Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
dovidka.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
1.81 Mб
Скачать

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців.

У серпні 1914 р. на заклик новостворених Головної української ради та Бойової управи УСС (організаційно-координаційного центру легіону УСС) до новітнього українського війська зголосилися бл. 30 тис. добровольців з усієї Галичини. Австрійське командування обмежило чисельність легіону до 2,5 тисяч. Першим офіційним комендантом {командиром) легіону був М. Галущинський, директор Рогатинської гімназії. Об'єднуючи кращі сили молоді, які представ­ляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспільства на виборення Української держави.

Протягом 1914 - першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29 квітня — 2 травня 1915). У 1915 - 1917 рр. легіон УСС вів кровопролитні битви на подільській землі. Важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил. Сотні молодих патріотів загинули на схилах гори Лисоні, поблизу сіл Конюхи та Куропатники на Бережанщині, в інших місцях.

Українська революція Революційні події в Україні 1917 – на початку 1918 р.

Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фатальним. З 23 лютого до 2 березня самодержавство впало, Микола II зрікся влади і, фактично, в країні встановився республіканський лад. Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання:

створення нової стабільної держави;

визначеність у питанні про участь у війні; подолання негативних тенденцій в економіці; вирішення аграрного та національного питань.

Після Лютневої революції влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду, який отримав повноваження від ліберальних кіл Державної думи. Його основною опорою на місцях і, зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орієнтації. Демократизація суспільства: проголошення політичних прав і свобод, скасування національних та релігійних обмежень, смертної кари, ліквідація репресивних органів царського режиму, оголошення амністії, зумовили на перших порах популярність нового уряду серед місцевих органів влади. Та небажання, а значною мірою неможливість через певні обставини Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни до скликання Установчих зборів зумовили катастрофічне, падіння його авторитету. Виникають альтернативні органи влади - Ради депутатів як безпосередній наслідок волевиявлення політично активної частини трудящих і логічне продовження революційних традицій 1905-1907 рр.

Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Тимчасовий уряд обстоюючи унітарну форму російської держави визнавав за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Це зумовило появу в Україні альтернативного центру влади - Центральної Ради, яка утворилася 4 березня 1917 р. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Свою прихильність до ЦР висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з'їзди, скликані в травні 1917 р.

Наслідки Лютневої революції 1917 р. для України:

  1. посилення політичної боротьби;

  2. 2вихід на політичну арену широких народних мас;

  3. перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя;

  4. зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво;

  5. паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]