •Предметний покажчик
- •Література
- •Воєнна економіка
1.1.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
Економічні відносини – відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи ставлення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.
Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.
Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з виробництва, розподілу, обміну і споживання, що складає чотири фази чи сфери суспільного виробництва.
Аналізуючи структуру економічної системи, марксистська політична економія ставила на перше місце термін виробничі, а не економічні відносини. “У процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, а й між собою, тобто вступають у виробничі відносини” (Политическая экономия : учебник / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. – С. 43). Карл Маркс, який активно використовував терміни “виробничі відносини” і “економічні відносини”, чітко їх не розмежував.
Найзагальнішою категорією є економічні відносини. Цей термін визнають економісти всіх шкіл. Щодо терміна “виробничі відносини”, то його можна застосовувати під час аналізу відносин і зв’язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва.
Відносини між людьми у сфері виробництва складаються:
з привласнення предметів природи;
зі способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва;
з відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва;
з організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом;
з відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.
У сукупності ці відносини є безпосередньою суспільною формою продуктивних сил і способом їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва виявляється у способі виробництва або, іншими словами, – в економічній формації.
Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Іншою назвою способу виробництва є економічна формація.
Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного вироб-ництва. Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин.
Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі при-власнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).
Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.
У сфері споживання економічні відносини виникають і пов’язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.
У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.
Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.
Техніко-економічні відносини виражаються у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов’язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.
Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Ступінь їх розвитку є важливою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми – структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління – є об’єктом вивчення політичної економії. Вони тісно пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але водночас істотно відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. Їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.
Соціально-економічні відносини – це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економіч-них відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними.
Детальніше сутність економічних відносин та їх структурні елементи досліджуватимуться в наступних темах курсу політичної економії. Вже в XXI ст. поступово створюватиметься нова, постіндустріальна економіка, яка заперечує класово-формаційні утворення (капіталізм, соціалізм) і переводить економіку в постформаційну систему.