Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
dovidka.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
1.81 Mб
Скачать

Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964 рр. ). Суспільно-політичне життя та політична боротьба в урср.

5 березня 1953 р. помер Сталін. Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя. У 1954 р. відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру. Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р.

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя - вони отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо. У 1961 р. на XXII з'їзді КПРС було прийнято третю програму партії - програму побудови комунізму. Комуністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфологія на початку 60-х років домінували в суспільній свідомості. Тому відповіддю на нову програму партії були розгортання соціалістичного змагання; численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом були вихолощені бюрократією. Водночас були й інші вияви суспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, у жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників «Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація в Новочеркаську; 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в Кривому Розі та Одесі.

З'явилися перші паростки інакомислення і серед інтелігенції. В Україні дисидентський рух було започатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західному регіоні, виникають своєрідні «перехідні групи», організовані за принципом старого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН-УПА. У 1958 р. в м. Івано-Франківську КДБ викрив групу української молоді (робітників і студентів), яка створила організацію під назвою «Об'єднана партія визволення України». У 1961 р. було засуджено організацію «Український національний комітет», яка складалася з робітників львівських підприємств і займалася поширенням нелегальної літератури. За деякими даними, у цей час існували тернопільська, ходорівська, коломийська, стрийська та інші групи. Одну з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності здійснила група Левка Лук'яненка, яка утворила 1959 р. Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проте вже 1961 р. цю малочисельну організацію було викрито і за рішенням Львівського обласного суду її членів засуджено до тривалих термінів ув'язнення - від 10 до 15 років. Боротьба за незалежність України стала основною метою кількох опозиційних об'єднань, що виникли на початку 60-х років, - Українського національного фронту (УНФ), Союзу української молоді Галичини (СУМГ) та ін. У цей період в дисидентському русі активну участь беруть Ю. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. На початку 60-х років репресії ще не набули масового характеру.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]