2. Держави як суб’єкти міжнародного економічного права

Держави були і поки що залишаються основними суб’єктами міжнародного права. Проте це найбільш ефективно виглядає в умовах проведення ними активної міжнародної економічної діяльності, що породжує, у свою чергу, не тільки економічну взаємну зацікавле­ність, але й економічну взаємозалежність. Така залежність (оскільки це обмежує суверенітет) може призвести до ізоляції від міжнародного співтовариства, що значно утруднює вирішення багатьох економічних проблем внутрішнього характеру (СРСР, Німеччина, Китай). Тому держави прагнуть розширювати свої міжнародні економічні зв’язки, активно використовуючи при цьому юридичні важелі міжнаро­дного економічного права. Такими важелями виступають основні принципи сучасного міжнародного права, спеціальні принципи міжнародного економічного права та інші положення, сформульовані в різних джерелах міжнародного економічного права. Зокрема, право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами закріплене в Міжнародних пактах про права людини 1966 року, право дипломатичних представництв на розвиток економічних відносин з іншими державами міститься у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Держава, як суб’єкт міжнародного економічного права, може виступати як в економічних відносинах міждержавного характеру, так і у відносинах, що носять характер приватноправових. В останньому випадку держава або її орган вступає в такі відносини при організації спільних підприємств із приватними іноземними юридичними і фізичними особами. Таке, засноване міжнародним договором, спільне підприємство підпадає під дію міжнародного економічного права. Участь держави в приватноправових відносинах може також виявлятися у формі укладання договору про концесію, про експлуатацію корисних копалин та ін. Те, що в подібних договорах держава сама безпосередньо, або через свої органи стає стороною й учасником приватноправових відносин, може стати причиною виникнення дуже складних із погляду юриспруденції питань. Маються на увазі питання імунітету державної власності від примусового виконання судових рішень, питання цивільно-правової відповідальності держави за боргові зобов’язання спільного з нею підприємства та ін. Проте аналіз міжнародно-правової практики при вирішенні подібних питань дозволяє думати, що в кожному конкретному випадку суди, частіш усього, знаходять найбільш прийнятні для сторін рішення.

3. Інші суб’єкти міжнародного економічного права

В умовах інтенсивного розвитку різноманітних економічних зв’язків важливе значення має економічна діяльність різних міжнародних організацій. Внаслідок цього вони є суб’єктами міжнародного економічного права і їхня роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва постійно зростає.

Всі існуючі міжнародні організації, що займаються різними економічними питаннями, можна розділити на дві групи - міжнародні організації загальної компетенції, де значаться й економічні питання, і міжнародні організації, спеціально створені для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері.

До міжнародних організацій загальної компетенції, насамперед, вар­то віднести ООН, однією з важливих цілей якої є всебічний розвиток міжнародного економічного співробітництва. Вище уже відзначалися основні органи ООН, які займаються розв’язанням економічних питань взагалі і міжнародного економічного права, зокрема.

Серед інших міжнародних організацій загальної компетенції можна відзначити регіональні міжнародні організації - Лігу арабських держав (ЛАД), Організацію американських держав (ОАД). Організацію африканської єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), і особливо, Європейський Союз. Цей Союз утворився в результаті об’єднання ряду Європейських співтовариств, у тому числі й економіч­них, і вирішує завдання: формування спільного ринку товарів, робочої сили, капіталу; створення митної спілки; проведення єдиної торговель­ної політики; проведення спільної політики у сфері сільського господарства, транспорту; утворення економічного і валютного союзу держав, що беруть участь у Союзі, за допомогою зближення їх націона­льних правових систем. До числа міжнародних організацій, створених для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері, варто віднести: Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Продовольчу і сільськогосподарську організацію ООН (ФАО); Міжнародний Валютний Фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК); Конференцію ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ін.

Проблема регулювання міжнародної торгівлі ви­рішається Світовою організацією торгівлі (СОТ). Створена за Марракеським договором у 1994 р., СОТ змогла розпочати свою роботу 1 січня 1995 р. Ця нова міжнародна інституція мала такі особливості ста­новлення. Насамперед, Світова організація торгівлі була утворена фор­мальною угодою (на відміну від ГАТТ, який побачив світ завдя­ки спрощеному договору). Крім того, норми Марракеського до­говору були обов’язковими для включення у закони держав-членів, змушуючи останніх діяти так, щоб їхні внутрішні правові системи відповідали багатостороннім комерційним домовленос­тям (ст. XXVI). Таке зобов’язання виконувати Марракеський до­говір, однак, не означало, і це слід підкреслити, що його норми мали пряму дію у рамках внутрішніх правових систем держав-членів. Відсутність принципу прямого застосування насправді чітко обумовили США та ЄС під час схвалення договору. (Дивіть­ся, що заявив Суд Європейського Союзу у справі Португалії про­ти Ради, справа 149/96 від 23 листопада 1999 р. Зібрання 1/8395.)

Світова організація торгівлі має такий юридичний статус на рівні міжнародного права щодо внутрішніх правових систем, який ГАТТ отримав лише де-факто.

Безперечно, СОТ є міжнародною організацією за своїм зміс­том та метою, вона має структуру та органи, типові для всіх міжнародних інституцій.

Слід пам’ятати також, що ГАТТ застосовувався лише до торгівлі товарами. Світова організація торгівлі, натомість, охоплює сферу послуг, а також ті комерційні операції, які сто­суються інвестицій та інтелектуальної власності.

Нарешті, договір про створення СОТ поклав край подріб­ненню системи міжнародної комерції, що було притаманним ГАТТ. Марракеський договір справді вважається єдиним гло­бальним договором, який складається з акта про створення СОТ та 13 багатосторонніх договорів про торгівлю товарами, які входять до Додатка 1, та які побудовані ієрархічно. Крім того, до договору також входять послуги (Додаток 1b) та інте­лектуальна власність (Додаток 1с). Договір включає меморан­дум про положення та процедури стосовно вирішення спорів та механізм вивчення торговельної політики (Додатки 2 і 3). Цей набір угод становить правову систему міжнародної торгів­лі, створену у Марракеші. Серед іншого, усі держави, які по­бажають приєднатися на пізнішому етапі, мають прийняти до­говір повністю, тобто у формі, у якій він був створений при за­снуванні організації. Навіть якщо спостерігається певна адап­тація до світових торговельних положень, зобов’язання визна­ти існуючу систему у повному обсязі забезпечує стабільність самої системи, запобігає її фрагментації, яка спостерігалася під час дії ГАТТ.

З погляду структури СОТ базується на традиційній моделі міжнародних інституцій. Вона має конференцію міністрів – вищий керівний орган, що складається із представників усіх держав-членів, генеральну Раду, яка також включає представ­ників з держав-членів, але є постійною, Секретаріат з Генеральним директором, який керує повсякденною діяльністю ін­ституції. Процедура голосування, а отже і прийняття рішень, хоча і передбачає різні типи більшості, фактично ґрунтується на вимозі консенсусу. Однак, порівнюючи з іншими великими міжнародними організаціями, такими як Світовий банк або МВФ, СОТ має зважену систему голосування, на відміну від ООН, де одна країна має один голос.

У рамках цього питання, дуже важливо точно визначити сферу компетенції цієї міжнародної інституції. Во­на чітко виписана у ст. III договору про її створення. У першій частині цієї статті зазначено, що СОТ відповідає за застосування, управління та функціонування багатосторонньої систе­ми світової торгівлі. Для конкретного виконання цих повно­важень у ч. 2 тієї самої статті зазначено, що СОТ – постійна організація, в рамках якої проводяться багатосторонні перего­вори щодо торгівлі. Отже, діяльність СОТ є продовженням дій ГАТТ. Організація також має дві важливі функції, які дають змогу їй здійснювати свою місію. З одного боку, це функції, передбачені у ч. 3 стосовно вирішення спорів, з іншого – пе­редбачені ч. 4 механізми розслідування торговельної політики держав-членів.

Договір про створення СОТ надає цій організації ключову роль всеосяжної інституції для глобальної тор­гівлі і співпраці між державами з цього предмета, забез­печуючи, з одного боку, контроль над торговельною політи­кою, яку здійснюють окремі країни, а з іншого – можли­вість вирішувати пов’язані суперечності.

Важливого значення в економічному житті нашої планети набувають транснаціональні корпорації (ТНК). Проте питання про їхню міжнародну правосуб’єктність офіційно ще остаточно не вирішене. Очевидно також, що в рамках сучасної світової економіки, особливо за останнє десятиліття, відбулось багато глибоких змін, які вивели їх на передній план. ТНК хоча і не визначаються як суб’єкти у терміно­логії загального міжнародного права, проте відіграють важливу роль у сфері світової економіки. Не витрачаючи часу на пошук коректного визначення бага­тонаціональних компаній (транснаціональних корпора­цій), яке у будь-якому разі складно сформулювати, зауважимо, що ці великі приватні економічні групи сьогодні урізноманіт­нили свою діяльність у багатьох країнах як з метою виходу на нові ринки, так і для делокалізації виробничих процесів, щоб отримати вигоду від конкурентних витрат на фактори вироб­ництва, доступні у різних країнах, зокрема на сировину та трудові ресурси. Ці мультинаціональні групи сьогодні здобули таку вагу у структурі світової економіки, що в багатьох із них бюджети набагато більші, ніж у деяких держав. Це дає змогу їм справляти визначальний вплив не лише на уряди багатьох країн, а й на саму структуру міжнародного економічного спів­товариства.

Неурядові організації, зі свого боку, відіграють важливу роль у вираженні інтересів різних соціальних груп промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються, яких цікавить конкретне впровадження проектів співпраці та програм міжнародного розвитку, особливо стосовно захисту довкілля, прав людини та національних меншин по всій планеті.

Роль цих важливих учасників світової економіки у між­народному економічному праві полягає в такому. Вони (ба­гатонаціональні корпорації та НУО):

мають значний вплив на рішення, що приймаються суб’єктами міжнародного права, тобто державами та міжнарод­ними організаціями;

проводять важливу конкретну діяльність, яка якщо не змінює існуючої структури світової економіки, то принаймні справляє на неї відчутний вплив.

Важливо зазначити, що вищезгадані організації не набува­ють, незважаючи на свою вагу, справжньої суб’єктності у міжнародній юридичній системі, яка досі обмежується виключ­но традиційними суб’єктами, тобто державами та міжнародними організаціями. Саме з цієї причини було вирішено ви­значати їх як учасників світової економічної системи, з якими мають рахуватися традиційні суб’єкти. Справді, існування цих нових учасників поряд з традиційними суб’єктами підтверджує думку, яку ми вже інтуїтивно сформулювали: міжнарод­не економічне право завжди було полігоном для «експеримен­тальних випробувань» нових структур для співдружності держав, які тут вперше з’являються, а згодом справляють знач­ний вплив і на юридичну систему, що регулює світове співтовариство.