Тема 6. Міжнародне інвестиційне право

1. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел

2. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій

3. Міжнародне інвестиційне право ЄС

1. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел

У системі міжнародних економічних відносин слід виділити особливу групу відносин, пов’язаних з наданням та використанням інвестицій. Аналіз багатьох міжнародних договорів дає можливість зробити висновок, що під терміном «інвестиції» розуміють будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої.

Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору. Майном, яке може вкладатися під виглядом інвестицій, може бути як нерухоме, так і рухоме майно, акції, частка майна або коштів одного суб’єкта в статутному інших, облігації, державні цінні папери, право вимагати стосовно грошових сум, зокрема прибутку, авторське і промислове право; будь-які економічні права, пов’язані з отриманням ліцензії і привілеїв, у тому числі право на розвідку, видобуток природних ресурсів тощо.

Якщо спробувати узагальнити ці об’єкти інвестицій, то їх можна згрупувати таким чином:

• Матеріально-майнові (машини, устаткування, товари, об’єкти. Що будуються, тощо);

• немайнові (права та інтереси, інтелектуальна власність тощо);

• грошові .

Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на реальні, які використовуються з метою підвищення економічного, виробничого, матеріально-технічного потенціалу, та фінансові, характерні для фінансової сфери, коли інвестиції вкладаються в облігації, векселі, акції та інші цінні папери.

Інвестиції можуть бути як прямими, так і непрямими. Перші дають змогу інвестору брати участь в управлінні об’єктом, що ним інвестується. Відповідно до Сеульської конвенції 1985 року заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій до прямих інвестицій відносять визнані такими Радою директорів цього Агентства (на право участі у розподілі продукції, участі у проекті та прибутках, одержаних унаслідок його реалізації, на будівництво «під ключ», за ліцензійними угодами тощо). Всі інші інвестиції можна віднести до непрямих, так званих портфельних, коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфеля» всіляких цінних паперів.

Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції можуть бути державними та приватними. Зазначимо. Що в міжнародних інвестиційних відносинах вагому роль відіграє держава, оскільки може виступати, з одного боку, безпосередньо експортером капіталу, а з іншого – гарантом вивезення приватного капіталу. При цьому вона бере на себе обов’язок захисту інвестицій.

Будь-яка інвестиційна діяльність – це відповідні дії держави, фізичної або юридичної особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, - міжнародними інвестиційними.

З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовують норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед треба віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництв, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 року (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 року), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ.

Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони «Про інвестиційну діяльність» від 18 березня 1991 року, «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року, Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року, замінений Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року.