Розділ 3

90

РОЗДІЛ 3

ОПТИМІЗАЦІЯ НАПРЯМКІВ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

3.1. Резерви поширення доходів Пенсійного фонду

Стан економіки України в умовах перехідного періоду зумовлений рядом об’єктивних факторів, пов’язаних із зниженням ефективності господарювання та спадом виробництва, високою інфляцією на початку економічних реформ, внаслідок чого відбулося істотне зниження реальної заробітної плати, пенсій, рівня життя значної частини населення.

У таких економічних умовах вживалися заходи, спрямовані на пом’якшення негативних наслідків спаду рівня життя пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку.

Разом із тим у пенсійному забезпеченні громадян України існувало ряд проблем, зокрема:

• низький рівень пенсійного забезпечення;

• майже відсутня диференціація розмірів пенсій;

• наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення;

• несвоєчасна сплата страхового збору (внесків) до Пенсійного фонду України.

Економічна криза негативно вплинула на фінансовий стан пенсійної системи, що призвело до значного скорочення реального бюджету Пенсійного фонду, появи заборгованості з виплати пенсій. Однією з причин цього є заборгованість з виплати заробітної плати, наявність значної кількості платників, які ухиляються від сплати внесків до Пенсійного фонду.

Найпроблемнішими питаннями і далі залишаються низькі розміри пенсій, відсутність диференціації трудових пенсій і відсутність джерел фінансування пенсіонерам у сільскій місцевості, надання відстрочок, розстрочок і списання заборгованості із сплати сбору на обов’язкове державне пенсійне страхування, постійне збільшення кількості пільгових пенсій забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у разі втрати годувальника, невизначеність порядку управління тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду тощо.

Істотною проблемою, яку матиме солідарна пенсійна система України в майбутні десятиліття, є зменшення кількості працівників при одночасному збільшенні кількості пенсіонерів. Це загальнолюдська проблема старіння населення, задля розв’язання якої більшість країн світу реформували або прагуть реформувати власні пенсійні системи. Так, коефіцієнт демографічної залежності пенсійної системи визначається як співвідношення чисельності пенсіонерів до кількості застрахованих платників податків. Заради справедливості слід зазначити, що в Україні один з найвищих у світі – 0,85, тоді як у країнах з розвинутою економікою, зокрема США, Німеччині, Франції, Великобританії, Швеції, даний показник становить відповідно: 0,19; 0,24; 0,23; 0,24; 0,26. За даними персоніфікованого обліку виплати 14 мільйонам пенсіонерів ( 30% усього населення) фінансують 16,5 мільйона працюючих, що регулярно сплачують внески до Пенсійного фонду України. Співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення складає 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1. Таким чином, скоро може виникнути критична ситуація, при якій на одного пенсіонера буде припадати один працюючий, а в таких країнах, як Швеція, Швейцарія, Великобританія, на одного пенсіонера припадає 4-5 осіб працездатного віку [20, с.46].

Пенсійна реформа покликана створити в Україні надійну і адекватну ринковим умовам систему соціального захисту для населення, що втратило працездатність. Сьогодні від фінансової здатності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут близько 30% населення країни. Постійний розвиток пенсійної системи сприяє також посиленню соціального захисту громадян, що працюють, детінізації зайнятості і доходів, забезпечує ефективніше використання бюджетних коштів і стабільне соціально-економічне середовище. В той же час демографічні перспективи і непостійне економічне середовище дають підстави говорити про те, що пенсійна реформа не одноразовий захід, а безперервний процес, що ніколи не втрачає актуальності [43, с. 24].

Україна майже останньою на пострадянському просторі відважилася на реформування пенсійної системи. Але, не дивлячись на тривалу підготовку, практична реалізація її ідей постійно стикається з серйозними проблемами. Головним чином це пов'язано з тим, що пенсійна система постійно стає об'єктом політичних спекуляцій. Як наслідок, страхові основи підміняються політичними рішеннями, що часто не мають під собою достатнього економічного обгрунтування. У зв'язку з цим виникає необхідність уточнення стратегічних пріоритетів розвитку пенсійної системи і удосконалення механізмів реалізації пенсійної реформи.

Завдяки тому, що Управління Пенсійного фонду в Ленінському районі міста Донецька є структурним підрозділом Пенсійного фонду України, то рекомендації щодо оптимізації напрямків формування і використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду, що приведені в даному дослідженнні, підходять і можуть використовуватися і для Пенсійного фонду України.

Основними завданнями реформування пенсійного забезпечення є:

• реалізація конституційних прав громадян на соціальний захист;

• запровадження дійової системи пенсійного страхування, що дасть можливість застрахованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, що забезпечував би сталий рівень життя;

• впровадження принципу зацікавленості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні при виході на пенсію;

• врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії шляхом встановлення залежності розміру пенсії від трудового внеску та страхового стажу;

• зменшення демографічного навантаження на фінансову основу пенсійного забезпечення;

• забезпечення недержавного пенсійного забезпечення.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачено прийняти ряд заходів, направлених на істотне підвищення розмірів пенсій (зокрема, актуалізація призначених пенсій на нову зарплатову базу, збільшення величини оцінки одного року страхового стажу).

В даному випадку потрібно мати на увазі, що солідарна система передбачає солідарність не лише між поколіннями тих, що працюють і пенсіонерів, але і між самими пенсіонерами. Виплата високих пенсій незначній кількості пенсіонерів на фоні загального низького розміру не може вважатися нормальним явищем для солідарної системи. Слід підкреслити, що диференціація розмірів пенсій не має бути самоціллю, головне завдання пенсійного забезпечення - гідний рівень життя громадян, що втратили працездатність.

До найголовніших пріоритетів реформування солідарної системи на сучасному етапі слід віднести удосконалення механізму індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів і запобігання бідності пенсіонерів в порівнянні з останнім населенням.

Проблеми індексації пенсій існують і в розвинених країнах. Це пов'язано з недосконалістю індексації пенсій на інфляцію: певний крок між зростанням загальних доходів населення і індексацією пенсій у зв'язку із зростанням цін загрожує відношенню до середніх стандартів суспільства, постійним відставанням купівельної спроможності пенсій. Деякі країни ЄС (зокрема, Бельгія, Італія, Португалія) з метою забезпечення гідних пенсій для старих людей недавно ввели гарантовану мінімальну пенсію в більшому розмірі, чим передбачено законодавчо встановленими нормами [43, c.24-25].

Подібні реформування мінімальної пенсії або мінімальної виплати для старих людей представляють певну перешкоду для залучення населення до здобуття пенсійних прав (тобто до активної участі з пенсійному страхуванні). Слабка кореляція між сплатою пенсійних внесків і отриманим розміром виплати наводить до несправедливості і неефективності пенсійної системи. Населення зазвичай відноситься до пенсійних внесків як до податків взагалі, не сприймаючи внески як необхідну передумову для отримання власних пенсійних прав, а отже, прагне уникнути їх сплати або мінімізувати їх виплату.

При цьому виникають ще два питання: чи по однакових правилах повинні індексуватися мінімальна пенсія (мінімальна виплата) і залежна від заробітку частина пенсії, і як це впливатиме на ділення пенсіонерів по рівню доходу, адже існує реальна загроза зрівнялівки. З врахуванням цього зв'язок між мінімальною виплатою, правилами індексації і мотивами до страхової участі має бути ретельно продуман. Соціальна допомога для всіх пенсіонерів за віком, незалежно від страхової участі і доходів домогосподарства, упроваджена в Нідерландах, Данії, проте, переважна більшість країн призначають мінімальну пенсію за умови перевірки доходів.

Значна кількість пенсійних реформувань в різних країнах направлена на встановлення тіснішого зв'язку між внесками і виплатами в системах з певними виплатами, до яких відносяться також солідарні системи. Серед таких заходів: збільшення тривалості періоду сплати внесків для здобуття повного розміру пенсії (останні приклади – Франція 2003 р., Австрія - 2004-2005 рр.); розрахунок повного розміру пенсії з врахуванням заробітків протягом всього життя, а не на базі заробітної плати в останній рік роботи; вживання пониженого або підвищеного розміру пенсії для осіб, що виходять на пенсію, відповідно, раніше або пізніше звичайного віку (упроваджено в багатьох країнах Євросоюзу, у тому числі в нових країнах-членах - Латвії, Литві, Естонії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Словенії). Латвія і Польща реформували солідарну систему в умовно-накопичувальну [43, с.25].

Наявність заборгованості зі сплати страхових внесків є одним зі стримуючих факторів розвитку пенсійної системи не тільки Управління Пенсійного фонду Ленінського району, але й України в цілому. Від того, як швидко ця проблема буде вирішена, залежить збільшення доходів Пенсійного фонду і забезпечення прав застрахованих осіб. Сьогодні важливо попередити виникнення заборгованості, а не боротись з наслідками. На це були спрямовані ініціативи Пенсійного фонду щодо прийняття законодавчих актів, що стосуються посилення контролю з боку комерційних банків за повнотою сплати страхових внесків при отриманні коштів на заробітну плату.

Серед основних перспективних законодавчих пропозицій залишається проект закону України «Про систему збору і обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з реєстраційним номером 0924, прийнятий в першому читанні парламентарями 5 скликання. Його прийняття дозволить спростити взаємодію страхувальників з фондами соціального страхування шляхом об'єднання функцій по збору страхових внесків і контролю їх сплати в одному органі, а також дозволить забезпечити повніший доступ застрахованих осіб до інформації про придбаних ними страхових правах.

У переліку підготовлених до розгляду Комітетами Верховної Ради України законопроектів потрібно виділити урядовий законопроект з реєстраційним № 2315 «Про внесення змін до Закону України «О загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні» про погашення боргів перед Пенсійним фондом України.

Внесений законопроект націлений на зменшення розміру фінансових санкцій, вживаних за порушення термінів сплати внесків, до 10 % і за бажанням платників розстрочити штрафи і пеню, нараховані їм за несплату або невчасну сплату страхових внесків і фінансових санкцій, строком на 60 календарних місяців з відстроченням першого платежу на 120 календарних днів. Ухвалення цього законопроекту сприятиме стимулюванню суб'єктів господарювання до погашення боргів по сплаті пенсійних внесків, що позитивно вплине на фінансовий ресурс Пенсійного фонду України [28, с.19].

На теперешний час органи Пенсійного фонду України можуть вживати наступні заходи з метою зменшення заборгованості підприємств: накладання адміністративних штрафів, застосування штрафних санкцій, подання матеріалів на притягнення до кримінальної відповідальності, надсилання вимог про сплату боргів [25, с.21].

Законопроект «Про доповнення статті 20 Закону України «О загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні» № 2401 пропонує запобігти ухиленню підприємств від сплати внесків до Пенсійного фонду в пропорційному розмірі при здобутті коштів на заробітну плату в установах банків.

З метою запобігти виведенню з підприємств-боржників майна Пенсійним фондом відпрацьовуються відповідні зміни в законодавстві. Розробленим законопроектом пропонується заборонити створення нових суб'єктів господарювання на основі майна осіб, що є боржниками перед бюджетами всіх рівнів, фондами соціального страхування, Пенсійним фондом України, юридичними і фізичними особами без визначення правонаслідувачів.

При цьому пропонується визначити осіб, що створюють свої підприємства з використанням майна боржників, правонаслідувачами пропорційно переданому майну. Інформація про обов'язки правонаслідувачів по боргах вказуватиметься в засновницьких документах підприємства.

Таким чином, на першому етапі в умовах обмеження ресурсних можливостей економіки потрібно здійснити комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя населення, недопущення масового безробіття, посилення захисту соціальних і трудових прав громадян. Найважливішими серед цих заходів є:

• ліквідація та недопущення в подальшому заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій і допомоги;

• впорядкування діючих пільг і компенсацій у пенсійному забезпеченні громадян;

• формування системи державних мінімальних соціальних стандартів;

• запровадження загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

• розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення.

На другому етапі, враховуючі матерільні і фінансові можливості, передбачається:

• підвищення розмірів заробітної плати і трудових пенсій до рівня мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп населення;

• запровадження додаткового недержавного пенсійного забезпечення;

• вдосконалення структури управління пенсійним забезпеченням;

• переведення соціальних пенсій у систему соціальної допомоги на основі закону про соціальну допомогу.

На третьому етапі за умови економічної та фінансової стабілізації передбачається:

• забезпечення для населення мінімальних соціальних стандартів;

• перехід до реалізації повною мірою норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Реалізація цих завдань дасть змогу перейти до більш високих стандартів матеріального забезпечення пенсіонерів.

З метою реформування соціального сектора в Україні необхідно реформувати солідарну систему таким чином, щоб забезпечити досягнення таких цілей:

• зниження ставки внеску в Пенсійний фонд від валових витрат фонду заробітної плати юридичних осіб;

• зміцнення платіжної дисципліни підприємств і підприємців по сплаті внесків у бюджет Пенсійного фонду;

• забезпечення більш високих і справедливих виплат по пенсіях службовцям і науковцям нашої держави;

• поліпшення адміністративної ефективності і зниження рівня помилок і зловживань при нарахуванні і виплаті пенсій;

• підвищення віку виходу на пенсію з метою забезпечення фінансової збалансованості пенсійної системи і достатніх надходжень для фінансування більш високих і значимих розмірів пенсій;

• скасування пільгових пенсій, що фінансуються за рахунок пенсійних надходжень.

Введення в дію Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» направлене на покращення ситуації щодо поповнення доходної частини Пенсійного фонду. Адже з’явився додатковий мотив високих заробітків – це виплата в майбутньому відповідного розміру пенсії (з відрахованих за роки трудової діяльності страхових внесків).

Таким чином, можна виділити найважливіші пропозиції щодо поширення доходів Пенсійного фонду в Ленінському районі, та в Україні взагалі. Це насамперед за рахунок повернення заборгованості Фонду підприємствами та покращення платіжної дисципліни всіх платників, за рахунок максимальної легалізації заробітної плати, за рахунок підвищення зайнятості населення та збільшення розміру заробітної плати, за рахунок надходжень страхового збору від суб’єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеному оподаткуванні.

3.2. Пропозиції щодо підвищення ефективності використання коштів Пенсійного фонду

Для ефективного використання коштів Пенсійного фонду України потрібно удосконалити методи фінансового планування, звітності та систему контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Світова практика виділяє два основні методи державного нагляду у сфері пенсійного страхування: метод реагування на порушення встановлених законодавством правил функціонування суб'єктів загальнообов'язкового державного пенсійного страхуван­ня та метод запобігання можливим порушенням зазначених пра­вил і їх попередження.

У разі застосування першого методу уповноважені державні органи реагують лише на випадки погіршення функціонування окремих осіб — суб'єктів системи.

Під час застосування методу запобігання й попередження уповноваженні державні органи наглядають за роботою кожного суб'єкта системи, постійно збираючи та аналізуючи їхні звіти й інформацію, що отримується з цих джерел. Одним з найпоши­реніших методів збирання інформації є проведення планових, позапланових перевірок і перевірок на місцях.

Зазначені методи нагляду застосовують залежно від рівня розвитку системи пенсійного страхування, її стану і досвіду функ­ціонування, рівня кадрової професійності та розвитку інфраструк­тури уповноважених державних органів. Зазначені методи не можуть бути змішані внаслідок принципово відмінних вимог до їх організації та запровадження, у тому числі щодо обсягів необхід­ної інформації, повноважень органів державної влади, зокрема щодо застосування санкцій [33, с.80].

Вибір методів державного нагляду здійснюється також з ура­хуванням цілей запровадження державного регулювання та на­гляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування.

Метою державного нагляду у сфері пенсійного страхування є проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері; забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; створення умов для ефективного функціонування та роз­витку системи загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування; забезпечення дотримання суб'єктами системи загальнообо­в'язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; адаптація системи загальнообов'язкового державного пен­сійного страхування до міжнародних стандартів [3].

Згідно з тим, що в Україні спостерігається значне зменшення кількості працюючих до зростання кількості пенсіонерів, важливо залучити до праці якнайбільше осіб. В Україні, як і в багатьох розвинутих країнах світу, залучення інвалідів до сфери праці здійснюється шляхом квотування, тобто резервування певного мінімуму робочих місць на підприємствах (в установах, організаціях) усіх форм власності та господарювання. В нашій державі відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлено 4-відсотковий норматив для забезпечення робочими місцями інвалідів, а якщо працює від 8 до 25 осіб — резервується одне робоче місце. Невиконання зазначеного нормативу тягне за собою сплату штрафних санкцій суб'єктами господарювання (крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів) до Фонду соціального захисту інвалідів.

При цьому, вітчизняним законодавством для роботодавців, окрім безвідсоткових позик на створення робочих місць для інвалідів терміном на три роки, не передбачено інших стимулюючих механізмів до найму чи збереження зайнятості цієї категорії громадян. Тобто правова база зорієнтована переважно на адміністративно-примусові методи впливу на роботодавців, тоді як у зарубіжних країнах, окрім квотування, широко застосовують фінансово-економічні та навіть соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Найпоширенішими та дієвими важелями заохочення зарубіжних роботодавців до найму або збереження зайнятості інвалідів виступають фінансово-економічні важелі: різного роду пільги, дотації, субсидії. Так, в Японії за кожного інваліда, якого роботодавець наймає понад мінімальну квоту, останньому щомісячно виплачується дотація в 20000 йєн (184 дол. США). В Австралії та Новій Зеландії дотація виплачується тим роботодавцям, які приймають осіб з інвалідністю понад квоту не тільки як працівників, а й учнів на виробництві.

Для адаптації інвалідів до робочого місця або компенсації іноді нижчої продуктивності їхньої праці у деяких країнах роботодавцям надаються дотації та субсидії на заробітну плату таких працівників. У Бельгії та Болгарії, наприклад, дотації на зарплату роботодавцям надаються впродовж року з поступовим її зменшенням щомісяця.

За австралійською програмою "Початок роботи" роботодавцям на зарплату кожного працівника з інвалідністю надається піврічна субсидія в розмірі 50 австралійських доларів на місяць (38,6 дол. США).

У Німеччині субсидії на оплату праці сягають 80% розміру заробітку працівника з інвалідністю, у Швеції — 50%, а в Угорщині — 35%. Однак у Німеччині термін одержання роботодавцями субсидії сягає двох років, а в Швеції триває протягом усього періоду зайнятості інвалідів.

Надання пільгових преференцій в оподаткуванні роботодавцям, які наймають на роботу інвалідів, та пільг при сплаті внесків на соціальне страхування поширено в США, Чехії, Словаччині, Польщі тощо.

Так, згідно з американською Програмою податкових пільг за певні види робіт (TGTC), роботодавці мають податкові пільги терміном до двох років у розмірі 50% за перший рік роботи інваліда та 25% — за другий.

Польським роботодавцям — за умов прийняття ними на роботу інвалідів понад мінімальну квоту — знижується податок на фонд заробітної плати. При цьому половина невиплаченої суми перераховується ними до Державного фонду реабілітації інвалідів.

Як уже зазначалося, в зарубіжних країнах поряд із фінансово-економічним поширено також соціально-психологічне стимулювання роботодавців за наймання або збереження зайнятості інвалідів. Так, Ірландська національна компанія з реабілітації запровадила емблему "Реальність інвалідності" як підтвердження додержання стандарту рівних можливостей для інвалідів на підприємствах. Емблему для рекламування власної продукції можуть використовувати ті роботодавці, котрі на всіх етапах процесу підбору кадрів розглядали кандидатури осіб з інвалідністю виключно за їхніми діловими якостями та створили на своєму підприємстві найбільшу кількість робочих місць для інвалідів.

У східних країнах — Японія, Республіка Корея — вже тривалий час проводять та транслюють по телебаченню національні конкурси, де інваліди демонструють свої трудові навички. Такі конкурси сприяють позитивному сприйняттю громадськістю в цілому та роботодавцями зокрема можливості повноцінної участі людей з інвалідністю в сфері соціально-трудових відносин.

Враховуючи зарубіжний досвід, можна стверджувати, що у перспективі підвищенню рівня зайнятості інвалідів в Україні сприятиме розробка та впровадження механізмів стимулювання вітчизняних роботодавців. Ними, на мою думку, можуть бути:

1) матеріальне стимулювання (дотації) роботодавців, які наймають інвалідів понад мінімальну квоту;

2) дотації роботодавцям з метою компенсації заробітної плати працівників з інвалідністю з диференціацією її розміру в залежності від тяжкості їхніх фізичних вад;

3) надання дотацій та субсидій роботодавцям на облаштування та технічне обслуговування робочих місць для працівників з інвалідністю;

4) податкові преференції та пільги при сплаті внесків на соціальне страхування підприємствам (установам, організаціям) всіх форм власності та господарювання, де працюють інваліди;

5) щорічне публічне відзначення кращих роботодавців, які перевиконують нормативи з працевлаштування інвалідів та створюють їм належні умови для роботи;

6) інформування громадськості про творчі здібності та трудові можливості інвалідів, у т. ч. з тяжкими вадами здоров'я.

Вимагає удосконалення система державного пенсійного забезпечення. Витрати Державного бюджету України на всілякі пенсійні програми досить високі - в 2008 р. по цій статті передбачені асигнування у розмірі 33,7 млрд грн., що складає майже чверть всіх доходів Пенсійного фонду. Проте, головну проблему представляє навіть не великий об'єм пенсійних витрат державного бюджету, а обгрунтованість напрямів їх використання. Разом з абсолютно безперечними преференціями для таких категорій пенсіонерів, як ветерани війни і праці, громадяни, що мають особливі заслуги перед Україною, що пострадали внаслідок Чорнобильської катастрофи, донори, жертви політичних репресій, жителі гірських населених пунктів, деякі з цих програм створюють нерівні умови призначення пенсій. Особливий порядок числення розміру пенсій, встановлений спеціальними законами для представників окремих професій і посад (державних службовців, депутатів, суддів, науковців, деяких інших), зумовлює значно вищий їх розмір і вищі темпи зростання, чим в пенсій, призначених на загальних підставах. Фактично, основним чинником диференціації пенсій сьогодні є закони, по яких вони призначаються. При цьому слід звернути увагу, що надбавки або підвищення пенсій, встановлені окремими законами компенсаційного характеру, досить часто передбачають значно нижчий розмір пенсійних виплат, чим в пенсій по професійних ознаках.

Тому важливо звільнити Пенсійний фонд від виплат пенсій згідно із Законами України «Про зайнятість населення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата», «Про статус суддів», «Про судову експертизу», «Про донорство крові та її компонентів», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус гірських населених пунктів», «Про наукову та науково-технічну діяльність», від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.