- •Міністерство оборони україни
- •Національний університет оборони україни
- •Скорочення
- •Передмова
- •1.1. Економічна політика та економічна система держави
- •1.1.1. Сутність, основні структурні елементи та класифікація економічних систем
- •1.1.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
- •1.1.3. Типи економічних систем та критерії їх класифікації
- •1.2. Взаємозв’язок війни та економіки
- •1.2.1. Взаємозв’язок між сферою оборони та економічним станом держави
- •1.2.2. Сутність, завдання та стратегія розвитку воєнної економіки держави
- •1.3. Актуальні проблеми формування сучасної воєнно-економічної політики
- •1.3.1. Сутність воєнно-економічної політики
- •1.3.2. Реформування воєнної економіки
- •1.4. Воєнний сектор економіки та система управління воєнною економікою
- •1.4.1. Воєнно-економічні потреби держави та джерела їх задоволення
- •Спостерігаються певні тенденції змін у воєнно-економічних потребах в сучасних умовах.
- •1.4.2. Формування та реалізація воєнно-економічного потенціалу держави
- •1.5. Військове виробництво та військово-технічна політика
- •1.5.1. Сутність, функціональна структура та місце військового виробництва у воєнно-економічному процесі
- •1.5.2. Військово-технічна політика держави
- •1.6. Розподіл і обмін воєнно-економічними ресурсами
- •1.6.1. Розподіл і обмін як фази воєнно-економічного процесу
- •1.6.2. Ринок воєнних товарів
- •1.7. Воєнно-економічна інтеграція країн-членів нато
- •1.7.1. Сутність та теоретичні основи економічної інтеграції
- •1.7.2. Закономірності інтеграції опк країн нато
- •1.8. Економічні аспекти співробітництва україни з європейським союзом
- •1.8.1. Інтеграційні процеси між країнами-членами Європейського Союзу
- •1.8.2. Проблеми розвитку воєнно-економічного співробітництва України з Європейським Союзом
- •2.1. Сутність та структура економіки збройних сил україни
- •2.1.1. Суб’єкти економіки та структура воєнно-економічних відносин в економіці Збройних Сил України
- •2.1.2. Господарський механізм економіки Збройних Сил України
- •2.2. Актуальні проблеми економіки збройних сил україни
- •2.2.1. Система управління економікою Збройних Сил України
- •2.2.2. Шляхи розв’язання проблем з економічного забезпечення розвитку Збройних Сил України
- •2.2.3. Сучасний стан економіки Збройних Сил України
- •2.3. Ефективність економіки збройних сил
- •2.3.1. Проблеми ефективності використання ресурсів, які виділяються на оборону
- •2.3.2. Показники ефективності економіки збройних сил
- •2.3.3. Вибір критеріїв ефективності економічного забезпечення оборони
- •2.4. Шляхи підвищення ефективності економіки збройних сил україни
- •2.4.1. Показники ефективності виробничої та невиробничої діяльності у Збройних Силах України
- •2.4.2. Напрями забезпечення сталого функціонування економіки Збройних Сил України
- •2.5. Взаємозв’язок військового та цивільного виробництва в процесі економічного забезпечення оборони
- •2.5.1. Суспільне виробництво та воєнна економіка
- •Динаміка показників народного господарства срср в умовах війни (%)
- •2.5.2. Основні взаємозв’язки та тенденції в процесі військового та цивільного виробництва
- •Логічна схема відтворювання
- •3.1. Інвестиційно-інноваційна діяльність у воєнній економіці
- •3.1.1 Сутність, зміст та роль інвестиційно-інноваційної діяльності
- •3.1.2 Пріоритетні напрями інноваційної діяльності
- •3.2. Конверсія оборонно-промислового комплексу та інноваційний розвиток економіки держави
- •3.2.1 Сутність та місце конверсії в системі діяльності держави
- •Оборонні витрати та витрати на овт нових країн-членів нато, що суміжні з Україною, та України в 1999–2004 рр.
- •3.2.2 Ефективність конверсії та підвищення науково-технічного рівня воєнної галузі
- •3.3. Механізми державного регулювання щодо підтримання розвитку інноваційної діяльності в оборонно-промисловому комплексі україни
- •3.3.1 Роль державного регулювання в сфері підтримання інновацій в оборонно-промисловому комплексі
- •3.3.2 Механізми державного регулювання інноваційних процесів в оборонно-промисловому комплексі
- •3.4. Актуальні проблеми і перспективи розвитку інноваційного процесу
- •3.4.1. Основні етапи і зміст розвитку інноваційних процесів
- •П’ять поколінь інноваційного процесу
- •3.4.2. Оцінка економічної ефективності реалізації інноваційних проектів
- •3.5. Інноваційний ринок товарів, послуг та технологій
- •3.5.1. Диверсифікація товарів і послуг та аутсорсинг у воєнній економіці
- •3.5.2. Трансферт технологій як комерціалізація інновацій
- •4.1. Зміст економічної та господарської діяльності у збройних силах україни
- •4.1.1. Сутність та організація економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.1.2. Основні напрями удосконалення економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.2.Організація та здійснення економічної та господарської діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.2.1. Види господарської діяльності, які дозволені у Збройних Силах України, та порядок її здійснення
- •4.2.2. Порядок обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності
- •4.3. Практика організації економічної діяльності у збройних силах україни
- •4.3.1. Розрахунок доцільності та ефективності здійснення економічної діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.3.2. Планування економічної та господарської діяльності військової частини (з’єднання) як суб’єкта господарської діяльності
- •5.1. Економічна готовність держави до оборони
- •5.1.1. Економічна готовність держави до оборони як важлива умова задоволення воєнно-економічних потреб
- •5.1.2. Основні принципи і механізми управління забезпеченням економічної готовності до оборони
- •5.2. Економічна мобілізація економіки
- •5.2.1. Сутність та характер мобілізації економіки держави
- •5.2.2. Оптимізація економічного забезпечення Збройних Сил України у сучасних війнах
- •5.3. Забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •5.3.1. Проблеми забезпечення стійкості та живучості економіки в сучасних війнах
- •5.3.2. Напрями забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •Предметний покажчик
- •Література
- •Воєнна економіка
2.3. Ефективність економіки збройних сил
2.3.1. Проблеми ефективності використання ресурсів, які виділяються на оборону
Економіка безпеки, всі її складові елементи, включаючи воєнну економіку, існують завдяки залучанню частини сил і засобів процесу суспільного відтворювання. Отже, чим ефективніше використовуються засоби, що залучаються, тим менше вирахування і більше можливостей для задоволення життєвих потреб людей, а також нарощування економічної могутності держави.
Історія воєнного будівництва свідчить про те, що потреби оборони з часом поглинають все більше людських матеріальних і фінансових ресурсів, тому загострюється проблема ефективності воєнного будівництва, для розв’язання якої періодично здійснюються воєнні реформи. На сучасному етапі особливої гостроти у всьому світі вона набула у зв’язку з докорінними змінами в системі безпеки і могутності. У воєнному будівництві України, крім глобальних, є і специфічні причини, що зумовили особливу актуальність цієї проблеми. Необхідно з’ясувати сутність ефективності воєнної економіки, найважливіші аспекти її підвищення.
Ефективність – категорія, яка оцінюється. Ефективною вважається діяльність, що забезпечує досягнення бажаного ефекту. Оцінка ефективності виводиться на основі визначення ступеня досягнення необхідного ефекту. Якщо ж він досягається повною мірою, тоді його зіставляють з витратами, а ефективнішим вважається той варіант, який вимагає менших витрат. Такою є сутність поняття ефективності. Його вживають з різними визначеннями: економічна, воєнна, технічна, наукова й інші, маючи на увазі різні сфери і види діяльності. Наприклад, під економічною ефективністю розуміють прибуток – різницю між затраченим капіталом і доходом, що вимірюється нормою прибутку.
В тому ж плані говорять і про ефективність воєнної економіки. ЇЇ можна використовувати для отримання прибутків, але в строго науковому значенні це неправомірно, тому що ефективність є оцінкою системи за цільовою функцією. Через це, приступаючи до з’ясування змісту категорії ефективності воєнної економіки, підкреслимо, що вона створюється для забезпечення воєнної безпеки, військової могутності, отже, результатом її функціонування є не економічний, а воєнний (воєнно-політичний) ефект, незіставний безпосередньо з витратами на його досягнення. При цьому йдеться не про економічну, а про воєнно-економічну ефективність, не про прибуток на вкладений капітал (економічний підхід підприємця, що вклав капітал у воєнну економіку), а про досягнення воєнно-політичної мети держави (запобігання війні, відбиття нападу, розгром агресора й інші цілі, які об’єднуються поняттям підтримання надійної обороноздатності країни). Якщо ця мета не досягнута, не може бути і мови про ефективність діяльності, а якщо вона досягнута, то їх зіставляють з витратами: чим більше ефект і менше витрати, тим вище воєнно-економічна ефективність.
Отже, категорія ефективності воєнної економіки виражає співвідношення (зіставлення) ефекту (результату діяльності) з тими економічними витратами, які мали місце при його досягненні.
Відмінності в трактуванні істинного змісту цієї категорії пов’язані із змінами характеру воєн в ході історичного процесу розвитку військової справи і його економічного забезпечення. Був час, коли війна служила засобом добування рабів. Тоді зіставляли кількість здобутих рабів з кількістю втрачених воїнів. Коли ж війну перетворили на засіб поділу світу, то стали зіставляти багатства захоплених територій з витратами на війну. Проте, якщо у війні йдеться не про завоювання і збагачення, а про саме існування держави, вищих цінностей суспільства, то вже не можна зупинятися перед ціною (хоча і потрібно прагнути до її мінімізації).
На сучасному етапі зміст категорії ефективності економічного забезпечення оборони ускладнився у зв’язку із змінами, що відбулися, в системі відносин безпеки і могутності. Безпека і могутність держави найбільшою мірою гарантуються при оптимальному співвідношенні складових елементів: економічного, політичного, воєнного й ін. Оскільки військова могутність вже досягла критичного значення, то забезпечення безпеки і могутності припускає не безоглядне нарощування військової могутності, а підтримання її на необхідному і достатньому рівні. В цьому суть нового підходу до проблеми ефективності воєнної економіки: основна увага звертається не на максимізацію військової могутності, до чого прагнули раніше, а на мінімізацію витрат, пов’язаних з підтриманням достатньої оборонної могутності.
Такий підхід зовсім не означає ослаблення гостроти проблеми підвищення ефективності воєнної економіки. Справа у тому, що на сучасному етапі кожен крок на шляху до прогресу пов’язаний з наростанням все нових загроз, яким необхідно протиставляти відповідні захисні і силові структури. Як наслідок, економіка безпеки розростається і вимагає додаткових засобів, а можливості їх виділення залежать від підвищення ефективності всіх структур безпеки, у тому числі і воєнної економіки. Крім того, не слід покладатися на те, що зміни у сфері зовнішньої політики та економічного забезпечення воєнної безпеки, що відбулися, виключають зростання воєнних витрат. Військово-технічний прогрес зупинити неможливо, а він вимагає колосальних витрат. Щодо реформування оборони і пов’язаних з ним конверсійних процесів, то, як показує досвід, вони також пов’язані із значними витратами.
Крім названих загальних чинників, сьогодні в Україні існують і специфічні чинники, що загострюють проблему підвищення воєнно-економічної ефективності. Перш за все, це глибока і всебічна криза економіки. Цей чинник довготривалий, оскільки і після подолання кризи буде необхідний тривалий час для відродження економічної сили, підвищення добробуту народу, відновлення позицій у всіх сферах життєдіяльності і безпеки держави.
Іншим надзвичайним чинником є різке падіння рівня воєнно-еконо-мічної безпеки унаслідок розпаду СРСР, гіпертрофованих процесів суверенізації в Україні й інших його колишніх республіках. Єдина система оборони і її економічного забезпечення перетворюється в ще не цілком визначену систему оборони Співдружності Незалежних Держав. Вона вимагає значного збільшення сукупних воєнних витрат на підтримання оборонної достатності, причому розподіл цього тягаря між учасниками співдружності складається украй нерівномірно і невигідно для України. І хоча намічається перехід від відцентрових до доцентрових тенденцій в міждержавних відносинах на пострадянському економічному та оборонному просторі, досягнення оптимального рівня воєнно-економічної інтеграції в недалекому майбутньому надто проблематичне.
Таким чином, перед воєнно-економічною теорією і практикою постали дуже складні завдання.
По-перше, необхідно переосмислити проблему економічного забезпечення оборони стосовно нових, які тільки ще формуються, умов економічного і політичного життя суспільства, до нових міждержавних відносин в Євразійському регіоні й у всьому світі.
По-друге, виявити основні риси системи економічного забезпечення безпеки і могутності, що формується, місце в ній воєнної економіки, її взаємозв’язки з іншими підсистемами.
По-третє, виходячи із закономірностей нового способу економічного забезпечення оборони визначити основні параметри воєнної економіки, її масштаб, оптимальну структуру, внутрішні і міжсистемні взаємозв’язки, сформувати адекватний воєнно-господарчий механізм. Вирішення цих завдань необхідне для підготовки висококваліфікованих кадрів воєнних економістів, покликаних здійснити реформування системи економічного забезпечення оборони країни і забезпечити підвищення воєнно-економічної культури на належний рівень.