5. Правовий режим Арктики й Антарктики

Антарктика являє собою великий регіон нашої планети, розташований від Південного полюса до 60-й паралелі південної широти. Вона включає як власне материк Антарктиду, так і землі, що примикають до нього, острови і морські простори. Міжнародно-правовий режим Антарктики регулюється Договором про Антарктику, що був прийнятий 1 грудня 1959р. у Вашингтоні. В основу Договору був покладений принцип використання Антарктики тільки в мирних цілях. Вона є демілітаризованою і нейтралізованою територією. Поряд з цим Антарктика є без’ядерною зоною, оскільки Договір забороняє робити тут будь-які ядерні вибухи, а також розміщення радіоактивних відходів. Інший основний принцип правового режиму Антарктики - воля наукових досліджень. Договором створений міжнародний механізм для координації діяльності по дослідженню Антарктики - Консультативні Наради. На XI спеціальній консультативній нараді в квітні 1991р. було прийняте рішення про заборону геологорозвідувальних робіт в Антарктиці терміном на 50 років. Відповідний протокол підписаний у Мадриді в жовтні 1991р.

Арктика – північна полярна область земної кулі, що охоплює весь Північний Льодовитий океан, що примикають частини Тихого й Атлантичного океанів, а також окраїни материків Євразії і Північної Америки в межах полярного кола (66°33 с. ш.). На узбережжя Північного Льодовитого океану виходять п’ять країн: Росія, США, Канада, Данія (Гренландія) і Норвегія. Особливість правового режиму Арктики полягає в тому, що її морські простори поділені на сектори, кожний з яких утворить форму трикутника, вершиною якого є Північний полюс, а підставою - узбережжя арктичної держави. Активно розвивається міжнародне співробітництво в області дослідження Арктики й охорони її природного середовища, у зв’язку з чим був укладений цілий ряд угод: багатостороння Угода про збереження білих ведмедів 1973р., Радянсько-канадський Протокол про науково-технічне співробітництво в Арктиці 1984р., Радянсько-американська Угода про співробітництво в боротьбі з забрудненням у Беринговому і Чукотському морях у надзвичайних ситуаціях 1990р.

Змістовий модуль ііі. Підгалузі та правові інститути меп

Тема 1.Міжнародні економічні договори

1. Міжнародний договір – основна правова форма регулювання міжнародних економічних відносин

2. Види міжнародних економічних договорів та угод між суб’єктами міжнародного права

3. Міжнародні економічні договори між державами та міжнародними економічними організаціями

4. Припинення і призупинення дії міжнародних економічних договорів

1. Міжнародний договір – основна правова форма регулювання міжнародних економічних відносин

Практичне регулювання конкретних економічних відносин здійснюється шляхом безпосередньої домовленості між самими державами – учасниками економічних відносин. Основною міжнародно-правовою формою регулювання сучасних міждержавних економічних відносин є двосторонні і багатобічні договори, що регламентують різні аспекти міждержавного співробітництва.

Дефініція: Міжнародним економічним договором називається угода між двома і більше державами та іншими суб’єктами міжнародного економічного права щодо встановлення, зміни чи припинення їхніх взаємних прав і обов’язків в галузі економічних відносин між ними.

Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного договору. Розглянемо порядок і стадії укладення міжнародних економічних договорів. Укладення міжнародного економічного договору являє собою процес, що складається з ряду послідовних стадій, головні з яких - узгодження тексту договору і різних способів вираження згоди сторін на обов’язковість договору. У переважній більшості випадків органи держави, укладаючи міжнародні договори, діють через спеціально уповноважених на це осіб. Для цього їм видаються особливі документи, названі повноваженнями. Не мають потреби в повноваженнях глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ. Крім повноважень особи, що ведуть переговори, одержують від своїх урядів інструкції, що визначають позицію делегації по обговорюваних питаннях. Першою обов’язковою стадією укладення міжнародного договору є вироблення його погодженого тексту. Основний метод підготовки погодженого тексту - переговори між договірними сторонами (двосторонні переговори спеціальних делегацій; міжнародні конференції; міжнародні організації (при підготовці багатобічних договорів). Важливим етапом на стадії узгодження тексту є його прийняття.

Наступна стадія - встановлення автентичності тексту договору. Після того, як погоджений текст договору прийнятий, стає необхідним якимось образом засвідчити, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам з боку уповноважених. Ця процедура здійснюється або шляхом парафування, або включенням тексту договору в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації. Іноді використовується умовне підписання, коли підпис має потребу в наступному схваленні урядом або іншим компетентним органом.

Останньою стадією укладення договору є вираження згоди держав і інших суб’єктів міжнародного права на обов’язковість договору. Стаття 11 Віденської Конвенції установила наступні способи вираження згоди: підписання договору, ратифікація договору, його прийняття, затвердження, приєднання до нього.