Українські землі в першій половині xyіі ст. Господарські та соціальні відносини.

На рубежі XVI - XVII століть, незважаючи на несприятливі умови - посилення феодально-кріпосницького гноблення, чужоземне панування, відсутність національної держави - почалося формування українського національного ринку. Природним наслідком розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного й географічного поділу праці було помітне розширення внутрішньої торгівлі. З’являлися нові торжки, торги, ярмарки. Деякі з них мали значення й для цілої України (наприклад, ярмарки у Львові). На такі багатолюдні ярмарки приїздили купці з українських земель, Польщі, Литви, Росії, Молдавії, Волощини, Угорщини, Туреччини, Греції, західноєвропейських країн. Із східних районів України до Львова приганяли великі гурти волів, привозили шкури, хутро, віск, мед, рибу, різні промислові вироби; із східних країн - шовк, шовкові тканини, прянощі тощо; у Львові купували сукна, полотно, олово, серпи, залізо, казани для виробництва горілки, зброю й багато інших виробів. Добре відомими сучасникам були ярмарки в Ярославі, центрі торгівлі худобою, яку звідти гнали на захід - у Шльонськ (Сілезія) й далі. Волинські ярмарки славилися хлібом, худобою, салом, шкурами, хмелем, а також продуктами місцевих промислів: хутром, медом, воском, залізом, залізними та дерев’яними виробами, смолою, саморобними сукнами, полотнам, свитами, кожухами. На київських ярмарках торгували хлібом, худобою, хутром, рибою, сіллю, різними промисловими виробами і східними товарами. Приблизно те ж саме можна сказати про ярмарки в Кам’янці-Подільському. Поряд з торгами і ярмарками розвивалася міська повсякденна торгівля. У всіх містах були крамниці, часто спеціалізовані.

Розвиток сільського господарства й промисловості зміцнив економічні зв’язки України із зовнішнім світом - Західною Європою і Сходом. Особливо тривкими були торговельні зв’язки України з Росією, незважаючи на серйозні перешкоди воєнного й політичного характеру. Багато шкоди українсько-російській торгівлі того періоду завдали польські походи в Росію на початку XVII ст. та ін. Під час цих воєн торгівля з Росією або зовсім занепадала, або різко скорочувалася. Другою перешкодою для українсько-російської торгівлі були татарські напади. З Росії в Україну завозилися в основному промислові вироби. Головним пунктом, куди прибували російські купці, був Київ. Тут, на Подолі, була й російська купецька колонія. З Києва купці роз’їжджалися по українських містах, продаючи свої товари й купуючи місцеві. На російських ринках мали добрий попит українські товари. З України до Росії вивозили шкури (волові, ялові, козячі), худобу, овець, коней, вовну, селітру, поташ, рибу, хміль, галицьку сіль, жито, житнє борошно, пшоно, горілку, гончарні вироби. Ці товари продавали переважно на ярмарках Курська, Вязьми, Москви, Ярославля, Нижнього Новгорода, Твері. Значно розширилися торговельні зв’язки Польщі, Литви, а отже, й України з такими країнами Заходу, як Англія, Голландія, що внаслідок швидкого розвитку капіталістичних відносин і зростання міст стали величезним ринком збуту сільськогосподарських продуктів, сировини.

Східноєвропейські країни були для Заходу ринком збуту передусім виробів мануфактурної промисловості. В торгівлі України із Заходом основну роль відігравав найбільший на Балтійському морі польський порт Гданськ. Втрата Польщею в 1621 році Риги (внаслідок війни з Швецією) примусила подумати про інший шлях. Тоді виник проект спорудження каналу, який сполучив би Дніпро з Німаном через Березину і Вілію. Однак проект не було здійснено. У польському експорті через Гданськ на першому місці було зерно, передусім житнє. Головними експортерами зерна були шляхта й міщани. Шляхта вивозила зерно не тільки з власного господарства, а й те, що забирала у селян як данину або скуповувала в них. Суходільними шляхами з України на Захід гнали численні гурти волів, везли селітру, хутро, шкури. Морськими шляхами (через Гданськ) з Заходу ввозили вина, колоніальні товари, сукно, вичинену шкіру, а суходільними - тканини (шовк, єдваб), різні прикраси, порцеляну, металеві вироби (серпи, коси, замки, дріт), папір, мило, скляні вироби. Польща, як і країни Західної Європи, пережила в XVI столітті «революцію цін» - тобто значне підвищення цін, зумовлене напливом з Америки в Європу благородних металів, переважно срібла. Періодом найбільшого підвищення цін була друга половина XVI століття. На початку XVII століття цей процес припинився. Ціни підвищилися переважно на продукти харчування. З такого становища скористалася шляхта. Польський уряд став на шлях фіксації цін: знижувалися ціни на товари, що вироблялися в містах або привозилися купцями; ціни ж на продукти сільського господарства не тільки не регламентувались, а їх навіть брали за основу при визначенні вартості предметів міської промисловості. Це негативно позначалося на життєвому рівні ремісників та інших категорій трудящого люду міст, але підвищувало доходи шляхетства. Отже, економічна політика польського уряду, що проводилася в корисливих інтересах шляхти (передусім необмежений імпорт дешевих іноземних товарів), завдавала великої шкоди розвиткові вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний прогрес. Усе це свідчило про те, що вільному економічному розвиткові України заважали не тільки феодальні пута, а й передусім відсутність власної держави, яка була б спроможна охороняти національні економічні інтереси.