103

Вступ

Пропонований навчально-методичний посібник цілком відповідає програмі курсу «Фінансова санація та банкрутство». У ньому розглядаються найважливіші теоретичні та практичні аспекти поводження неплатоспроможних підприємств, а саме: процес здійснення санаційного аудиту, питання залучення зовнішніх і внутрішніх ресурсів підприємства для здійснення санаційних заходів, питання оцінки майна, економіко-правові аспекти санації банкрутства та ліквідації підприємств, і т.д. За написання посібника використано останні видання вітчизняних і закордонних авторів, нові законодавчі документи з питань санації і банкрутства підприємств.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є фінансові відносини, що виникають у ході санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. Мета вивчення дисципліни – отримання студентами базових знань з практичних питань організації фінансової санації та банкрутства підприємств.

Для досягнення мети велике значення має самостійна творча робота студента. Навчально-методичний посібник вирішує проблему забезпечення самостійного вивчення дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств» навчально-методичними матеріалами, висвітлюючи механізми фінансової санації підприємств. Для контролю та самоконтролю засвоєння навчального матеріалу посібник містить методичні вказівки до вивчення кожної теми, плани семінарських занять, навчальні задачі, тестові завдання, контрольні запитання для самоперевірки студентами знань, перелік програмних питань для самостійного вивчення, рекомендовану літературу. Теоретичний матеріал ілюструється структурно-логічними схемами, таблицями.

Тема 1. Основи фінансової санації підприємства.

1.1. Фінансова криза на підприємстві

В останні роки в Україні спостерігалася тенденція до збільшення кількості підприємств, на яких виникла фінансова криза. До основ­них причин такого стану вітчизняних підприємств відносять: високу собівартість продукції, її низьку якість у порівнянні з продукцією закордонних виробників, незадовільну систему збуту та як наслідок значне падіння попиту і втрата позицій на ринку. Для подолання фінансової кризи, як вкрай негативного явища економіки країни в цілому, необхідно насамперед ретельно досліджувати це питання на рівні самого підприємства.

В ринкових умовах господарювання на перший план виходять інтереси покупця, а не продавця, як це було за часів командно-адміністративної системи. Необхідною була певна трансформація, але багато підприємств було не в змозі прийняти нові умови діяль­ності на ринку у зв'язку із застарілою ідеологією їх керівників та наявністю у них корисливих цілей щодо самих підприємств.

Але не треба зневажати і позитивні тенденції. Так, економічну динаміку України у 2001 - 2003 рр. характеризували досить високі показники зростання ВВП: у 2001 р. воно складало 9,1%, тобто ста­новило рекордне для України значення (ВВП у 2000 р. збільшився на 5,9%). Головними чинниками розвитку було підвищення внутріш­нього попиту, активізація інвестиційної діяльності підприємств, по­ліпшувалися споживчі настрої громадян, зросли грошові витрати до­машніх господарств та ін. Додатковою передумовою до зростання ВВП було закладено у 2000 р.— більш ніж на чверть зріс обсяг експорту.

Суттєво вплинула на зростання ВВП динаміка розвитку промис­лового виробництва. За підсумками 2001 р. обсяги промислового виробництва зросли на 14,2%; у 2003 р.— більш ніж на 15%, ВВП — майже на 8%. Збільшення ВВП напряму залежить від зростання обсягів виробництва, тому можна очікувати позитивної динаміки щодо зростання цих показників і у 2004 р.

Окрім того, необхідно перенести акценти на інші показники, що характеризують діяльність підприємств не тільки з кількісної сторо­ни. До таких показників можна віднести обсяги реалізації, темпи зростання продуктивності праці на одного працюючого, темпи при­росту середньомісячної заробітної плати та інші.

Позитивним у 2001 р. було те, що реальна заробітна плата зросла на 18%. При цьому індекс споживчих цін зменшився на 0,2%. Така динаміка обох показників свідчить про дійсне зростання реальних доходів населення.

Оцінка діяльності багатьох промислових підприємств свідчить, що причиною виникнення кризової ситуації на підприємстві у де­яких випадках є низький рівень менеджменту і відсутність на бага­тьох з них системи контролінгу.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, залишаються значні суми кредиторської і дебіторської заборгованості, що є наслід­ком неплатоспроможності більшості підприємств. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом.

Банкрутство та ліквідація підприємства — це не тільки неплато­спроможність і збитки, а й скорочення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів, зростання безробіття, що на регіональному рівні веде до соціально-економічної напруги, а на макрорівні сприяє економічній нестабільності. Разом з тим по підприємствах, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що потрапили у скрутне становище тимчасово. Вар­тість активів таких підприємств набагато вища за кредиторську забо­ргованість. За умови проведення досудової та судової санації ці під­приємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити ефективну фінансово-господарську діяльність.

Банкрутство підприємства свідчить про наявність глибокої фінан­сової кризи, під якою слід розуміти фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома парамет­рами: причини (фактори) виникнення, вид кризи та стадія розвитку.

Розвиток кризового стану підприємства проходить декілька ста­дій. Перша з них складається з двох етапів: перший характеризуєть­ся відсутністю на підприємстві вільних коштів та можливості пога­сити свої борги; другий — коли власний капітал підприємства не покриває заборгованості.

Друга стадія відкриває можливість для визначення шляхів усу­нення неплатоспроможності підприємства.

Третя стадія - керівництво підприємства та його кредитори при­ходять до якоїсь угоди, яка вирішує долю підприємства.

Однією з головних причин кризи є загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей підприємства, порушення стану рів­новаги в його функціональних підсистем.

Причини кризи можуть бути пов'язані з модернізацією і реструк­туризацією підприємств, а також з несприятливим впливом зовнішнього середовища; можуть мати техногенний характер, що пов'язано з діяльністю людини, або залежати від форс-мажорних обставин.

Причини, які можуть спричинити фінансову кризу, поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні — це причини, які не залежать від діяльності підприєм­ства. Головними з них є:

1) ринкові:

1.1) психологічні;

1.2) науково-технічні;

1.3) причини конкуренції;

2) національні:

2.1) економічні;

2.2) політичні;

2.3) демографічні;

3) міжнародні, що формуються з урахуванням:

3.1) загальноекономічних причин;

3.2) міжнародної конкуренції;

3.3) стабільності міжнародної політики.

Таким чином, зовнішні причини (фактори) визначають:

> зменшення купівельної спроможності, споживчий вибір, на­вички, традиції, рівень дохідності та накопичень населення;

> значний рівень інфляції, рівень витрат виробництва, техноло­гії, якості, маркетингу;

> нестабільність податкового законодавства та непрофесійність в управлінні;

> посилення конкуренції, фінансову, політичну та економічну нестабільність, нестабільність валютних ринків;

> сезонні коливання та кризи окремих галузей;

> посилення монополізму на ринку;

> міжнародний маркетинг тощо.

Внутрішні - це причини (фактори), які повністю визначаються умовами діяльності самого підприємства. Головні з них такі: прин­ципи та шляхи діяльності, конкурентоспроможність продукції, мож­ливості залучення та використання ресурсів, необхідні маркетингові стратегії, фінансовий та інвестиційний менеджмент.

Таким чином, внутрішні причини визначаються:

> неякісним менеджментом, невідповідним рівнем кваліфікації керівного складу та всього працюючого персоналу, традиціями, ре­путацією, іміджем підприємства;

> застарілою організаційно-штатною структурою управління під­приємством;

> недоліками у виробничій сфері, інноваційній та інвестиційній діяльності;

> недосконалою концентрацією та диверсифікацією виробництва;

> низьким рівнем маркетингу та втратами ринків збуту продук­ції (збутова та цінова політика), фінансовим дефіцитом;

> відсутністю або незадовільною роботою служб контролінгу.

Усі наведені вище основні причини і принципи виникнення кри­зового стану тісно взаємопов'язані і в разі виникнення можуть при­звести до:

> зменшення кількості замовлень і контрактів із збуту продукції;

> втрати оптових та роздрібних покупців готової продукції;

> неритмічного виробництва, неповного завантаження потужностей;

> підвищення собівартості та різкого зниження продуктивності праці;

> поганого ціноутворення;

> збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявнос­ті наднормативних запасів;

> виникнення внутрішніх та зовнішніх конфліктів, підвищення плинності кадрів;

> істотного зменшення обсягів реалізації, а відтак — недоотримання виручки від реалізації;

> низької конкурентоспроможності виробів та підприємства взагалі;

> зниження рівня прибутку та рентабельності тощо.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінан­сово-господарський стан підприємства такі: втрата клієнтів і покуп­ців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості та різке зниження продуктив­ності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і на­явність наднормативних запасів; виникнення внутрішньовиробни­чих конфліктів і підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодер­жання виручки від реалізації продукції.

Як вже зазначалося раніше, на підприємстві можуть існувати такі види кризи, як стратегічна, криза прибутковості та криза ліквідності. Слід зазначити, що між видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності (29).

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підпри­ємства (за умови переведення його на режим антикризового управ­ління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і по­требує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, що не сумісний з подальшим існуванням під­приємства і призводить до його ліквідації.