5. Особливості розвитку науки міжнародного права в Україні у XIX - на початку XX ст.

Викладання науки міжнародного права в університетах України, що перебувала в той період у складі Росії, запрова­джено єдиним університетським статутом у 1835 р. Тоді цей курс називався загальнонародним правом, яке наступним університетським статутом 1863 р. перейменовано в міжна­родне право.

Харківський як найстаріший з університетів України став лідером у підготовці першого за часом видання курсу міжнародного права. Проте дослідженнями українських юристів-міжнародників В. С. Семеновим і Н. Н. Ульяновою встановлено, що першість професора Д. К. Каченовсько­го може бути під сумнівом. Ці дослідники показали, що од­нією з перших помітних праць у науці міжнародного права стала підготовлена до друку монографія іншого професора Харківського університету - Тихона Федоровича Степанова (1795-1847), який з 1835 по 1845 р. читав там лекції із загальнонародного права. А, як відомо, тоді так називало­ся міжнародне право.

Тривалий час його рукопис вважався загубленим і лише на­прикінці 50-х рр. XX ст. віднайдений зусиллями В. С. Семенова і Н. Н. Ульянової. У своєму курсі Т. Ф. Степанов поряд з іншими питаннями виступає за додержання прав народів, рівність, життя у мирі. Значну увагу він приділяє проблемам гуманітарного права (у його сучасному розумінні). У розділі «Про закони війни» засуджує тих, хто вважає, що під час війни будь-які закони змовкають. Він проти недодержання законів і звичаїв війни, проти знищення мирного населення, вбивства жінок і дітей, проти застосування отруєної зброї і обґрунтовує і закликає до гуманного ставлення до військово­полонених. Розглянемо працю з міжнародного права професора Дмитра Івановича Каченовського (1827-1872) «Курс міжнародного права». У ній після «Заміток» з приводу видання курсу і двох вступ­них лекцій вміщено вступну частину курсу - «Значення науки міжнародного права в системі юриспруденції».

Ще одним цінним посібником з міжнародного права є курс професора Харківського університету Всеволода Пійовича Даневського (1852-1898) під назвою «Посібник до вивчення історії і системи міжнародного права» (Харків, 1892). Він є найвдалішим з підручників, що з’явилися до 1917 р. Його цінність - стисла, але зрозуміла форма викла­ду, що охоплювала всі галузі міжнародного права. В. П. Даневський був одним з видатних російських між­народників, він захистив з міжнародного права дві дисерта­ції - магістерську і докторську, написав праці з різних питань міжнародного права. Він зробив вагомий внесок у га­лузь міжнародного права, яку сьогодні прийнято називати міжнародним захистом прав людини. У його працях уперше у правовій літературі того періоду вжито термін «міжнарод­ний захист прав людини».

Кафедра міжнародного права Харківського університету стала колискою цілої плеяди юристів-міжнародників. Багато хто з них за розпорядженням Міністерства народної освіти працювали в університетах Росії. Це, зокрема, Михайло Іванович Догель (нар. 1865 р.). У 1892-1894 рр. його було відправлено своїм коштом за кордон для наукових занять, після повернення склав у Казані іспит на ступінь магістра міжна­родного права. У 1895 р. розпорядженням Міністерства на­родної освіти був призначений приват-доцентом кафедри міжнародного права Харківського університету. Тематика праць М. І. Догеля - право сухопутної війни.

Аналогічною є доля Михайла Олександровича Таубе (нар. 1869 р.), Харківський період творчої праці М. О. Таубе, коли була написана його докторська дисертація, істотно вплинув на йо­го подальшу долю. В науці міжнародного права він посів гід­не місце як історик середньовічного міжнародного права. З 1904 по 1913 р. М. О. Таубе брав активну участь у міжна­родно-правовому житті Європи як представник Росії: у 1904-1905 рр. - як член слідчої комісії у зв’язку з Гулльським (Доггербанкським) інцидентом у Парижі; у 1908- 1909 рр. - як уповноважений Росії на конференції з мор­ського права в Лондоні; в 1909 р. призначений російським урядом членом Постійної палати третейського суду і в 1912 р. брав участь у розгляді російсько-турецького спору про відшкодування особам, що перебували під опікою Росії, збитків, яких вони зазнали під час російсько-турецької вій­ни, а в 1913 р. - франко-італійського

Значний внесок у розвиток юридичної науки, у тому чис­лі міжнародного права, зробив професор Київського (св. Во­лодимира) університету Костянтин Олексійович Неволі (1806-1855). Він був одним із тих, хто разом і М. М. Сперанським здійснив великий науковий подвиг, підготувавши до друку 45-томне «Повне зібрання законів Російської імпе­рії» (1830), де було зібрано воєдино і зроблено доступним великий правовий матеріал, відомий раніше, мабуть, лише вузькому колу професійних чиновників.

З Київським (св. Володимира) університетом пов’язана й наукова діяльність видатного юриста Василя Андрійовича Незабитовського (1824-1883), який протягом 30 років (1853-1883) до самої смерті читав тут лекції з міжнародно­го права. Академік АН України В. Е. Грабар охарактеризу­вав його як ученого, що за обдарованням не мав рівного з-поміж вітчизняних міжнародників. В. А. Незабитовський одним з перших відмовився від ду­же поширеної на той час системи поділу курсу міжнародного права на право під час миру і під час війни. Він запропону­вав як одне з основних прав держави - право на самозбе­реження, що відповідає сучасному уявленню про право на самооборону. У праці «Міжнародні звичаї під час війни» дій­шов висновку, що стан війни - це ставлення держави до держави, яке не повинно впливати на відносини між цивіль­ним населенням воюючих держав.

Під час керівництва кафедрою міжнародного права В. А. Незабитовським разом з ним працював Роман Івано­вич Базинер (нар. 1842 р.). Читав курси лекцій з істо­рії Віденського трактату 1815 р., про нейтралітет. Багато років був зв’язаний з Київським університетом професор Отон Отонович Ейхельман (1854-1943). Обій­нявши у 1884 р. посаду завідувача кафедри міжнародного права, він уже в 1885 р. видав «Програму» свого курсу, «Консульське право» (Жи­томир, 1885), «Замітки з лекцій» (1889), «Вступ до системи міжнародного права» (1889), «Замітки про міжнародні трак­тати і міжнародне приватне право» (1890).

Свій внесок у розвиток науки міжнародного права та іс­торії права зробив академік АН України, професор міжнарод­ного права Дерптського (Юр’ївського; нині - Тартуський) університету Володимир Емануїлович Грабар (1865- 1956). Він фактично став сполучною ланкою між наукою міжнародного права кінця XIX і аж до середини XX ст.