Українське козацтво та національно-визвольні повстання.

На період існування Томаківської Січі з 60-х по 90-ті роки припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Особливо резонансними стали походи запорозького гетьмана Івана Підкови на Молдавію. Розгромивши військо молдавського господаря - турецького ставленика, він сам став господарем. Туреччина пригрозила Польщі війною, якщо І.Підкову не буде покарано. Підступно заарештованого гетьмана було страчено у Львові у 1578 за наказом польського короля Стефана Баторія. У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот, що складався з великих (як на той час) човнів на 50-70 козаків кожен. Вони брали на борт запаси продовольства і навіть кілька гармат. Запорозькі "чайки" досить ефективно протистояли в боях турецьким галерам. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь.

У 1575 р. успішні походи проти Криму і Туреччини були здійснені під керівництвом кошового отамана литовського княжича .Богдана Ружинського. Татарські та турецькі міста й фортеці Перекоп, Трапезунд, Синоп, передмістя Константинополя, Іслам-Кермен зазнали значних руйнувань. Але під час вибуху у зробленому козаками підкопі під фортецю Іслам-Кермен загинув і Ружинський. У 70-80 роках запорожці знову робили походи до Криму, де захопили фортецю Козлов (Євпаторію), а в Північному Причорномор'ї брали штурмом міста Очаків, Акерман (Бєлгород). Чергова активізація воєнних дій запорожців проти Туреччини і Криму припадає на кінець XVI - початок XVII ст. і пов'язана з іменем запорозького отамана Сямійла Кішки Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя. Там його зразу обрали гетьманом. Під його керівництвом було здійснено кілька морських походів, а на початку XVII ст. - походи на Молдавію. В одному з боїв у 1602 р. С.Кішка загинув. Проте і після цього воєнна активність козаків на морі та суші не знизилася. Під час одного з морських походів у 1606 р. було захоплено заможне і дуже укріплене місто-фортеця Варна на Чорному морі. Тоді ж були спалені передмістя фортець Кілїя та Акерман, а запорожці захопивши 10 турецьких галер, без значних втрат повернулися до Січі.

Великий відгомін у сусідніх країнах мали події на Кримському перешийку в 1608 р. Кілька тисяч козаків висадилися під Перекопом, розгромили майже півторатисячний гарнізон яничарів і оволоділи містом. Вони забрали артилерію та іншу здобич, визволили полонених, узяли в полон ханського намісника і повернулися на Запорожжя. У наступні роки активність запорожців у боротьбі з Туреччиною та Кримом дещо спала, оскільки польський король залучив їх до війни з Росією. Але після повернення з російського театру воєнних дій під керівництвом гетьмана реєстрового козацтва П.Сагайдачного відновилися походи проти Криму та Османської імперії. Один з найталановитіших козацьких полководців, він перетворив запорозьке військо на дисципліновані та національно свідомі збройні сили України.

Особливо вражаючими воєнними успіхами позначилися морські походи на чолі з П.Сагайдачним у 1616 р. Розгромивши в гирлі Дніпра турецьку ескадру, козаки зайняли в Криму головний невільничий ринок Кафу, визволивши при цьому тисячі бранців. Восени того ж року було здійснено похід на турецке чорноморське узбережжя. Дійшовши до передмістя Константинополя і захопивши велику здобич, запорожці через Азовське море, далі через ріки Молочну та Конку повернулися на Січ. У 1621 р. очолюване П.Сагайдачним козацьке військо відіграло вирішальну роль у розгромі під Хотином багатотисячної турецької армії. Але від поранення в цьому бою Сагайдачний навесні 1622 р. помер.

На початку 20-х років ХVІІ ст. П.Сагайдачний разом з усім військом запорозьким вступив до київського братства. Цьому, а також львівському братству він незадовго до смерті заповів більшу частину свого майна та грошей. З самого початку XVII ст. козацтво у Наддніпрянській Україні перетворюється на згуртований самокерований клас і стає майже повним господарем свого краю.

Причини козацьких повстань 20 - 30-х років XVII ст., їх значення в розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу.

Блискуча перемога, здобута козаками в Хотинській війні (1621 р.), принесла українському лицарству славу непереможних вояків, проте не поліпшила їх становище вдома. Адже уряд Речі Посполитої і далі зволікав із визнанням козацьких прав і привілеїв. Уряд не тільки не виконав даних козакам обіцянок, а й не виплатив належну їм платню, більше того - зменшив козацький реєстр. Тому козаки вважали, що вони не повинні підкорятися королеві і вели власну політику. Аби приборкати козацьку сваволю, проти козаків у 1625 р. було вислано 30-тисячне польське військо на чолі з гетьманом С. Конецпольським. Йому протистояло Військо Запорозьке на чолі з Марком Жмайлом. Головна битва відбулася неподалік м. Крилове біля Курукового озера (де нинішній Кременчук). Сили були нерівними, наслідки бою можна було передбачити, хоча поляки так і не здобули укріплених позицій запорожців. Зрештою. справу вирішив не бій, а суперечності серед козаків. Помірковані запорожці під проводом Михайла Дорошенка вступили в переговори з поляками. Було підписано Куруківську угоду яка обмежила права і вольності козаків.

Протягом наступних років знову спалахують антипольські повстання: 1630р. під проводом Т. Трясила; 1635 р. - Івана Сулими; 1637-1638рр. чергове велике повстання на чолі з Павлом Бутом, Яковом Острянином, Дмитром Гунею. Підсумком останнього повстання була "Ординація" Війська Запорозького, затверджена сеймом Речі Посполитої у 1638р.. "Ординація" позбавляла козаків права мати свій суд, обирати старшин. Реєстрові вищі старшини-українці зміщалися з вищих, полковниками, військовими писарем, суддею, обозним - призначались представники із середовища польської шляхти або спольщених українських шляхтичів. Козацьке виборне гетьманство скасувалося, на чолі реєстровців ставився польський комісар, якого призначали за рекомендацією польських гетьманів. Королівський комісар і полковники - польські шляхтичі, які безконтрольно управляли реєстровим військом, збагачувалися за рахунок козаків. Так, комісар Шемберг купив своє комісарство над реєстровим козацтвом у короля за тридцять тисяч золотих і намагався повернути витрачені гроші з козаків як шляхом безпосереднього здирства, так і через залежних від нього орендарів. Полковники-шляхтичі, у віданні яких перебували не лише реєстрові козаки, а й загони найманих жовнірів, не тільки не захищали козаків, а й допомагали королівський адміністрації та шляхті грабувати і нищити їх. Українці могли обіймати лише посади отаманів та сотників. Реєстровим козакам дозволялося селитися і придбавати власність тільки у Черкасах. Чигирині. Корсуні та інших прикордонних містаx, де їх присутність була необхідна для захисту від татар. Ставилося завдання цілком зруйнувати військову організацію Запорожжя знищити збройні сили України. Польський уряд хотів перетворити козацьку державу - Запорозьку Січ - на аванпост своїх збройних сил. На Січі розквартировувався королівський урядовий гарнізон. Реєстрові полковники мали по черзі виступати на Запорожжя, щоб нести сторожову службу і не допускати скупчення нереєстрових козаків на островах і річках. Жоден реєстровий козак під загрозою смерті не повинен був входити на Запорожжя без паспорта, виданого комісаром. У міщан відбирали майно, якщо ті записувалися у козаки, або віддавали дочок заміж за козаків. Для придушення "бунтів" було вирішено створити при комісарі і полковниках гвардію з більшою, ніж у реєстровців, платнею. Відбудували Кодацьку фортецю, настановивши в залогу 700 вояків. Десять років, які віддаляли прийняття "Ординації" від початку Національно-визвольної війни 1648 - 1657рр. під проводом Богдана Хмельницького, польські можновладці називали "десятиріччям золотого спокою", якого вони справді добилися для себе шляхом встановлення в Україні режиму найжорстокіших репресій і терору. Польща багатіла, розквітала економічно, насолоджувалась миром. Поляки були впевнені, що вже назавжди приборкали козаків.