- •Міністерство оборони україни
- •Національний університет оборони україни
- •Скорочення
- •Передмова
- •1.1. Економічна політика та економічна система держави
- •1.1.1. Сутність, основні структурні елементи та класифікація економічних систем
- •1.1.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
- •1.1.3. Типи економічних систем та критерії їх класифікації
- •1.2. Взаємозв’язок війни та економіки
- •1.2.1. Взаємозв’язок між сферою оборони та економічним станом держави
- •1.2.2. Сутність, завдання та стратегія розвитку воєнної економіки держави
- •1.3. Актуальні проблеми формування сучасної воєнно-економічної політики
- •1.3.1. Сутність воєнно-економічної політики
- •1.3.2. Реформування воєнної економіки
- •1.4. Воєнний сектор економіки та система управління воєнною економікою
- •1.4.1. Воєнно-економічні потреби держави та джерела їх задоволення
- •Спостерігаються певні тенденції змін у воєнно-економічних потребах в сучасних умовах.
- •1.4.2. Формування та реалізація воєнно-економічного потенціалу держави
- •1.5. Військове виробництво та військово-технічна політика
- •1.5.1. Сутність, функціональна структура та місце військового виробництва у воєнно-економічному процесі
- •1.5.2. Військово-технічна політика держави
- •1.6. Розподіл і обмін воєнно-економічними ресурсами
- •1.6.1. Розподіл і обмін як фази воєнно-економічного процесу
- •1.6.2. Ринок воєнних товарів
- •1.7. Воєнно-економічна інтеграція країн-членів нато
- •1.7.1. Сутність та теоретичні основи економічної інтеграції
- •1.7.2. Закономірності інтеграції опк країн нато
- •1.8. Економічні аспекти співробітництва україни з європейським союзом
- •1.8.1. Інтеграційні процеси між країнами-членами Європейського Союзу
- •1.8.2. Проблеми розвитку воєнно-економічного співробітництва України з Європейським Союзом
- •2.1. Сутність та структура економіки збройних сил україни
- •2.1.1. Суб’єкти економіки та структура воєнно-економічних відносин в економіці Збройних Сил України
- •2.1.2. Господарський механізм економіки Збройних Сил України
- •2.2. Актуальні проблеми економіки збройних сил україни
- •2.2.1. Система управління економікою Збройних Сил України
- •2.2.2. Шляхи розв’язання проблем з економічного забезпечення розвитку Збройних Сил України
- •2.2.3. Сучасний стан економіки Збройних Сил України
- •2.3. Ефективність економіки збройних сил
- •2.3.1. Проблеми ефективності використання ресурсів, які виділяються на оборону
- •2.3.2. Показники ефективності економіки збройних сил
- •2.3.3. Вибір критеріїв ефективності економічного забезпечення оборони
- •2.4. Шляхи підвищення ефективності економіки збройних сил україни
- •2.4.1. Показники ефективності виробничої та невиробничої діяльності у Збройних Силах України
- •2.4.2. Напрями забезпечення сталого функціонування економіки Збройних Сил України
- •2.5. Взаємозв’язок військового та цивільного виробництва в процесі економічного забезпечення оборони
- •2.5.1. Суспільне виробництво та воєнна економіка
- •Динаміка показників народного господарства срср в умовах війни (%)
- •2.5.2. Основні взаємозв’язки та тенденції в процесі військового та цивільного виробництва
- •Логічна схема відтворювання
- •3.1. Інвестиційно-інноваційна діяльність у воєнній економіці
- •3.1.1 Сутність, зміст та роль інвестиційно-інноваційної діяльності
- •3.1.2 Пріоритетні напрями інноваційної діяльності
- •3.2. Конверсія оборонно-промислового комплексу та інноваційний розвиток економіки держави
- •3.2.1 Сутність та місце конверсії в системі діяльності держави
- •Оборонні витрати та витрати на овт нових країн-членів нато, що суміжні з Україною, та України в 1999–2004 рр.
- •3.2.2 Ефективність конверсії та підвищення науково-технічного рівня воєнної галузі
- •3.3. Механізми державного регулювання щодо підтримання розвитку інноваційної діяльності в оборонно-промисловому комплексі україни
- •3.3.1 Роль державного регулювання в сфері підтримання інновацій в оборонно-промисловому комплексі
- •3.3.2 Механізми державного регулювання інноваційних процесів в оборонно-промисловому комплексі
- •3.4. Актуальні проблеми і перспективи розвитку інноваційного процесу
- •3.4.1. Основні етапи і зміст розвитку інноваційних процесів
- •П’ять поколінь інноваційного процесу
- •3.4.2. Оцінка економічної ефективності реалізації інноваційних проектів
- •3.5. Інноваційний ринок товарів, послуг та технологій
- •3.5.1. Диверсифікація товарів і послуг та аутсорсинг у воєнній економіці
- •3.5.2. Трансферт технологій як комерціалізація інновацій
- •4.1. Зміст економічної та господарської діяльності у збройних силах україни
- •4.1.1. Сутність та організація економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.1.2. Основні напрями удосконалення економічної та господарської діяльності у Збройних Силах України
- •4.2.Організація та здійснення економічної та господарської діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.2.1. Види господарської діяльності, які дозволені у Збройних Силах України, та порядок її здійснення
- •4.2.2. Порядок обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності
- •4.3. Практика організації економічної діяльності у збройних силах україни
- •4.3.1. Розрахунок доцільності та ефективності здійснення економічної діяльності у військовій частині (з’єднанні)
- •4.3.2. Планування економічної та господарської діяльності військової частини (з’єднання) як суб’єкта господарської діяльності
- •5.1. Економічна готовність держави до оборони
- •5.1.1. Економічна готовність держави до оборони як важлива умова задоволення воєнно-економічних потреб
- •5.1.2. Основні принципи і механізми управління забезпеченням економічної готовності до оборони
- •5.2. Економічна мобілізація економіки
- •5.2.1. Сутність та характер мобілізації економіки держави
- •5.2.2. Оптимізація економічного забезпечення Збройних Сил України у сучасних війнах
- •5.3. Забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •5.3.1. Проблеми забезпечення стійкості та живучості економіки в сучасних війнах
- •5.3.2. Напрями забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах
- •Предметний покажчик
- •Література
- •Воєнна економіка
1.8. Економічні аспекти співробітництва україни з європейським союзом
1.8.1. Інтеграційні процеси між країнами-членами Європейського Союзу
Нині у світі нараховується майже два десятки міжнародних економічних об’єднань інтеграційного типу. Одним з найрозвинутіших щодо глибини інтеграційного процесу є Європейський Союз, який утворився на основі трьох інтеграційних об’єднань – Європейського об’єднання вугілля та сталі, Європейського співтовариства по атомній енергії, Європейського Економічного Співтовариства.
Європейське об’єднання вугілля та сталі було створено в 1952 р. як спільний ринок вугілля, залізної руди і статі. До складу цього об’єднання увійшли ФРН, Франція, Бельґія, Нідерланди, Люксембурґ, Італія. Вони уклали угоду, якою відмінялися митні податки та кількісні обмеження імпорту й експорту між учасниками об’єднання і запроваджувалися єдині митні тарифи на імпорт вугілля і сталі з третіх країн.
Європейське Економічне Співтовариство (Спільний ринок) було створене в 1957 р. в результаті підписання Римського договору. До його складу увійшли ті ж країни, що входили до Європейського об’єднання вугілля і сталі. Основною метою створення цього об’єднання було:
зняття торгових обмежень між країнами-членами;
встановлення єдиного спільного тарифу у торгівлі з третіми країнами;
забезпечення вільного переміщення капіталів, послуг і робочої сили;
узгодження і проведення єдиної політики в галузі сільського госпо-дарства, транспорту та енергетики;
уніфікація податків;
створення валютного союзу.
Європейське співтовариство по атомній енергії було утворене в 1958 р. вищезгаданими шістьма європейськими країнами. Його метою були: контроль за використанням матеріалів; проведення дослідних робіт; обмін тех-нічною інформацією; спільне будівництво підприємств атомної енергетики тощо.
Проте Велика Британія відмовилася від підписання обох договорів, що пізніше було визнано помилкою. У 1959 р. вона ініціювала створення іншої альтернативної організації – Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 р. було підписано договір про утворення цієї організації, до якого приєдналися: Велика Британія, Австрія, Швейцарія, Портуґалія, Данія, Швеція та Норвеґія. Однак, вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організації не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру, яка діяла лише у зов-нішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогодні до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвеґія, Ісландія та Ліхтенштейн.
Західноєвропейська інтеграція в процесі свого розвитку пройшла декілька основних етапів: етап зони вільної торгівлі, етап митного союзу, етап спільного ринку та етап економічного союзу, який розпочався в 1993 р. і триває донині. Кожен із названих етапів західноєвропейської інтеграції характеризувався певними особливостями.
На етапі зони вільної торгівлі (1958–1968) відповідно до Римського договору були відмінені митні податки та кількісні обмеження на взаємну торгівлю, встановлений єдиний спільний митний тариф і запроваджена загальна митна політика стосовно третіх країн.
На етапі митного союзу (1968–1986) здійснювалися заходи щодо створення в межах співтовариства єдиної правової бази та єдиного економічного середовища для господарської діяльності юридичних та фізичних осіб, в тому числі в таких сферах, як наука, техніка, валютні відносини, охорона навколишнього середовища, зовнішня політика. На цьому етапі до шістки країн-учасниць інтеграційного об’єднання приєдналися Данія, Ірландія, Велика Британія, Греція, Портуґалія, Іспанія.
На етапі спільного ринку (1987–1992) були ліквідовані залишки перешкод та обмежень на шляху переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Крім того, країни домовилися про те, що надалі будуть відмінені прикордонні митні пости і паспортний контроль, подолані відмінності у стандартах, здійснені заходи щодо взаємного визнання освітніх сертифікатів, забезпечені рівні права всім виробникам об’єднання при державних закупівлях продукції, подолані відмінності в системі оподаткування.
11 грудня 1991 р. керівники держав та урядів дванадцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастрихт (Голландія). Було укладено Маастрихтську угоду, що відкрила нову фазу у поглибленні економічної та політичної інтеграції.
На етапі економічного союзу (з 1993 р. і по цей час) інтенсивно розвивається валютний союз і посилюється політична інтеграція. Хоча європейське інтеграційне об’єднання офіційно дістало назву Економічний союз з 1 листопада 1993 р., тобто після ратифікації країнами-учасницями Маастрихтських угод, окремі вчені датою започаткування економічного союзу вважають початок 90-х рр. ХХ ст., коли були підписані Маастрихтські угоди.
Згідно з Маастрихтським договором у ЄС вводиться єдина валюта євро і створюється єдиний центр по формуванню валютної і грошово-кредитної політики у складі Центрального банку і Європейської системи центральних банків на зразок Федеральної резервної системи США.
Зрозуміло, що найважливішим досягненням європейської інтеграції на етапі економічного союзу є введення єдиної валюти євро.
Функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яка включає в себе наднаціональні та національно-державні органи регулювання. До основних правових структур ЄС належать Рада міністрів, Комісія ЄС, Європейський парламент, Суд ЄС.
Європейський Союз має власні фінансові кошти, тобто свій власний бюджет, який визначає Рада міністрів і Європарламент та затверджує останній. Приблизно дві третини видатків з бюджету ЄС використовується на реалізацію єдиної аграрної політики. В її основі лежить субсидування внутрішніх та експортних цін. Завдяки єдиній аграрній політиці ЄС перетворився у другого після США світового експортера сільськогосподарської продукції. Єдина аграрна політика включає в себе такі елементи:
єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримання;
вільну торгівлю сільськогосподарською продукцією, відсутність тарифних і кількісних обмежень всередині ЄС та єдині правила зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією та єдині митні тарифи на торгівлю нею з третіми країнами;
єдине фінансування сільського господарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії сільського господарства.
Отже, європейські інтеграційні процеси нині досить вагомі, вони не мають собі рівних.