5. Функції дипломатичного та консульського представництв

Конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини” кодифікує в собі не тільки порядок, початок дипломатичної місії і її закінчення, але вперше в міжнародній практиці закріпила функції дипломатичного представництва.

Функції дипломатичного представництва:

• представницька;

• ведення переговорів з урядом держави перебування;

• інформаційна;

• заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування в розвитку їхніх взаємин в області економіки, культури і науки;

• консульська функція.

Представницька функція укладається в тім, що дипломатичне представництво акредитованої держави представляє його в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представляти його політичні, економічні, соціальні і культурні інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави – суб’єкта міжнародного права, що має об’єктивне право на представництво (право посольства).

Широке тлумачення представницької функції дипломатичного представництва дозволяє в цій функції виділити підфункцію, що у визначених обставинах стає самостійною функцією – це функція дипломатичного захисту. Вона укладається в тім, що дипломатичне представництво за рубежем представляє і захищає не тільки інтереси акредитуючої держави, але й у відношенні фізичних і юридичних осіб, тобто суб’єктів, що знаходяться в правовому зв’язку з акредитуючою державою (юридичні особи і громадяни держави).

Ведення переговорів з урядом країни перебування. Це основна процесуальна функція, що вказує спосіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому змісті розуміється як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування. У вузькому змісті слова це переговори з питань висновку міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому, переговори в широкому і вузькому змісті слова дипломатичний представник веде без представлення разових повноважень (раніше була вручена вірча грамота главі держави).

Інформаційна функція (функція «легального шпигунства”) полягає в тому, що дипломатичний представник має право всіма припустимого ( способами в рамках законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспектний характер, по-перше, вона стосується політичної обстановки, по-друге, розміщенню політичних сил, у третіх, економічний ситуації в країні й інших питаннях.

Якщо усе вище перераховані функції були виявлені в процесі тривалої міжнародної практики, то функція зміцнення дружніх відносин між державами-контрагентами в області економіки, культури і науки з’явилася вже в сучасні період. Ця функція була запропонована Чехословаччина під час Віденської конференції і знайшла своє місце в кодифікованому її документі. Організаційно-правові форми реалізації функцій дуже широкі, вони встановлюються й обмовляються державами і знаходять своє закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.

Консульська функція. При здійсненні консульської функції дипломатичним представництвом варто мати на увазі, що її здійснення відбувається тільки при відсутності на території країни перебування консульської установи акредитуючої держави (тобто маються тільки посольства) або при наявності таких. У залежності від цього розрізняють: а) віддільських консулів; б) окремих консулів.

Віддільські консули – це працівники консульського відділу дипломатичного представництва. Окремі консули – це консульські представники акредитованої держави в різних регіонах країни перебування. Якщо в країни перебування маються тільки дипломатичні представництва і немає окремих консульських установ, то консульський округ складає вся територія країни перебування; якщо ж маються окремі консульські установи, те кожне з них має свій окремий консульський округ.

Функції консульських представництв закріплені у Віденській консульській конвенції 1961 року. Консульські функції наступні:

1. Захист у державах перебування, у межах, що допускаються міжнародним правом, інтересів держави, що представляється, і його громадян, а також інтересів юридичних осіб, що мають його національність;

2. Заохочення торгівлі і сприяння розвитку економічних, культурних, наукових зв’язків між державою, що представляється, і державою перебування;

3. З’ясування умов і подій в економічному, комерційному, культурному і науковому житті країни перебування, повідомлення про їх уряду держави, що представляється, і надання зведень зацікавленим особам;

4. Видача паспортів і проїзних документів дитини громадянам представленої держави, віз і інших відповідних документів особам, що бажають зробити поїздку в представлену державу;

5. Надання допомоги і сприяння громадянам представленої держави;

6. Виконання обов’язків нотаріуса, актів цивільного стану і т.п. посадових осіб, а також виконання функцій адміністративного характеру;

7. Охорона інтересів громадян представленої держави й інтересів юридичних осіб, що мають його національність на території держави перебування;

8. Охорона інтересів неповнолітніх осіб і осіб, що не володіють повної дієздатністю, що є громадянами представленої держави (особливо, коли потрібно встановлення над такими особами якого-небудь роду опіки чи піклування);

9. Представництво громадян представленої держави в судовій і іншій установах держави перебування, якщо у виді чи відсутності з інших причин ці громадяни не можуть узяти на себе захист своїх прав і інтересів з метою одержання, відповідно до законів держави перебування, розпоряджень про попередні міри, що обмежують ці права й інтереси;

10. Вручення судових паперів чи виконання окремих вимог, відповідно до діючих конвенцій чи при відсутності таких конвенцій у будь-якому іншому порядку, не суперечним законам держави перебування;

11. Здійснення прав нагляду, що передбачаються в законах держави, прав нагляду і інспекцій у відношенні до судів, що використовуються для морського чи внутрішнього судноплавства і мають національність даної держави і літальних апаратів, зареєстрованих у цій державі, а також у відношенні їхніх екіпажів;

12. Надання необхідної допомоги морським судам і літальним апаратам представленої держави і їхніх екіпажів, прийняття заяв щодо плавання судів, огляд і оформлення суднових документів, розслідування будь-яких подій, що мали місце в шляхи, дозвіл усякого роду споровши між капітанами, іншими старшими особами суднових екіпажів і суднових командирів, оскільки це дозволяється законом представленої держави.

Диференціальні відмінності дипломатичних функцій від функцій консульських представництв:

• посольство виконує переважно політичні функції, а консульство діє, переважно, в економічній і соціальній сферах;

• дипломатичне представництво з 1961 р. вправі здійснювати консульську діяльність (віддільські консули), а консульські установи, як правило, не вправі здійснювати функції дипломатичних представництв, крім випадків відсутності дипломатичного представництва в країні перебування, при згоді на це влади держави перебування;

• дипломатичне представництво, у першу чергу, захищає політичні інтереси представленої держави, а консульська установа захищає, у першу чергу, економічні інтереси держави, а також фізичних і юридичних осіб, що мають національність цієї держави;

• розрив дипломатичних відносин між державами звичайно спричиняє припинення діяльності дипломатичного представництва, однак, консульські відносини між країнами зберігаються;

• закриття консульської установи з будь-якої причини (зниження економічної активності, зменшення кількість громадян представленої держави, що проживають у визначеному регіоні держави перебування) не спричиняє припинення дипломатичних відносин між державами;

• держава, що представляється, може після повідомлення відповідних держав доручити консульству, заснованому у визначеній державі, виконання консульських функцій у третій державі, якщо не маються заперечення відповідних держав. У дипломатичному праві мається можливість здійснення так називаної кумулятивної дипломатичної місії, коли одна особа, що є дипломатичним представником в одній державі може виконувати функції дипломатичного представника в третій державі;

• з попередньої згоди держави перебування і на підставі угоди між державою, що представляється, і якою-небудь третьою державою, консульство, заснована в першій державі, може виконувати консульські функції від імені третьої держави (виконання консульських функцій від імені третьої держави).

Крім міжнародного права (правової бази) у кожнім з держав-членів світового співтовариства, мається національна нормативна база консульського права. У СРСР таким документом був Консульський статут 1976 р. (діяв в Україні до 1994 р.). В Україні діє зараз консульський статут 1994 р.

Консульські функції, що передбачаються міжнародним правом і національним законодавством, здійснюються на визначеній території, що зветься консульський округ.

Якщо на території країн перебування мається тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування.

Якщо на території держави мається, крім дипломатичного представництва, окремі консульські установи, то кожне з них має свій консульський округ, тобто територія на який поширюється його діяльність, установлюється за згодою між державами.

Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ, різні. Консульські округи консульських установ різних країн не збігаються між собою. Сукупність глав консульських установ, що знаходяться в даному населеному пункті, являє собою консульський корпус у вузькому значенні слова.

Широке тлумачення цього поняття може бути двояким:

1. одні учені вважають, що в нього входять усі консульські посадові особи, що знаходяться в межах країни перебування;

2. інші – що це сукупність посадових консульських осіб різних країн, розташованих у конкретних населених пунктах.

Якщо на території країни перебування мається тільки дипломатичне представництво держави, то консульську функцію виконує консульський відділ дипломатичного представництва, очолюваний звичайно особою, що має дипломатичний ранг і клас на рівні Генерального консула або консула. При призначенні таких посадових осіб консульський патент не видається і екзекватура не потрібно.

В окремих консульських округах консульські функції виконують окремі консули, тобто територіально розташовані за межами столиці держави перебування. Функції окремого консула набагато ширше функцій віддільського консула. Хоча слід зазначити, що їхнє виконання здійснюється під керівництвом дипломатичного представництва. Окремий консул – це особа, що очолює консульську установу, що не є частиною дипломатичного представництва. Окремий консул призначається представленою державою, що видає йому документ – консульський патент. У своїй діяльності, після одержання екзекватури (у рамках консульський округ), підзвітний дипломатичному представництву своєї держави. Однак, він має право безпосередніх зносин із владою представленої держави. Правовий статус і повноваження окремого консула визначається, в основному, двосторонніми консульськими конвенціями.

Віддільський консул – це дипломатичний працівник посольства, що очолює консульський відділ. Як правило, він користається повним дипломатичним імунітетом і привілеями. У випадках відсутності окремих консулів, його діяльність поширюється на всю територію країну перебування.