Тема 3. Суб’єкти та основні принципи міжнародного економічного права

1. Міжнародне економічне право: поняття, становлення і джерела

2. Держави як суб’єкти міжнародного економічного права

3. Інші суб’єкти міжнародного економічного права

4. Принципи міжнародного економічного права

1. Міжнародне економічне право: поняття, становлення і джерела

Прогресуюча інтенсифікація розширення і поглиблення різноманіт­них економічних відносин між народами, державами і континентами обумовила появу і стрімке формування порівняно нової галузі сучасно­го міжнародного права - міжнародного економічного права. Як поняття, воно являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють різнома­нітні економічні відносини, що носять міжнародний характер. Цей об’єкт дуже складний за структурою тому, що він охоплює торговельні, транспортні, виробничі, валютні, кредитні, науково-технічні та інші господарські відносини. До складу суб’єктів міжнарод­ного економічного права входять як держави, так і різноманітні юридичні та фізичні особи.

Найважливішими є міждержавні економічні відносини, хоча останнім часом усе більше і більше розширюються економічні відносини за участю приватних юридичних і фізичних осіб.

Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародно­го економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють як одну з основних цілей ООН здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнарод­ного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЭКОСОР). Ця Рада коорди­нує діяльність усіх органів ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва, а також займається підготовкою проектів міжнародно-правових актів у цій сфері. В цьому велику допомогу Раді надає Комісія міжнародного права ООН і Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

У розвиток положень ст. 1 Статуту ООН про розширення міжнарод­ного економічного співробітництва у жовтні 1947 р. під егідою ООН була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). На основі просторового розширення дії принципу найбільшого сприяння ГАТТ має на меті:

- боротьбу з дискримінацією в торгівлі;

- зниження митних тарифів;

- лібералізацію зовнішньої торгівлі;

- зняття обмежень в імпорті товарів та ін.

Згодом ГАТТ набула рис міжнародної економічної організації, в ній беруть участь більше 150 держав, що контролюють понад 90% світової торгівлі. У 1995 році ГАТТ перетворено у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Проте світовий економічний порядок, що формувався на основі ГАТТ, багато в чому відбивав інтереси індустріальне розвинутих держав. Це не влаштовувало держави, що розвиваються, вплив яких в ООН неухильно зростав. У результаті в квітні 1974 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію і Програму дій щодо встановлен­ня нового міжнародного економічного порядку (НМЕП), а в грудні цього ж року - Хартію економічних прав і обов’язків держав. У цих документах були сформульовані концепція і комплексна програ­ма встановлення НМЕП.

Цей новий економічний порядок, відображаючи інтереси держав, що розвиваються, підкреслював суверенні права держав у розпоряджен­ні своїми природними ресурсами, суверенну рівність держав, свободу їхнього вибору у сфері економічного і соціального розвитку, неприпус­тимість будь-якої дискримінації, вирішення всіх економічних питань на умовах справедливості і взаємної вигоди та ін. Важливе місце в документах приділялося необхідності встановлення преференційного режиму в міжнародних економічних відносинах. Ці положення не влаштовували економічно потужні держави, що прагнули послабити політичне і юридичне значення цих документів. Однак документи ухвалені ООН і вони значною мірою сприяли прогресивному розвитку сучасного міжнародного економічного права.

У травні 1990 року ООН прийняла Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав. Ця Декларація деякою мірою зблизила позиції розвинутих держав і держав, що розвиваються.

Таким чином, слід відзначити як основні джерела міжнародного економічного права:

- Статут ООН;

- Генеральну угоду з тарифів і торгівлі;

- Декларацію і Програму дій по встановленню нового міжнародно­го економічного порядку;

- Хартію економічних прав і обов’язків держав:

- Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав;

- Конвенцію про правовий статус, привілеї та імунітети міждержа­вних економічних організацій 1980 року, яку також можна віднести до числа джерел міжнародного економічного права.