Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
dovidka.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
1.81 Mб
Скачать

11 Січня 1918 р. Цр ухвалює IV Універсал, в якому стверджувалося:

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу», тобто проголошувалася незалежність, суверенність УНР; а на уряд покладалося завдання «цілком самостійно» довести до кінця переговори з Центральними державами та укласти з ними мир.

На початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією - в середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України. 16 січня 1918 р. відбувся вирішальний бій під Крутами (станція між Ніжином та Бахмачем), а 26 січня 1918 р. більшовики увійшли до столиці УНР. Український уряд змушений був перебазуватися до Житомира, а невдовзі - до Сарн. Генеральний секретаріат Центральної Ради 12 грудня 1917 р. звернувся з нотою до всіх воюючих сторін. Суть цього документа полягала в тому, що оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські землі, то будь-яка угода, підписана Росією, не буде правочинною в Україні без ухвали урядом УНР. Країни німецького блоку погодилися з аргументами Центральної Ради і погодилися на переговори. Під час переговорів українська делегація мала обстоювати програму максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнських земель - Східної Галичини, Закарпаття, Буковини, Підляшшя та Холмщини), а за несприятливих в програму-мінімум (виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край з широкими автономними правами). Мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 p., того дня, коли війська М. Муравйова захопили Київ.

Угода передбачала:

- встановлення кордонів (кордон між УНР та Австро-Угорщиною пролягав по інії Хотин –Гусятин – Збараж – Броди - Сокаль, майже вся Холмщина і Підляшшя поверталися УНР);

- відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною;

- взаємний обмін військовополоненими;

- взаємний обмін надлишками промислових та сільськогосподарських товарів;

- встановлення взаємних митних пільг та режиму найбільшого сприяння у прикордонному товарообміні та налагодження дипломатичних відносин.

Німці 18 лютого 1918 р. розпочали широкомасштабний наступ. Більшовики втрачали позицію за позицією і вже на початку березня були змушені залишити Київ. До травня німецько-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Фактично було встановлено окупаційний режим (німці безконтрольно хазяйнували в окремих галузях господарства; видавали власні нормативні акти, що мали чинність в Україні тощо). Консерватизм німецького генералітету став підґрунтям для зближення німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського. Невдовзі саме на нього німецька сторона і зробила ставку.

Україна в боротьбі за збереження державної незалежності.

Навесні 1918 р. Україна стала ареною складних політичних подій: реальність поновлення більшовицької експансії, нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став почесний отаман Вільного козацтва генерал П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена і виникло нове державне утворення - гетьманат «Українська держава». Підтримали переворот німці. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони.

Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади: призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. В цей час починається економічний підйом країни, завдяки відновленню приватної власності, підтримці гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. Було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.

Досягнення в галузі культури та освіти:

  • створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників;

  • відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо);

  • у листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський;

  • Влітку 1918 р. утворено Українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом В. Липківським.

В зовнішній політиці було укладено дипломатичні зносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією та іншими державами. Але гетьманська держава перебувала німецьким контролем , що, з одного боку, гарантувало їй безпеку і стійкість, з іншого - справжніми господарями в Україні була німецька військова адміністрація, очолювана генералом В. Тренером. Вона змусила П. Скоропадського дати їй письмове зобов'язання не допустити скликання Українських Установчих зборів. Цей крок гетьмана заблокував конституційний процес. Основною опорою гетьманського режиму в середині країни були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. До національної ідеї вони ставилися байдуже. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соціально-економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції, яка досить швидко перейшла до активних дій. У липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйків. У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу опори та гаранта стабільності. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Навесні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П. Скоропадського. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію. В її склад увійшли В. Винниченко (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, О. Андрієвський, А. Макаренко. Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила - формування Січових стрільців, і переходять до активних бойових дій. Після перемоги Директорії під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) питання про владу було вирішене: на початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України, але через півтора місяця вона змушена була поступитися збройним формуваням радянської Росії і залишити українську столицю.Протягом свого існування Директорія поступово еволюціонізувала до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою. Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С. Петлюра емігрує за кордон.

8 січня 1919 р. було проголошено ліквідацію приватної власності на землю, власність польських, австрійських та німецьких поміщиків лишалася недоторканою. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату для його здійснення посилювали соціальне напруження та невизначеність ситуації. Грудневий 1918 р. Трудовий конгрес був покликаний виконати роль Установчих зборів і визначити форму державної влади в Україні. Враховуючи ускладнення воєнно-політичної ситуації, він тимчасово віддав усю повноту влади Директорії, яка надалі під тиском обставин перетворилася на особисту диктатуру С. Петлюри.

24 грудня 1918 р. в газеті «Известия» надруковано циркуляр Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу і припиняє діяльність всіх представницьких установ України на своїй території. Ці дипломатичні маневри створили сприятливі умови для вторгнення радянських військ в Україну. Директорія була змушена 16 січня 1919 р. офіційно оголосити стан війни з РСФРР. В січні 1919 р. два колишніх петлюрівських отамани Григор'єв і Зелений оголосили про свій перехід на радянські позиції і розпочали партизанську боротьбу проти Директорії. Після захоплення радянськими військами 12 січня - Чернігова, 19 січня - Полтави, а 27 січня - Катеринослава, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні цього року радянська влада була встановлена на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей.

Становище західноукраїнських земель.

Цісар Карл, 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави. У руслі цих положень українські посли українського парламенту, депутати галицького й буковинського сеймів, лідери політичних партій і греко-католицького духовенства 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду. Нове представницьке утворення одразу поставило питання про об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле і проголошення Української держави. Така позиція українців вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завдання якої полягало в розформуванні австрійських органів управління і передачі всієї повноти влади в краї представникам польської адміністрації. Акт передачі мав відбутися 1 листопада 1918 р. Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, вирішила взяти ініціативу в свої руки. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада оволоділи головними позиціями у Львові, взяли під контроль ратушу та інші державні установи і встановили свою владу в місті. 11 листопада було утворено виконавчий орган влади - Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави - вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Гербом ЗУНР став Золотий Лев на синьому тлі, а прапором - блакитно-жовте знамено. Але вже 21 листопада польські війська захопили Львів. Невдовзі вони контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. У цей час українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені, але українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, не поспішали визнавати.

За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Відповідно до закону «Про форми влади в Україні», затвердженого Трудовим Конгресом України, ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Але ця історична подія мала суто символічний характер. і до справжнього об'єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією.

В середині лютого 1919 р. Українська Галицька Армія почала Вовчухівську операцію проти поляків. Успішний початок операції був перерваний втручанням у польсько-український конфлікт представників Антанти. Прагнучи втримати розвиток подій під своїм контролем, західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини місію на чолі з французьким генералом Ж. Бартелемі. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення польсько-українського конфлікту та перенесення питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. Умовою реалізації цього плану було встановлення демаркаційної лінії (лінії Бартелемі) між воюючими сторонами. Ця лінія була проведена так, що до Польщі відходило фактично 40% території Східної Галичини, в тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Час, який було втрачено на переговори, поляки використали для перегрупування сил та зміцнення своєї армії. Тому УГА починає катастрофічно втрачати здобутки першого етапу Вовчухівської операції. За цих обставин Рада країн Антанти знову запропонувала воюючим сторонам укласти перемир'я. Цього разу керівництво ЗОУНР погодилося з пропозиціями делегації Антанти, яку очолював генерал Л. Бота. Українців цілком влаштовувало, що нова демаркаційна лінія (лінія Боти) залишала під контролем ЗОУНР Дрогобицький нафтовий басейн, але саме це положення пропонованої угоди не влаштовувало поляків. Внаслідок цього ще одна спроба примирення закінчилася невдачею.

На початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину. За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію власних владних структур. Уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича. Під командуванням О. Грекова УГА провелаЧортківську офензиву (7-28 червня 1919 р.) - широкомасштабну наступальну операцію, що мала на меті стабілізувати ситуацію та знову перехопити стратегічну ініціативу із рук ворога. Ця операція для українців спочатку розгорталася досить успішно, але поглинула останні сили УГА і після 27 червня 1919 р. відбувається перелом в ході воєнних дій на користь поляків. Під потужними ударами УГА вже встояти не могла. 16-18 липня її формування перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.

Політика радянської влади в Україні 1919 р.

З 6 січня 1919 р. держава, що стверджувалася в Україні одержала назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). На чолі уряду став X. Раковський, уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами. Ревкоми були опорними пунктами більшовизму, які цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети бідноти. Юридичне оформлення радянської державності в Україні відбулося 10 березня 1919 p., коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури є перехід від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Декларувалося скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу.

Запроваджується економічний курс який одержав назву «воєнного комунізму»:

- націоналізація всіх підприємств;

- заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження

- карткової системи розподілу продуктів;

- мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

- введення продовольчої розкладки.

Своєрідним стрижнем політики «воєнного комунізму» була продрозкладка, запроваджена 11 січня 1919 р. Відповідно до опублікованого цього дня документа, кожна губернія мусила здати державі «лишки» зерна та інших продуктів. Спочатку розміри «лишків» визначалися реальними потребами сім'ї та фактичною наявністю в неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави в хлібі. Навесні 1919 р. піднялася хвиля стихійного селянського руху, спрямованого проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни активно почали обстоювати свої права, повстанська хвиля невдовзі охопила всю територію УСРР. Рубіж 1919 - 1920 pp. став своєрідним піком громадянської війни. (Громадянська війна - найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, партіями, націями задля досягнення певної політичної мети, насамперед захоплення державної влади).

Розвиток громадянської війни в Україні у другій половині 1919 - на початку 1920 pp. мав низку особливостей:

1) значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух тощо);

2) різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але більшовики були проти приватної власності, а білогвардійці - за, Директорія ж обстоювала незалежність української державності тощо);

3) відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України;

4) хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни в більшості задіяних у протистоянні сил;

5) укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими

6) пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об'єктом насилля;

7) помітний вплив на події зовнішніх чинників (дипломатичний тиск, моральна та матеріальна підтримка західними державами тієї чи іншої воюючої сторони тощо).

Наприкінці весни 1919 р. «Білий рух» переживав піднесення. А. Денікін 3 липня 1919 р. підписує «Московську директиву» - наказ про наступ на Москву, складовою якого був стратегічний план оволодіння Україною. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям, за винятком Чернігівщини.

11 серпня 1919 р. було утворено Штаб Головного отамана, який очолив генерал-поручик М. Юнаков. Спільний похід військ УНР і ЗУНР, що розпочався наприкінці липня 1919 p., спочатку розгортався досить успішно - протягом серпня вони захопили Вінницю, Житомир, Бердичів, Попельню та ін. Відкрився шлях на Київ. 30 серпня, не зустрічаючи протидії, передові частини УГА вступили до столиці. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії під командуванням генерала М. Бредова через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста. Денікінці, незважаючи на свою малочисельність, діяли зухвало, рішуче, і таки встановили контроль над значною територією Києва. Українські частини мали наказ не вступати в протистояння з денікінцями, а невдовзі галицький генерал А. Кравс підписав угоду, згідно з якою українські формування залишали Київ і відступали на лінію Ігнатівка - Васильків. Важкі бої, нестача зброї, боєприпасів та спорядження з кожним днем дедалі більше знесилювали армії УНР та ЗУНР. Укладена 6 листопада 1919 р. угода переводила збройні формування УГА під командування білих.

У цей час майже в безнадійному становищі перебувала й армія УНР. Командування прийняло рішення про її поділ на дві частини - одна мусила перейти до Польщі, інша - на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком ставила собі за мету перейти до партизанських методів боротьби і здійснити рейд по тилах денікінської та Червоної армії. Цей рейд увійшов в історію як 1-й Зимовий похід. Він тривав від грудня 1919 р. до травня 1920 р. Рейд завершився 6 травня 1920 р. проривом через фронт 14 радянської армії у райони, зайняті поляками.

Політика А. Денікіна не мала широкої підтримки, більше того, вона викликала обурення та протест народних мас. Стихійна хвиля народного невдоволення стимулювала появу масового партизанського руxy. Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 p. H. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії України (махновців). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями була укладена компромісна угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно блискавичним ударом у районі Умані пробив білий фронт і за короткий час взяв під контроль значну територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Денікін направив проти них численні формування. Хоча після цих дій Н. Махно змушений був залишити Північну Таврію та відійти до Катеринослава, денікінцям так і не вдалося зберегти контроль над Україною. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Потужний жовтневий наступ радянських військ призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи, а вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України, хоча села зусиллями самооборони ще чинили значний опір.

Ленін видав проект резолюції «Про радянську владу в Україні». (3 грудня 1919 р.), суть якої полягає в пом'якшенні офіційного курсу, в намаганні розширити соціальну базу радянської влади в Україні шляхом низки поступок:

  • формальне визнання самостійності України;

  • запровадження повільніших порівняно з Росією темпів націоналізації промисловості;

  • передача селянству частини колишніх радгоспних земель;

  • зменшення обсягів продрозкладки;

  • залучення до партійного керівництва українців;

  • співпраця з колишніми політичними опонентами - лівими партіями боротьбистів та борбистів.

Однак цей документ певною мірою залишався декларацією. На практиці мало місце утвердження централізму через формування системи ревкомів. Форсовано формувалася однопартійна система. Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та територіальний розкол українських земель.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]