Церковне життя та діяльність братств.

У 1596 р. в Бресті (Бересті) було скликано з'їзд прихильників унії і проголошено союз із католицькою церквою. Польський уряд оголосив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої. Своїм главою уніати визнали римського папу, але зберегли в уніатській церкві слов'янську мову та обряди православної церкви. Інша частина православного духовенства зібрала свій собор, на якому засудила унію. Польські магнати шляхом релігійної експансії прагнули ще тісніше приєднати Україну до Польщі, полонізувати її населення. Єзуїти, які з'являються в Україні, стають головним чинником її денаціоналізації. На Берестейському соборі було проголошено з'єднання православної церкви з римською із збереженням обрядових і канонічних особливостей. Унія, як метод і форма об'єднання церков, не досягла мети - не сприяла об'єднанню православних і католиків. Проте як метод і форма збереження національної ідентичності українського народу в умовах іноземної окупації, національного й релігійно-церковного гноблення виправдала себе.

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. та посилення національного гніту формують національну свідомість українського народу та його національне пробудження. Визначальну роль у політичному і культурному житті відігравали братства - громадські спілки православного українського населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам. В Україні найперше братство разом із школою і друкарнею з'явилося у Львові (1586р.). Воно збудувало церкву, заснувало тут першу українську гімназію. Духовенство отримало від литовських князів та польських королів грамоти на володіння землями і селянами.

Українська культура та розвиток мистецтва.

Своєрідність української культури XVI ст. зумовлювалась тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох іноземних держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували у різних державах, були неоднаковими. Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися й відроджувалися разом з православною вірою та руською мовою, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі - України спосіб життя. Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови. Водночас через Польщу в Україну потрапляли ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власних вищих навчальних закладів, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до західноєвропейських наукових та мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру.

Розуміння великої небезпеки, пов'язаної з розгортанням мережі єзуїтських і протестантських навчальних закладів, спонукало українців подбати про оновлення власної освіти. Відродження української школи розпочалося з діяльності Острозького культурно-освітнього осередку. Він був створений 1576 р. з ініціативи князя Костянтина-Василя Острозького. Головну мету власної діяльності члени осередку вбачали у відродженні української культури на засадах православ'я. А найефективніший засіб для досягнення такої мети, за їхнім переконанням, - школа. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва. В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися мови - слов'янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалось навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" школа - перший вищий навчальний заклад в Україні та серед православних.

Освітні й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами, зусиллями яких починали створюватися братські школи. Перша така школа з'явилася у Львові 1585р., а незабаром їх почали закладати скрізь в Україні. На початку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько 30, їхнє головне призначення - надавати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям і батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька, були слов'яно-греко-латинськими. Крім названих мов, у них учні опановували вже згадані "сім вільних наук". В 1615 році постала братська школа в Києві. Вона швидко здобула слави найавторитетнішого навчального закладу в Україні. До її заснування докладали зусиль учені, письменники й поети, провідні діячі православної церкви, які гуртувалися навколо архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький. Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа -Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегіум. Київський колегіум (незабаром Києво-Могилянська академія) був вищим навчальним закладом. Києво-Могилянська академія тривалий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи й усього православного світу, її вихованці закладали школи, обдаровували бібліотеки і в такий спосіб сприяли розвиткові культури, малярського мистецтва, літератури, музики, театру.

Острозька школа, Київський колегіум, братські школи були й центрами боротьби проти наступу католицизму та уніатства. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя.

Першими шкільними підручниками в Україні були "Адельфотес", Граматика словенская". "Адельфотес" - граматика грецької мови, видана 1591 р. у Львові. Поруч з грецьким матеріалом давала слов'янські паралелі і спричинила розвиток української граматичної термінології. Найважливішою пюдією XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фьоль. В 1491 р. надрукував перші видання кирилівського шрифту - релігійні книги "Октоих" та "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець. У Львові він за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар".

У XVI ст. набуває поширення полемічна література, що виникає в умовах боротьби проти католицького наступу на права православ'я. Відомо близько 60 полемічних творів. Найбільш видатними діячами полемічної літератури були Іван Вишенський, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Йов Борецький, Петро Могила, Зизаній (Тустановський), 3. Копистянський. Поряд з церковно-літературними творами в Україні розповсюджувалася перекладна література. Полемічна література ідейно обґрунтовувала й духовно освячувала визвольний рух в Україні.

Основою українського театру стали народні ігри та обряди. В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовували театралізовані вистави - так звані шкільні драми. В антрактах драм ставили комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми. У той час з'явився і вертеп. Українська музика розвивалася на народній пісенній основі. Професійна музика залишалася виключно церковною. У школах, маєтках землевласників створювали хорові капели. Історичні пісні та думи славили героїну боротьбу українського народу. Пісні й думи виконували лірники й кобзарі.

В Україні широкого розмаху набуло будівництво оборонних споруд (замків, фортець, валів). Зводять нові монастирі та церкви, палаци магнатів, розбудовують міста. Церкви і палаци прикрашали різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними скульптурами. Поширюється книжкова графіка, техніка художнього лиття й обробки металів та інкрустація виробів золотом, сріблом і коштовним камінням. Архітектура і образотворче мистецтво в Україні набували національних рис і були невід'ємними здобутками суспільного побуту українців. Потреба національного самозбереження, яка особливо гостро постала після Люблінської унії, спричинила надзвичайне піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалася єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні 16 ст., після тривалого періоду занепаду, визначають як національно-культурне відродження.