2.3. Аналіз виробничо-господарської діяльності та порядок проведення аудиту

Отримавши пояснювальну записку до плану санації і сам план санації від керівництва підприємства або зовнішнього санатора, використовуючи надану за формою згідно законодавства фінансову звітність, аудитор починає процедуру експертизи даної документації.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність, аудитор:

1) вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

2) оцінює рівень існуючої технології виробництва;

3) аналізує витрати на виробництво;

4) аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

5) оцінює показники праці.

Майновий стан підприємства оцінюється на підставі досліджен­ня таких показників; коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, можна скористатися Методикою проведення поглибленого аналізу фі­нансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та Ме­тодикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості під­приємств та організацій, які затверджено Агентством з питань запобі­гання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок про­ведення санації державних підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. (рис. 2.1).

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII (далі — Закон про банкрутство) під банкрутством розу­міють визнану судом нездатність боржника відновити свою плато­спроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тіль­ки за допомогою застосування ліквідаційної процедури.

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінан­сового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують погрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

Існує безліч методик проведення діагностики банкрутства, що відрізняються об'єктами спостереження, етапами проведення аналі­зу, масштабами дослідження, а також набором показників, за допо­могою яких ведеться аналіз.

В даний час державними органами розроблено документ, у яко­му, по суті, викладено новий підхід до методики діагностики банк­рутства українських підприємств. Це — Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій з приховання банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. № 10 (далі — Методичні рекомендації). Методика проведення діагностики банкрутства, викладена в ньому, максималь­но враховує вимоги Закону про банкрутство у відношенні наступних дій боржника у випадку, якщо фінансовому станові властиві ознаки неплатоспроможності.

Методичні рекомендації виділяють три основних показника не­платоспроможності підприємства:

1) показник поточної платоспроможності;

2) коефіцієнт забезпечення власними засобами;

3) коефіцієнт покриття.

Показник поточної платоспроможності розраховується за фор­мулою:

Тп = ряд. 040 ф.1 + ряд. 045 ф.1 + ряд. 220 ф.1 + ряд. 230 ф.1 + + ряд. 240 ф.1 - ряд. 620 ф. 1.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує наяв­ність власних обігових коштів підприємства, необхідних для його фінансової стійкості, і визначається у такий спосіб:

Коб = 1П-1А/ІІА = ряд.380ф.1.- ряд.080 ф.1./ряд 260 ф.1.

Нормативне значення коефіцієнта забезпечення відповідно до Методичних рекомендацій — 1,5.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається за такою формулою:

Кn = ІІА/1VП = ряд.260 ф.1./ряд 620 ф.1.

Нормативне значення коефіцієнта покриття вважається рівним 1,5.