Виникнення та розквіт Київської Русі. Утворення Київської Русі.

Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов'язує з іменем князя Олега. Відомості про Олега здебільшого є легендарними, а не історично достовірними. Залишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів. З літописів відомо, що у 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши київських князів Аскольда та Діра і тим самим об'єднавши два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торговельному шляху з «варягів у греки». Заволодівши Києвом, він намагався поширити свою владу на сусідні племена: сіверян, древлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів, словен. Поширивши владу на ці території (тобто право на збір данини), вступив у конфлікт з хозарами, які не бажали мати сильного противника на своїх кордонах і втрачати джерело надходження невільників і прибутків від транзитної торгівлі. Війна Олега з хозарами скінчилась тим, що він зруйнував їхні порти на Каспії. Щоб закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання, він здійснив походи на Константинополь (907, 911) і уклав вигідні торговельні угоди.

Значення діяльності:

• об’єднав Північну русь з Південною, що ознаменувало початок створення загальноруської державності;

• перетворення Київської Русі на централізовану державу;

• зміцнення військової могутності;

• збирання і консолідація східнослов’янських земель навколо Києва.

Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912-945), який народився 875 р. У 903 р. Ігор одружується із псковитянкою Ольгою. Як і його попередники, він утверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, хозар. Але його успіхи були мінімальними. Зміцнивши свою владу в сусідніх племенах, він після двох невдалих походів проти Візантії (941, 944) змушений був укласти з нею невигідну торговельну угоду. Пограбувавши багаті волзькі міста хозар, Ігор під час збирання данини з підвладних племен (древлян) потрапив у засідку і загинув. Древляни, що повстали проти нього, були невдоволені прагненнями князя зібрати подвійну данину.

Значення діяльності:

• подальше обєднання східнослов’янських земель;

• централізація влади.

Ставши на престол по смерті свого чоловіка Ігоря, Ольга (945-964) показала себе гнучким і розумним політиком. Конфлікт з древлянами виявив усю недосконалість управління державою. Помстившись древлянам (Ольга наказала спалити їхнє місто Іскоростень) і тим самим засвідчивши свою владу, вона провела реформи, спрямовані на запобігання таких конфліктів у майбутньому. Княгиня Ольга упорядкувала систему збирання данини (створювались спеціальні укріплені пункти (становища), в яких представники княгині приймали данину за визначеними розмірами— «уроками»). Вона заклала основи для створення державного апарату. У ключових містах держави влаштовувались спеціальні опорні пункти, де зосереджувалась адміністративна та судова влада княгині. На відміну від своїх попередників, княгиня Ольга зовнішньополітичні проблеми намагалась вирішувати мирними засобами. Так, у 957 р. вперше в історії Київської Русі відбувся офіційний візит глави держави — княгині Ольги — до столиці Візантійської імперії Константинополя. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у творі «Про церемонії» дав опис цього візиту. У Царгороді (Константинополі) Ольга прийняла хрещення, ймовірно, вдруге. Ця подія мала не тільки церковну, а й політичну вагу. Давньоукраїнський літопис захоплено розповідає про хід переговорів, зазначаючи, що Ольга вела розмову з імператором сидячи, що було надзвичайним привілеєм, яким до того іноземні посольства не користувалися. Предметом обговорення стали питання взаємних відносин, зокрема торговельних, а також християнізація Русі. Щоб здійснити тиск на Візантію, княгиня Ольга зав'язала відносини з західноєвропейськими державами, зокрема з Німеччиною.

Значення діяльності:

• внутрішня політика сприяла об’єднанню в єдиний міцний державний організм;

• в зовнішній політиці надавала перевагу мирним засобам;

• сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі.

У 964 р. на чолі держави стає Святослав, який насамперед був князем-воїном і ніколи не вирізнявся серед інших. Єдине, що говорило про знатність його походження, це пасмо волосся, яке було з одного боку. Майже все своє коротке правління він провів у постійних походах і війнах. Головним своїм завданням Святослав вбачав знищення Хозарського каганату, який здійснював набіги на слов'янські племена і контролював важливі торговельні шляхи по Волзі, Дону. У 964 р. Святослав розпочав свій похід на Схід, у результаті якого ним було підкорено в'ятичів, волзьких булгар, розгромлено Хозарський каганат і знищено його столицю Ітіль. Після цього він продовжив свій похід з метою підкорення Північного Кавказу. Цей похід мав далекосяжні наслідки для Київської Русі: з одного боку, був відкритий шлях для подальшого освоєння слов'янами північно-східних земель, а з іншого, знищивши каганат, він відкрив шлях у причорноморські степи кочовим народам з глибини Азії. Першими з них були печеніги. Починаючи з 968 р., Святослав основну увагу зосередив на Балканах, де велася гостра боротьба між Візантією і могутнім Болгарським царством. У цій війні він виступив на боці Візантії. Його похід у Болгарію був успішним. Святославу вдалося заволодіти багатими придунайськими землями. Зрозумівши їх вигідне розташування, він намагається перенести туди центр своєї держави. Загроза печенігів змушує його тимчасово повернутися до Києва, але, відвернувши її, він знову повертається до Болгарії. Поява нового агресивного сусіда на своїх кордонах не влаштовувала Візантію. Імператор Цимісхій розпочинає війну зі Святославом і примушує його відмовитися від своїх планів облаштуватись на Дунаї. Під час повернення з важкого походу на Святослава біля дніпровських порогів напали печеніги і вбили його.

Значення діяльності:

• сприяв зміцненню центральної влади і її зосередженню в руках великого князя;

• здійснив адміністративну реформу, посадивши своїх синів намісниками в Києві (Ярополк), в Овручі (Олег), Новгороді (Володимир);

• численні війни спричинили виснаження Русі;

• були втрачені дипломатичні відносини з провідними християнськими державами, налагоджені Ольгою;

• підпорядкував великі території від Балкан до Сереньої Волги і від Балтики до Каспію та Кавказу. Проте майже всі вони були незабаром втрачені.

У період князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава відбувається становлення нової могутньої держави у Східній Європі, яка стає вагомим чинником у міжнародних відносинах.

Основні події:

879 – 882 рр. – правління Олега в Новгороді;

882 р. – захоплення князем Олегом Києва;

882 – 912 рр. – правління князя Олега в Києві;

883 – 885 рр. – захоплення олегом земель сіверян і кривичів.

907, 911 р. – походи Олега на Візантію;

912 . – смерть Олега;

912 – 945 рр. – правління князя Ігоря;

915 р. – перші згадки про печенігів;

941, 944 – походи Ігоря на Візантію:

945 р. – підписано мирну угоду між Київською Руссю і Візантією та смерть князя Ігоря;

945 – 964 рр – правляння княгині Ольги;

956 р. – візит Ольги до Константинополя;

964 – 972 рр. – правління князя святослава Ігоревича;

964 – 966 рр. – східні походи Святослава;

968, 969 – 971 рр. – Балканські походи Святослава;

968 р. – облога Києва печенігами;

971р. – мирна угода між Візантією і Руссю, за якою Святослав зрікся володінь на Балканах, а візантійці зобов’язувалися пропустити руське військо додому, забезпечити провіантом;

972 р. – загибель Святослава.