Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
dovidka.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
1.81 Mб
Скачать

Ліквідація Запорізької Січі та скасування козацького устрою на Слобожанщині.

Запоріжжя, як автономна одиниця в складі Гетьманщини починає занепадати. Територія віддана Запорожському Війську після його повернення з Олешок, була доволі широка - обіймала всю сучасну Катеринославщину, три повіти Херсонщини й окраїни Таврії та Харківщини.

Відступлена Росії миром з 1740 р. вона була дотепер справжнім «диким полем», але з того часу вона швидко заселюється й починає жити осілим, хліборобським життям. Зразу колонізують запорожці «дикі поля» власними силами: козаки, що їм набридло воєнне життя й вічне парубоцтво, виходили з складу запорожського війська, одружувалися й поселялися хуторами. Ті ж козаки, що не хотіли кидати війська, не женилися, але відходили з коша й закладали собі господарства звані зимовиками. Та найбільше заселялися запорожські землі селянами, що тікали від панського ярма на Правобережжі й від кріпацтва на Гетьманщині. До часу зруйнування Січі в 1775 р. повстало на запорожських землях безліч хуторів і зимовиків, у чому до 150 більших сіл; а населення зросло до 200.000. Так, твориться «Область Війська Запорожського» - автономна республіка з дуже своєрідним демократичним устроєм. На чолі запорожської адміністрації, суду й військової сили стояв вибираний кожного року кошовий отаман. До штабу кошового отамана належали - суддя, що був рівночасно й скарбником, осавул тобто ад’ютант кошового, та писар, тобто свого роду канцлер отаманської міністерії. Винищуючи залишки автономії Гетьманщини, царат не міг спокійно дивитися на буйний розквіт «Вольностей Війська Запорожського».

В 1754 р. царський уряд, не питаючись запоріжців, викроїв з їхніх північно-західних земель широку смугу, де довкола Єлисаветської фортеці (пізн. Єлисаветграду) поселив сербських утікачів з південних провінцій Австро-Угорщини. Два роки згодом зробив те саме на східних окраїнах запорожської території, де довкола Бахмуту створив т. зв. Слов’яно-сербську провінцію. Серби непокоїли запоріжців, а в 1764 р. дійшло до кривавої сутички з ними під Ташликом, але симпатії царату були на боці сербів.

Московсько-турецька війна 1768-1774 рр. закінчилася перемогою Росії, в ній активно приймали участь запоріжці: перемога полковника Третяка над турецьким флотом в 1770 р., участь запоріжців у боях під Очаковом й нарешті здобуття Кафи. В 1775 році Катерина віддає наказ зруйнувати Січ. Генерал Текелій, з 65 тисячами солдатів і 50 гарматами, взяв в облогу Січ, а Прозоровський, з 20-тисячною армією пішов походом на запорожські паланки. 3 серпня 1775 р. проголошено маніфест Катерини II з «виправданням» за зруйнування Січі й рівночасним обвинуваченням Запорожжя в шкідливому для московської держави свавіллі.

Заселення Південної України.

Велику кількість земель півдня треба було заселяти. Російський уряд почав залучати сюди чужинців - сербів, болгар, вірмен та багато німців і французів. В 1789 р. примандрувала сюди і секта прусських менонітів, що діставши грошову допомогу, довічне звільнення від військової служби й тридцятилітнє звільнення від податків, дістали по 65 десятин на душу, найкращого чорнозему на Хортиці та на Дніпрових берегах. В першій половині XIX ст. було вже на давньому Запоріжжі до 100.000 німецьких, добре розвинених господарств

Вільні колись землі Війська Запорожськогр перейменували на «Новоросію» й віддали в управу генералові Г. Потьомкіну, що мав їх розвивати. Озброєний широким повновладдям; й величезними капіталами, він почав закладати нові міста (Херсон, Миколаїв, Катеринослав) та села.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]