Оборонні витрати та витрати на овт нових країн-членів нато, що суміжні з Україною, та України в 1999–2004 рр.

(млн. дол. США в цінах 2003 р.)

Країна	Витрати	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Болгарія	Всього на оборону	371	361	374	652	993	1040
	Відсоток від ВВП	2,99	2,96	2,86	4,38	4,86	4,93
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	3,77	11,63	4,55	3,83	2,42	4,04
Польща	Всього на оборону	3225	3181	3672	3555	3848	4062
	Відсоток від ВВП	2,22	2,02	1,93	1,99	1,97	1,86
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	15,53	14,05	8,47	11,11	15,88	18,24
Румунія	Всього на оборону	755	788	788	1039	1164	1277
	Відсоток від ВВП	2,13	2,14	1,98	2,33	2,31	2,33
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	3,71	25,63	23,86	11,36	24,05	26,62
Словаччина	Всього на оборону	336	340	419	435	549	776
	Відсоток від ВВП	1,67	1,73	2,05	1,82	1,92	2,01
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	9,82	7,06	8,35	14,48	10,38	7,22
Угорщина	Всього на оборону	691	670	813	1070	1398	1377
	Відсоток від ВВП	1,45	1,44	1,57	1,56	1,69	1,64
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	13,75	6,87	8,49	11,87	16,09	18,08
Україна	Всього на оборону	435	468	617	801	812	1009
	Відсоток від ВВП	1,45	1,52	1,48	1,34	1,56	1,80
	Закупівля ОВТ у % від видатків на оборону	4,37	4,70	3,89	4,49	2,59	6,24

У воєнному бюджеті Російської Федерації ця стаття є вирішальною в сучасних умовах технологічної революції у воєнній промисловості. За даними зарубіжних експертів, якщо витрати на утримання особового складу перевищують 70% від загальної суми воєнних витрат, то їй загрожує втрата боєздатності. В сучасних умовах, коли відбувається революція у військовій справі, своєчасно не переозброївши Збройні Сили, не вклавши кошти у НДДКР, Україна може прийти до стану, коли її Збройні Сили втратять свою стратегічну значимість і з захисника суверенітету держави можуть перетворитися на джерело дестабілізації у суспільстві.

Вкрай небезпечні тенденції спостерігаються у формуванні структури фактичних видатків на оборону України: понад 90% від їх загальної суми йде на утримання особового складу. Це зумовлено значним зростанням цін і тарифів і відсутністю індексації видатків на оборону, хоча вони мають бути захищені від інфляційного впливу. Для прикладу, в оборонному бюджеті США окремим рядком передбачена сума видатків на компенсацію інфляційного впливу. Небезпечна тенденція може призвести до повної зупинки системи відтворювальних процесів розвитку ЗС України.

Головною статтею оборонного бюджету має бути закупівля ОВТ. Україна успадкувала зброю з великим ступенем морального та фізичного зношення. За 18 років постаріння збільшилося, оскільки поновлення озброєння майже не відбувалося, відповідно воєнний потенціал держави значно знизився. Для зупинення падіння воєнного потенціалу, за статтею “закупівля ОВТ” необхідно виділяти щорічно півтора-два теперішніх річних оборонних бюджети.

Із втратою воєнного потенціалу відбувається руйнація ОПК. Незавантаженність його виробничих потужностей призводить не тільки до втрати робочих місць і соціального напруження, а й до значних валютних втрат.

Між цивільним і військовим виробництвом існує різниця в трудомісткості та наукомісткості. В Радянському Союзі воєнна продукція, як більш наукомістка, була значно дорожчою за цивільну: різниця відповідних середніх цін варіювала в межах від двох до шести разів. При цьому трудомісткість виробництва ОВТ, як правило, була значно нижчою.

В умовах переходу підприємств на випуск цивільної продукції для того, щоб забезпечити попередній рівень рентабельності, необхідно значно збільшити обсяги виробництва, що не завжди можливо. Це призводить до скорочення прибутку воєнних підприємств, особливо в початковий період конверсії, а звідси – до необґрунтованого підвищення ціни на воєнну продукцію без поліпшення її тактико-технічних характеристик, що в умовах скорочення фінансових коштів на закупівлю ОВТ неприпустимо. Вихід з цього положення – у бюджетному фінансуванні підприємств, що зазнають збитків у перші роки конверсії, або пільговому оподаткуванні їх прибутку.

Скорочення прибутку підприємств породжує й проблему збільшення плинності кадрів, відтоку найкваліфікованіших фахівців з воєнної галузі промисловості. Проблема забезпечення військового виробництва кваліфікованою робочою силою та створення підготовлених трудових і мобілізаційних ресурсів, які здатні забезпечити потреби сучасної війни, – ці питання, що становлять суть проблеми трудових ресурсів і в умовах конверсії набувають особливо актуального значення.

Непродуманість стратегії конверсії в Україні, економічна криза, нестача коштів та інше викликали багато труднощів. З точки зору забезпечення інтересів національної безпеки країни, логічно, передусім, вирішити питання про майбутнє воєнного сектору, а вже потім, знаючи що насправді підлягає конверсії, визначати її етапи та шляхи. Навіть на найкращих підприємствах воєнної сфери переорієнтація виробництва та його підготовка до випуску цивільної продукції відволікає 20–30% загальних потужностей.

За висновком І. Лукінова, “конверсія воєнної промисловості майже не відбулася. Держава внаслідок збіднення вже не змогла виділяти необхідні для цього кошти на інвестиції. Власних (тобто внутрішньогосподарських) накопичень підприємства ВПК взагалі ніколи не мали, а кредитні джерела для довгострокових вкладень було, по суті, “заморожено”. До того ж перші зразки створених ними нових технологій і видів продукції виявилися неконкурентоспроможними. І не дивно, що з початком ринкових перетворень саме ці підприємства збанкрутували першими і припинили виробничу діяльність. Цілком таємні новітні технологічні рішення для військової техніки, які можна і треба було широко і гнучко використовувати безпосередньо в розвитку звичайних виробничих сфер, значною мірою втрачено. На цьому держава зазнала величезних втрат свого інтелектуального потенціалу, а також готових наукомістких технологій, які розтрачено (включаючи безвідплатну або за хабарі “втечу” за кордон).

Розглядаючи завдання щодо задоволення потреб населення, конверсію треба починати лише тоді, коли воєнна економіка буде спроможна успішно вирішувати своє головне завдання та мати додаткові резерви щодо ефективного вирішення інших завдань. Якщо ж конверсувати воєнну промисловість та вилучати частину її ресурсів на виробництво споживчих товарів, рівень вирішення основного завдання знизиться, а від державних і виробничих структур знадобляться додаткові зусилля щодо розгортання нових виробничих потужностей. Це значно дорожче, ніж створення спеціалізованого підприємства щодо випуску нових споживчих товарів. Крім того, вартість матеріально-технічної продукції, що вироблена воєнними підприємствами, частіше буває вищою, ніж спеціалізованими підприємствами, що вимагає ретельного аналізу доцільності конверсії.

До того ж сучасні реалії такі, що навіть в умовах нового політичного мислення військова могутність ще досить довгий час залишатиметься одним з матеріальних носіїв і важливих елементів системи забезпечення національної і всезагальної безпеки, тому що “по всьому геополітичному периметру України посідає місце конфлiктогенного середовища, що за певних обставин може перетворити потенційну військову небезпеку на реальну військову загрозу.” Також доведено, що скорочення запасів зброї не гарантує ні обмеження стратегічних можливостей, ні зменшення воєнних витрат. Зазвичай, воно спонукає держави створювати нові озброєння, набагато досконаліші та дорожчі за ті, що підпали під дію договорів.

Намагання колективної демілітаризації, навіть такі потужні, як після Першої та Другої світових воєн, закінчувалися ремілітаризацією, що призводило до появи ще потужнішої зброї. Відбувалося це не стільки від незрілості об’єктивних умов, а тому, що плани скорочення озброєнь та збройних сил не зачіпали докорінних, фундаментальних причин мілітаризму, які полягають у характері побудови суспільства, матеріальних (економічних) інтересах, політиці й ідеології певних соціальних груп, партій, урядів, державних режимів. Тобто головною умовою демонтажу мілітаризму є глибока демократизація внутрішнього та міжнародного життя держав, економіки, політики, духовної сфери, розвиток правових цивільних суспільств.

Кожен практичний крок на шляху конверсії в США супроводжується відповідними організаційними, науково-дослідними, фінансовими, комерційними та пропагандистськими заходами з боку адміністрації, державних та місцевих органів влади, самих фірм та підприємств. В результаті цих дій США підтримують на оптимальному рівні ВЕП країни, який все більше характеризується якісними, а не кількісними параметрами, зберігають науковий та виробничий потенціал основних галузей національної воєнної промисловості, уникають неконтрольованого зростання безробіття в країні і навіть посилюють позиції на світовому ринку зброї.

Аналіз показує, що після короткострокового зменшення у 1990–1994 рр. частки витрат на закупівлю ОВТ, їх частка у воєнних бюджетах НАТО з 1995 р. неухильно зростає при майже незмінній частці відповідних витрат у ВНП цих країн (це пояснюється тим, що ВНП цих країн зростає у такому ж темпі, як закупівля ОВТ, а воєнні бюджети – повільніше). Головною причиною цього аналітики визначають черговий етап переозброєння НАТО.

Складається нова комбінація факторів, що визначають розвиток воєнної економіки, змінюється економічне середовище, в якому діють воєнно-про-мислові підприємства та фірми, що приводить до істотної організаційної перебудови воєнної економіки. В США та Західній Європі нема жодної великої фірми – виробника воєнної продукції, яка б уникнула реорганізації, а деякі навіть кількох. У воєнній промисловості, особливо в західноєвропейських країнах, продовжується процес зливань та поглинань.

Як зазначено в журналі “Мілітері технолоджі”, не виключено, що в перспективі у двох-трьох західноєвропейських країнах залишаться два-три великих воєнних концерни, які шляхом закупівлі послідовно поглинатимуть дрібніші воєнні підприємства, що не належать державі . Відбувається процес зменшення за розмірами й збільшення ефективності воєнної економіки розвинутих країн насамперед завдяки розробленню та освоєнню новітніх технологій. Воєнна економіка тісніше, ніж в минулому, інтегрується з цивільною економікою, особливо у сфері НДДКР. Разом з тим, за розрахунками фахівців, скорочення військових замовлень на 100 млн грн потребує 160–210 млн грн витрат на конверсію. В Україні на проведення конверсії за 1991–1995 рр. було виділено $420 млн, з них майже половина – у 1992 р., а частка коштів, виділених з бюджету, становила лише 25% зазначеної суми. Перехід частини оборонного виробництва на цивільні рейки – це складна справа, що потребує значних витрат та має цілу низку соціальних і економічних наслідків.